Фіксація та розслідування катувань в Україні: куди звертатися у разі злочину

Альтернативний звіт до Комітету ООН проти катувань — чому він важливий

Максим Буткевич: Нещодавно у світ вийшов альтернативний звіт до Комітету ООН проти катувань щодо виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань за Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Центр прав людини ZMINA був одним із його авторів. Чому він альтернативний?

Марина Демура: Цей звіт альтернативний до офіційного звіту, яким уряд звітує про виконання Україною Конвенції ООН проти катувань.

Тобто, громадські організації можуть подавати свої альтернативні, тіньові звіти чи періодичні доповіді. Назва може бути різною, ми свій назвали «альтернативним».

Максим Буткевич: Навіщо робити такий звіт?

Марина Демура: Для того, щоб показати протилежну офіційній статистиці ситуацію.

Тобто, на сайті Комітету є перелік пріоритетних питань, але якихось конкретних пунктів, де необхідна відповідь українського уряду, немає. Тому, і держава в досить широких повноваженнях обирати про що звітувати, і громадські організації та правозахисники також визначають самостійно на яких акцентах зробити основну увагу та підсвітити.

Ми подавали альтернативний звіт із досить широкого кола питань, оскільки у нас була кооперація громадських організацій. Водночас інші ГО могли звітувати про дуже вузькі питання, наприклад, дотримання прав людей з інвалідністю в місцях несвободи.

Тобто, наш звіт альтернативний до звіту уряду, але водночас коло питань, які буде розглядати Комітет, дуже широке.

Дуже важливо приймати участь в сесії Комітету, адже вона відбувається реальному часі. Лише 15-20 хвилин ми доповідаємо, а далі відбувається спілкування у форматі питання-відповідь. Це стосується і громадських організацій, і уряду.

Водночас ми мали можливість, наприклад, не перетинатись з урядом. Однак, ми приходили на сесії для них, але наша сесія з Комітетом була закритою від уряду, щоб унеможливити певні переслідування, якщо такі можливі.

Тобто, ми взагалі могли не відкривати свої особистості, звітуючи перед Комітетом ООН.

Що таке справи приватного обвинувачення у справах про катування

Марина Демура: Ми подавали звіт щодо одного з пріоритетних питань Комітету — домашнє насильство. І говоримо про те, що справи домашнього насильства, зґвалтування потрібно вивести зі справ приватного обвинувачення.

Про це вже говорять всюди багато років.

Максим Буткевич: Тобто, це ті справи, де якщо не подати заяву, то нічого не буде?

Марина Демура: Так. Ми говоримо про те, що потрібно внести зміни до Кримінального процесуального кодексу, а саме — до 47 статті.

Що ми можемо зробити? Ми можемо проговорити це з органами державної влади, звернути увагу Комітету. Він у свою чергу зазначить у своїх зауваженнях конкретні зміни, які необхідно внести і вже далі потрібно очікувати від українського уряду конкретних дій.

Таким чином ми можемо пушити ці зміни, щоб підштовхувати нашу владу змінювати законодавство.

Наш альтернативний звіт досить обширний, але в першу чергу — він про зміни в законодавстві. Ми пропонуємо конкретні кейси. І кожен розділ звіту завершується конкретними рекомендаціями. Тобто, не просто констатуємо «як все погано», а говоримо про конкретні зміни.

Проблема визначення катування в українському законодавстві

Максим Буткевич: У вашому звіті вказано, що в українському законодавстві катування визначається не так само, як у міжнародних правових документах, під якими підписалась Україна. В чому тут суперечність? І що треба було би виправити в результаті?

Марина Демура: Це дійсно проблема, якій присвячений окремий розділ звіту, і ми звертаємо увагу на те, що українське законодавство не відповідає Конвенції.

Зокрема, за Конвенцією «катування» — тільки про злочин, який вчинено функціонером держави. Тобто, тим, хто представляє державу: службові чи посадові особи. А в нашому законодавстві — це будь-яка особа.

Тобто, у нас катування — це все, що мало ознаки або тілесного насильства, або погрози його застосування. І таким чином 127 стаття Кримінального кодексу не відповідає статті Конвенції.

Тут варто зауважити, що в 2022 році внесли зміни до Кримінального кодексу та додали частину третю до 127 статті, яка визначає катування вчинене представником держави, в тому числі іноземної. Тобто, частина третя наразі містить досить широке визначення катування. Ці зміни працюють, але не можна сказати, що це зробило статистику точнішою.

Максим Буткевич: Здається, змінити статтю не так складно. Чому цього дотепер не зробили?

Марина Демура: Ми також підтримуємо цю ідею у наших рекомендаціях. І тут я би розділила відповідь на два моменти.

Перший — наразі є такий законопроєкт. Там пропонуються окремі статті, але водночас активного просування щодо змін не відбувається.

Ми очікуємо на них, бо це дозволить розмежувати дані і побачити реальну статистику катувань, вчинених службовими особами.

Скільки катувань фіксується щороку в Україні

Максим Буткевич: Скільки зафіксовано проваджень за статтею 127 Кримінального кодексу? Як реагують державні органи на зафіксовані випадки катування?

Марина Демура: Якщо говорити про розслідування катувань, вчинених службовими особами — це робить Державне бюро розслідувань (ДБР). Усі інші випадки катувань розслідує Національна поліція. Тобто, є розмежування за підслідністю.

Ми у альтернативному звіті аналізували статистику за 10 років — з 2014 по 2024. У цілому суттєво вона не змінюється. Тобто, немає року, який би сильно відрізнявся більшою чи меншою кількістю зареєстрованих проваджень.

Водночас 2022 рік є винятком, коли кількість зареєстрованих проваджень, і тих, в яких повідомлено про підозру, і де винесено вироки — найменша.

Це через повномасштабне вторгнення, через окупацію регіонів. Але, це не говорить про якісь позитивні речі в сфері катування, звісно. Йдеться про реальність ситуації з можливістю реєструвати такі провадження.

Факт реєстрації кримінальних проваджень, повідомлення про підозру та винесення обвинувальних вироків — це три різні дії. Кількість таких з повідомленням про підозру зазвичай втричі менша, ніж зареєстрованих. А вже з кількістю вироків — десятки проваджень по Україні.

Максим Буткевич: Десятки на рік?

Марина Демура: Так. І треба пам’ятати, що у 127 статті міститься все без розмежування.

І в один рік близько 19 вироків, в інший — 17, а в 2022 році — дев’ять вироків. Лише дев’ять вироків за рік по всій Україні.

У нас мало випадків катувань, які доходять до реального вироку суду. Водночас тих, які відбуваються — набагато більше.

Чи фіксуються вчинені росіянами тортури

Максим Буткевич: Яка ситуація з випадками катувань, які вчинили представники РФ на ТОТ України?

Марина Демура: Ситуація, звісно, критична та сумна. Такі випадки фіксуються.

Однак, офіційної статистики немає через відсутність доступу до цих територій. Наразі все, що стає згодом відомим, кваліфікується за статтею Кримінального кодексу про воєнні злочини.

Ця стаття кваліфікується з 2014 року, і тоді — це був один випадок. Наразі це вже більше 150 000 випадків, які, за даними Офісу генерального прокурора, у нас наявні.

Випадки катування всюди. Ми знаємо про них і можемо уявити масштаби цієї проблеми.

Які показники свідчать про прогрес у боротьбі з катуваннями

Марина Демура: Реальний показник — коли людині стало краще після, наприклад, моніторингового візиту: змінили подушку, дали постільну білизну. Тобто, щось досить елементарне, побутові речі, яких просто немає в місцях несвободи.

Коли людині стало хоч трохи краще — це вже плюс і певний показник роботи.

Щодо більш глобальних показників — напевно, це про факти висвітлення і реєстрації таких проваджень. Також це може бути реальна кількість звернень до омбудсмана.

Тобто, здавалось би, досить проста річ. Вийшов лист з місця несвободи до омбудсмана і він його отримав. Але з іншої сторони є ситуації, коли установи не направляють кореспонденцію зовсім.

Куди звертатися, якщо людина стала жертвою катувань

Марина Демура: У першу чергу, звісно, до омбудсмана, якщо є можливість подати такий лист. Листування з омбудсманом не підлягає розголошенню і на це є відповідні гарантії в законодавстві, але, на жаль, не завжди так.

Далі, якщо є можливість, людині особисто чи її родичам потрібно зв’язатися з центром надання безоплатної правничої допомоги.

В Україні діють такі центри і кожен затриманий має право на таку допомогу незалежно від його статусу чи можливостей.

Тобто, у таких ситуаціях необхідно будь-яким чином комунікувати зі світом.

Також — залучати власного адвоката за договором. Крім того, розголошення у ЗМІ, громадських організаціях. Можна намагатися достукатися до профільних організацій, щоб вони, можливо, також в кооперації з Офісом омбудсмана, ініціювали моніторинговий візит до відповідного місця несвободи.

Тобто, це комплекс дій, який має зробити людина, якщо в неї є така можливість, або ж її родичі чи знайомі.

Щодо наших національних профільних організацій, то, звісно — Україна без тортур, Захист в’язнів України тощо.

Наприклад, ZMINA. Ми не займаємось профільно питанням надання правничої допомоги або іншими індивідуальними питаннями.

Але можемо спрямувати, надати контакти профільних організацій, особисті телефони, де зможуть відповісти та допомогти.

Максим Буткевич: Отже, до організації Центр прав людини ZMINA можна звернутися за перенаправленням, щоб вам підказали, куди піти, до кого звернутися. Також є ціла низка інших організацій.

Звіт, який згадувався у випуску:

• Альтернативний звіт до Комітету ООН проти катувань щодо виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань за Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження». 

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі