Фото: Ольга Закревська
Лариса Денисенко: Книжка написана на початку великої війни. Я погано пам’ятаю як її писала. Спогади тих часів уривками. Це був перший тиждень березня. Писала в коридорі. Фактично під постійними повітряними тривогами та бомбардуванням. Книга нещодавно вийшла з друкарні. Я не можу повірити в те, що нам це вдалося.
Книга «Діти повітряних тривог» — то відбиток того часу. Історія зовсім не весела. Але вона світла та сповнена надією. Хоча я не дуже вмію мріяти. Але тоді мені вдалося. Я це пов’язую насамперед з Данилком, дитиною моєї подруги. Він народився з 7 на 8 квітня цього року. Він для мене — точка надії. Він надавав мені віру в те, що наші діти будуть жити у безпеці.
Ми маємо робити все, щоб так сталося якомога швидше. Кожен може обирати символом віри будь-кого або будь-що. Це надзвичайно важливо в дні, коли хочеться закопатися в емоційну яму. Мені допомогла з цим упоратися вагітність моєї подруги, а після — народження Данилка. Для мене — це переможний прорив. У день, коли Данило народився, були вигнані окупанти з Київської області. Це магія.
Читайте також: «Окупанти використовують проти нас психологічний терор, — із наслідками ще будемо розбиратися» — Лариса Денисенко
Окуповані території — великий біль. Окрім того, що там відбувається знищення речей, які більші за символіку, там знищують нашу ідентичність. Росіяни стирають ідентичність своїми «освітніми програмами» на окупованих територіях. Вивозять дітей. Стирають національну ідентичність. Дуже часто сили опиратися вголос немає. Важливим тут є тихий супротив і збереження національної культури. Читайте українські вірші, співайте дітям українські колискові, говоріть з ними українською.
Читапйте також: Книжка «100 історій про жінок та дівчат у війні Росії проти України» — пам’ятник тому, що всі ми сьогодні переживаємо — Олена Давліканова
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS