person using a landline phone in an office
Юлія Ржавська: У лютому, коли почалася війна, українських психологолів-гештальтистів підтримала світова спільнота. І я включилася в декілька проєктів, одним із яких була Лінія підтримки, створена Українською мережею за права дитини у співпраці з UNICEF Ukraine. Я почала працювати там оператором, бо для мене особисто було важливо робити щось, щоб зняти свою тривожність, тривожність тих, хто телефонує, та тих, хто вдався до волонтерства.
Попрацювавши трохи в цьому проєкті, я зрозуміла, що це не лише фізичне навантаження, бо ти на телефоні проводиш понад 10 годин на день, але й дуже велике емоційне. Ті, хто так працює, теж потребують допомоги. І я дуже вдячна керівникам проєкту, що ми отримали можливість надавати дівчатам-операторам психологічну підтримку, для того, щоб вони відчули себе в цьому світі. Бо через них проходить безліч історій, і вони трохи гублять себе в усьому цьому, забуваючи про власне життя.
Олена Холоденко: Чим відрізняються твої слухачі від інших людей, із якими ти проводиш психологічні заняття?
Юлія Ржавська: Вони не відрізняються, вони схожі. Тому що ми всі люди. Більшість операторів — такі самі люди, які живуть в Україні й проживають ті ж самі процеси, що і їхні клієнти. І у нас на Гарячій лінії головне питання — мати можливість сприймати інформацію і надавати професійну допомогу як оператор і водночас не включатися в кожну історію, бо людина не може пропустити через себе 100 історій за день.
На супервізіях порушуються не лише професійні питання, а й особисті, тому що кожна з нас іде на цей фронт, яким є Гаряча лінія, з особистою історією. Як ми дивимося кіно про історичні події, і в ньому є персональна лінія. Так само і тут. І хочеться мені, щоб оператори наші були не лише операторами, а й пам’ятали, що і вони люди, і вони живуть сьогодні, і в них є певні питання.
Олена Холоденко: Що тобі додатково відкривається, коли ти дивишся на своїх колег очима психолога?
Юлія Ржавська: Під час війни почуття дуже загострені. Якщо до війни, аби вийти з клієнтом на рівень відчуттів і довіри, потрібен був певний час, то сьогодні наші відчуття настільки загострені, що відбувається дуже швидке зближення.
У нас зараз є, на жаль, колективна травма, але і є наш спільний фон. Війна ставить нас в одне коло, і через це теж нам легше наближатися одна до одної й ділитися своїми історіями, навіть особистими. Ми точно знаємо, що одна одну ми розуміємо, що кожна з нас буде почута, бо ми в одній ситуації.
Олена Холоденко: Яка найбільша твоя складність в цій роботі?
Юлія Ржавська: Ми постійно говоримо з усіма клієнтами про прийняття себе в цій ситуації. Змінилося наше життя, змінилися ми, і дуже важко бути в цьому конфлікті. Тому що дуже швидко ці зміни відбулися. Умовно, це як дівчині 20 років стати сорокарічною жінкою — прийняти себе було б дуже складно. Так і тут. І ми постійно з ними говоримо про прийняття.
Особисто моя складність — мені важко зрозуміти та прийняти те, що робота над цією травмою, яка вже триває місяцями, невідомо скільки буде ще тривати. Десятиріччями, на жаль. І оце я прийняти не можу. Через те, що відбувається в цій ситуації, ми будемо жити довго в ретравматизованому суспільстві. Але ми мобілізуємося і робимо щось тут і зараз, тому що не можемо не робити.
ЛІНІЯ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ, СІМЕЙ І СОЦПРАЦІВНИКІВ
Щоденно з 8.00 до 20.00.
0 800 600 017, в голосовому меню обирайте кнопку 2
Читайте також: Реабілітація після війни — постійна робота над собою, бо спогади нікуди не дінуться — Свириденко
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS