Бійці мене питають, чи є такі протези, з якими можна було б повернутися на війну — Вадим Свириденко

Які питання найчастіше ставлять щодо реабілітації та життя з протезами?

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Вадим Свириденко

Бійці мене питають, чи є такі протези, з якими можна було б повернутися на війну — Вадим Свириденко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/09/hr_vidimy-geroy-2022-08-31_8.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/09/hr_vidimy-geroy-2022-08-31_8.mp3
Бійці мене питають, чи є такі протези, з якими можна було б повернутися на війну — Вадим Свириденко
0:00
/
0:00

Ми запитали у ветерана війни, Уповноваженого представника президента України з реабілітації учасників бойових дій Вадима Свириденка у програмі «Видимі герої».

Думки героїв

Вадим Свириденко: Я думаю, що кожен боєць, який виходить з фронту, одразу думає не про себе, а про своїх рідних. Він думає, що буде далі з його сім’єю, коли він повернеться — чи він не буде тягарем для сім’ї. Він це не проговорює, але підсвідомо він про це думає хоче, щоб так сталося, щоб він повернувся батьком, чоловіком, працював знову для сім’ї, приносив кошти, думав про навчання, про відпочинок для родини. І деякі питання він одразу не поставить, лише з часом.

Багато запитують про протезування. Наприклад: «Який буде протез, щоб я міг себе обслуговувати?». Були випадки, коли мене запитували: «Чи є такий протез, щоб я міг повернутися на війну?». Я кажу, що протези є, їх поставлять, але потрібно пройти, як мінімум, рік реабілітації. Далі будемо бачити, наскільки буде можливо повернутися на фронт.


Читайте також: У нас були бійці з ампутацією, які не могли бігати, а після реабілітації бігли 42 км — Вадим Свириденко


Запитання від мам у госпіталях

Вадим Свириденко: Я розумію, що мамам важко: сину 19-20 років, а у нього ампутація. Я дякую мамам і дружинам, перш за все, за те, що вони поряд. Буде важко, але ми теж завжди поряд і вони можуть телефонувати у будь-який момент. Ви не уявляєте, скільки я спілкуюся за мамами. Але коли мені ставлять питання — а що буде далі, де буде проходити реабілітація, я видихаю, тому що на ці запитання я знаю відповідь. Я одразу телефоную, вирішую ці питання, мами дякують. Тобто обов’язкове спілкування — як з бійцем, так і з мамою. Всіх може «накрити» у будь-який момент.


Читайте також: «Своє тіло треба прийняти і полюбити»: як допомогти військовим, що отримали ампутацію кінцівок?


Що має знати родина ветерана?

Вадим Свириденко: Найголовніше — правильно підготувати родину, донести їй, що є ампутація, що з бійцем працюють, що це може бути складно. Варто акцентувати, що їхній родич — героїчна людина, що вони у сім’ї мають героя, що вони мають ним пишатися. Він віддав своє здоров’я за батьківщину і за них. І від них тепер потребується допомога. Вони тепер мають з ним говорити і домовлятися про те, що стан буде змінюватися, а для цього потрібно набратися терпіння. А поки стан буде змінюватися, варто нагадувати йому, щоб він не забував за родину.

Проте тут варто зауважити, що цей процес довгий і нестабільний. І ці сімейні відносини час від часу мають проходити реабілітацію у психолога, тому що психолог повинен розуміти, що відбувається в родині і направляти її.

Дуже важливо навчитися себе тримати в руках, навчитися себе реабілітовувати і чекати. Можна знайти гарячі лінії знайти — куди зателефонувати, можливо, психологу.

  • Навіть тоді, коли немає зв’язку 3-4 дні, треба вміти чекати

Поменше нервуватися і навчитися чекати. Навіть тоді, коли немає зв’язку 3-4 дні, треба вміти чекати. Тому що кожному бійцю, який перебуває там, легше воювати, коли він знає, що його чекають.

Важливо перевіряти інформацію. Дуже багато дзвінків, коли кажуть, що ваш чоловік загинув, а він насправді не загинув.


Читайте також: Бути дружиною ветерана — це бути сильнішою в рази, психологічним кіборгом — психологиня


Що винна держава?

Вадим Свириденко: Інколи ми бачимо, що починають швидко створюватися фонди, які починають на щось збирати. Я кажу завжди — почекайте. У нас є фахівці, які займаються протезуванням. Хто сказав, що у нас не ставлять протези? У нас є протези. Спочатку треба почитати, поспілкуватися.

У ЗМІ треба більше про це розповідати, мають бути прописані маршрутизатори, хтось має ділитися досвідом. Тобто ми повинні до цього питання підходити з різних сторін. Бо інколи є зловживання. Наприклад, я бачив свої фотографії з реанімації, а під ними рахунок — збір коштів. Я писав: «Кому надрати вуха?». Тобто треба обов’язково перевіряти інформацію, кому ви надсилаєте кошти.

Ще раз наголошую — програма протезування у нас є. Вона державна. Є і приватні, і закордонні клініки, які готові допомогти. І люди їдуть, але ж усе одно повертаються в Україну. І вже на законодавчому рівні прописано обслуговування цих процесів — у постанові 321 і 518, де чітко роз’яснено, за який кошт ставляться ці протези, як вони ставляться, на якому рівні звичайні протези, що через рік ставляться сучасні протези.

Усі люблять казати про біонічні протези — їх у нас ставлять. Вивчайте, читайте. Не хочете читати — телефонуйте, вам розкажуть. Ми завжди на зв’язку, спілкуйтеся із іншими ветеранами. Якщо бачите якісь недопрацювання, кажіть — ми будемо змінювати разом. Ми весь час працюємо над тим, щоб систему удосконалити. І ми працюємо з усіма відомствами, немає такого, щоб якесь відомство відмовилося. Цей біль бачать всі, всі розуміють, що завтра це може статися з кожним.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS