Що робити, коли український священик став частиною окупаційної машини?

Своїми думками поділився священник ПЦУ Георгій Коваленко.

Георгій Коваленко: Священник, як і будь-яка людина, має діяти по совісті. Священник піклується про своїх людей, і я знаю випадки, коли священники на окупованих територіях збирали загиблих людей і ховали їх. Це гідний вчинок. У Бучі, наприклад, окупанти не дозволяли ховати людей на цвинтарі, тому людей зносили на територію храму і там ховали. Вже після звільнення була ексгумація цих тіл і перенесення їх на кладовище.

Священник піклується про своїх парафіян і намагається їм допомогти, тобто він молиться разом з ними і за них.

Коли священнослужитель починає благословляти колаборантів чи співати «многая літа» окупантам, чи проповідувати, що всяка влада є від Бога, то, я думаю, що в цей момент він як раз починає діяти як співучасник, він стає частиною війни проти України.

Слухайте також: За пів року в окупації у людей з’явився страх опинитися у катівні після стуку у двері — репортаж зі звільненого Ізюма

Я розумію, що юридично набагато простіше визначити дії людини, яка працює у місцевому самоврядуванні, чи поліцейського, чи СБУ, які підпадають під колаборацію. Тут зрозуміло, що у разі звільнення території вони підуть або під суд, або будуть змушені тікати. У мене виникає питання — чи так само будуть чинити щодо священників-колаборантів? Чи є розуміння у держави, у суспільства, у церков, що робити, коли священник став частиною цієї окупаційної машини? Чи існує якась юридична процедура? Чи існує якась моральна процедура? Настав час в Україні з цим розбиратися.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS