Про це ми поговорили із музикантом і волонтером Артемом Жаворонковим.
Артем Жаворонков: З 2014-го року ми допомагаємо творчим людям з Криму, Луганська та Донецька. Ми їх приймали у себе на студії в Києві, доходило до того, що вони жили у нас місяцями. Бо ті, хто вивозив свої інструменти з-під обстрілів, приїжджали в Київ без нічого, і ми їх, як могли, спонсорували.
У лютому 2022-го року ми розпочали з того, що вивозили людей з Києва. Спочатку в Гатне, але потім виявилося, що Гатне не стало безпечним місцем. Адже все, що летіло від росіян із Василькова на Бучу та Ірпінь, пролітало через нас.
Через тиждень я зрозумів, що я можу робити набагато більше, тим паче, що в Києві є студія. Ми її переробили на волонтерський штаб із кухнею. Вже через місяць кількість осіб, яким ми допомогли, становила 500. На травень ми надавали допомогу їжею вже тисячі людей на день.
Читайте також: «Я можу бути голодною, але мені немає де жити. Прошу вас, відремонтуйте мій будинок»: із цих слів ми почали роботу з відбудови — волонтер
Артем Жаворонков: Спочатку ми знайшли купу різних організацій. У одних ми брали воду, нам столичний ринок допомагав транспортом, безкоштовно виділяв нам бусики з бензином і водіями. Нам віддавали воду за мінімальними цінами, щоб ми могли роздавати людям. Ми збирали потреби людей і, виходячи з цих потреб, домовлялися з постачальниками.
Потім ми почали накопичувати якісь додаткові обсяги, щоб можна було розвантажувати наших постачальників, адже вони не могли допомагати нам нескінченно. Добра воля закінчується, коли закінчуються гроші. У травні вже були такі настрої, що вже все, пора повертатися до роботи, росіяни пішли, у нас все нормально, війни немає. І тоді люди чітко поділилися на дві партії: одні розуміють, що у нас продовжується війна і віддаються на 100%, а в інших війна закінчилася.
Артем Жаворонков: Не просто важко, а дуже важко. Уявіть собі таку ситуацію, що ти збираєш 300% необхідного обсягу, і ти можеш зробити якісь накопичення, а потім з 300% надлишкових відсотків падає до 10% необхідних, тобто в 30 разів менше.
У мене вже було три професійні вигорання, тобто я вже три рази вилізав із цієї психологічної ями, коли в тебе повністю опускаються руки й хочеться вийти з десятого поверху. Але не через те, що ти маєш якісь психологічні вади або депресію, а тому, що тебе їсть сумління. Тобто ти думаєш, як допомогти людям, ти себе поставив у позицію, коли ти винен людям, бо ти їм пообіцяв, вони на тебе розраховують, і твоє сумління тебе зжирає, бо ти не можеш допомогти. Ніхто у цьому не винен, у людей кінчаються гроші. І ти виправдовуєш всіх, окрім себе. Тому ти починаєш рухатися на зустріч самогубству. Я вже тричі з цього вилазив, бо це психологічно неможливо витримати довгий час.
Читайте також: Не було ні води, ні хліба: жителі Вугледара голодували два тижні, поки до них проїхали волонтери
У мене 5 тисяч друзів у Facebook, 700 підписників, але коли ти закидаєш, що треба зібрати гроші для допомоги на сході, охопити цією допомогою велику кількість сіл — відповідають 12 людей. І бере вже злоба, тому що я розумію, що це не вичерпання якогось ресурсу, а просто небажання допомагати. «Я ж допоміг один раз і вистачить». Але люди втрачають постійно, щодня, і все за один раз не виправляється.
Завтра ми їдемо у Лиман, а там розтрощено майже все. Останній раз ми завозимо речі, а з наступного тижня ми починаємо завозити туди будівельні матеріали, бо у людей просто немає дахів, прострілені вікна, і немає чим їх затулити.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS