Володимир Шматько: Ми проїхали 2856 км. Передали два авто, різну амуніцію. З сумного — гинуть люди, міста в руїнах. У Лисичанську, наприклад, катастрофа. Масштаби руйнації словами не передати. Найбільше з всього, що ми побачили, запам’яталися військові. Вони всюди дуже сильні духом. Вони впевнені, що можлива лише перемога, на інше не погоджуються. Працюють вони дуже чітко, взаємодіють майже без слів. ЗСУ вже мають певну зброю від наших партнерів. І це дуже заспокоює. Тепер нашим хлопцям буде чим гідно боронитися та наступати.
Мирні люди, яких ми бачили на сході, говорять українською. Стараються це робити. Можливо, вперше в житті. Жодного «Здравствуйтє» ми не чули.
Ми були в селі під Краматорськом. Там залишилося 80 людей. Їхати не хочуть. Зустрів я там дівчину, яка закінчила 11 клас онлайн. На моє питання «Коли їдеш? Яке плануєш майбутнє?» вона відповіла, що їхати не хоче, а буде залишатися та займатися підприємництвом на Донеччині. Це вражає. В селі залишились 4 хлопці й ось ця єдина дівчина. І вони не планують їхати, вони планують відбудовувати. У нас є кому тримати фронт після перемоги. В цьому я впевнений.
Читайте також: «Спроби домовитися заморозили конфлікт, цю війну потрібно вигравати»: інтерв’ю з захисниками Авдіївки
Володимир Шматько: По-перше, українське військо стало набагато професійнішим. Досвід 8 років війни дуже відчувається. Солдати вмотивовані надзвичайно. Це дуже тішить. По-друге, українська армія має більше спорядження. Наприклад, раніше ми не мали безпілотників, літальних апаратів для дослідження територій. Тепер ЗСУ їх мають.
Те, що роблять волонтери та просто ті, хто хоче допомогти, — неоціненно. Зараз військові мають Starlink. Надійний зв’язок між підрозділами — це дуже важливо. Без нього було б катастрофічно важко. Наприклад, у Лисичанську немає ніякого зв’язку. Ні мобільного, ніякого. Так от тут Starlink — це просто порятунок. Звичайно, хотілося б більше авіації, бо в цьому росія набагато потужніша. Це складно.
Читайте також: Допомагаючи іншим, рятуємо себе: як волонтери з Кропивницького підтримують фронт
Коли повертаєшся в Чортків, розумієш, які щасливі міста, які не бачили тих боїв і руйнацій. Я дуже ціную те, що ми тут, у своєму місті, можемо спокійно лягати спати. Тому ми маємо завдання тилу. Ми збираємо допомогу, розвозимо її, працюємо. Працюємо на перемогу.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS