Ще у лютому ми щасливо тут жили з друзями, яких зараз поховали — журналістка про повернення у рідну Бучу

Розповідь журналістки Руслани Кравченко про повернення у місто, яке пережило окупацію і звірства росіян. 

Ведучі

Євген Савватєєв

Гостi

Руслана Кравченко

Ще у лютому ми щасливо тут жили з друзями, яких зараз поховали — журналістка про повернення у рідну Бучу
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr_marafon_v-2022-06-10_kravchenko1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/06/hr_marafon_v-2022-06-10_kravchenko1.mp3
Ще у лютому ми щасливо тут жили з друзями, яких зараз поховали — журналістка про повернення у рідну Бучу
0:00
/
0:00

Журналістка-новинарка Громадського радіо Руслана Кравченко до повномасштабного вторгнення росії в Україну жила у Бучі на Київщині.

Руслана Кравченко: Ми прокинулися від вибухів. На вулиці була паніка, у будинку — метушня, люди збиралися і виїздили. Наш квартал побудований у 2014-2015 роках. Тут багато мешканців, які у ті роки переїхали з Донбасу. Було відчуття, що вони знають, що робити у цій ситуації. Ми поїхали на Вінниччину, відвезли дитину у безпечне місце і збиралися назад. Однак були невтішні новини. 25 лютого російські війська були у Бучі.

Про звірства окупантів нам було відомо ще до того, як від цього жахнувся світ. У нас багато чатів у місті, багато знайомих. Російські окупанти робили злочини у районі вулиць Склозаводська та Яблунська. Мій чоловік виріс у тому районі. Він тоді спілкувався зі своїми товаришами звідти.

  • Про багатьох знайомих ми досі не маємо інформації, особливо про тих, хто був учасником АТО/ООС. Одного знайомого ми поховали, це наш друг.

Читайте також: З Київського моря дістали російський гелікоптер з екіпажем


Ми не переживали за дім, приємною несподіванкою стало те, що усе залишилося. На наш район вони практично не заходили. У наш мікрорайон прилітали ракети. В одному будинку зруйнована повністю секція, її відбудовуватимуть. Першим повернувся мій чоловік. Він бачив шапки російських окупантів, сухпайки, розкидані містом. У будинку нашого знайомого росіяни покрали усе, що могли, навіть медалі його дідуся, натомість позалишали багато свого непотребу.

  • Буча дуже швидко оживає. Усі щось будують, ремонтують. Багато вибитих вікон. Поки влада не встигає з допомогою, люди відновлюють їх самостійно, бо хочуть вже жити у своїх помешканнях. Потім ці вікна мінятимуть коштом бюджету. Поруч з нашим ЖК є польські будиночки для тих, хто взагалі втратив своє житло.

Відновлюється бізнес. В частині вцілілої будівлі «Епіцентру» людям видають онлайн-замовлення.

Я планую продовжувати говорити з бучанами, які бачили звірства, готувати публікації про це. Хочу, щоб це ніколи не було забуте. Зараз я нібито звикла до теперішньої Бучі, але постійно бачу це все, слухаю людей і думаю: «За що?». Ще у лютому ми всі жили тут щасливо. У нас були друзі, яких ми зараз поховали. Це зло має бути покаране.


Читайте також: «Росіянин приставив до мого коліна пістолет, і вимагав паролі від соцмереж» — історія полону жителя Бучі


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS