«Головне правило — не бути байдужими»: Ольга Мацько про захист тварин під час війни

Що реально змінилося після ухвалення закону про жорстоке поводження з тваринами?

Максим Буткевич: Верховна Рада ухвалила в першому читанні закон про відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Як давно на це очікували і що це змінить?

Ольга Мацько: Закон про жорстоке поводження з тваринами в нас уже діє. Йдеться про доповнення до окремих статей, які не були враховані в попередній редакції.

Змін досить багато. Ключові — це заборона утримання тварин на ланцюгу, що досі поширено, особливо в регіонах. Також йдеться про заборону жорстоких операцій — купірування вух і хвостів, які не є необхідними для здоров’я тварини, а мають виключно естетичний характер і важливі для людей, а не для самої тварини.

Окремо врегульовується поняття «догхантерство». Те, що роблять люди, які так себе називають, і раніше було заборонено законом — знущання, отруєння, вбивство тварин. Але в Україні це явище набуло викривленої ідеології руху. Воно походить із Росії — перші зібрання і з’їзди догхантерів відбувалися саме там. Тому ми винесли це як окрему норму, щоб зафіксувати: це не просто аморальна, а заборонена діяльність — включно з агітацією та організацією таких рухів.

Також йдеться про заборону жорстоких методів дресури, використання больових ошийників та інших засобів, що завдають тваринам страждань.

Над законопроєктом працювали юристи UAnimals, юристи народних депутатів, самі депутати та зоозахисники близько двох років. Певний час документ лежав без розгляду, ми намагалися актуалізувати його.

Зараз його ухвалили в першому читанні. Маємо два тижні, щоб опрацювати зауваження експертної комісії, допрацювати текст і добиватися винесення на друге читання.

Як рятують тварин під час повномасштабної війни?

Ольга Мацько: Я би почала з того, що питання актуальності зоозахисту зараз не стоїть. Із першого дня повномасштабного вторгнення військові звертаються до нас по допомогу для тварин, які опиняються в зоні бойових дій. Це дає нам моральне право не зупинятися. Якщо люди на нулі, без ротацій, ризикуючи життям, знаходять ресурс, щоб вивезти тварину, знайти їй прихисток чи навіть зробити операцію підручними засобами, ми не можемо опустити руки.

Другий фактор — із 2022 року люди хочуть бути корисними. Вони прагнуть робити щось, що має сенс. Зупинити війну чи змусити міжнародні сили діяти — це поза межами впливу пересічної людини. Але прийти на волонтерську подію, прибрати національний парк, розвести корм прифронтовими територіями, прилаштувати тварину — це те, що посильно кожному. Тому тема не лише не втратила актуальності з початком війни, а навпаки — посилилася.

Якщо говорити про захист тварин у ширшому контексті, міжнародне гуманітарне право, яке регулює захист людей під час збройних конфліктів, не описує страждання тварин. Немає зобов’язань щодо їх евакуації, забезпечення теплом чи гуманітарною допомогою — таких механізмів просто не існує.

На рівні України ми теж фактично прокладаємо цей шлях уперше. Я знаю, що Мінсоцполітики, які відповідають за евакуацію людей, піднімали питання тварин. У додатку реєстрації на евакуацію навіть був відповідний пункт — але його закрили через неможливість реалізації. Немає куди евакуювати.

І це одна з ключових проблем. Вивезти тварину — це лише перший крок. Потрібно забезпечити їй гідне життя, лікування, знайти дім. Велике навантаження лягає на керівників притулків, які після евакуації доглядають, лікують і прилаштовують тварин, щоб ми та інші організації могли рятувати наступних.

За час повномасштабного вторгнення UAnimals евакуювали понад 9 000 тварин. Також працює медична місія: ми їздимо з ветеринарами та іншими спеціалістами на прифронтові території. Це небезпечно, але люди готові ризикувати. Бо для них важливе кожне життя.

Ми розгортаємо тимчасові операційні або працюємо в спеціальному медичному авто — залежно від умов безпеки. Надаємо допомогу, стерилізуємо, оперуємо, доставляємо гуманітарну допомогу. Зараз особливо актуальне питання холодів — у нас окрема кампанія з цього приводу. Паралельно працюємо на адвокаційному рівні — зокрема над допуском тварин до приміщень бізнесів.

Багато в чому це тримається на людях, яким не байдуже. Основна частина фінансування — це індивідуальні донори, українці. Далі — соціально відповідальний бізнес. І лише потім — міжнародні фонди, донори, частка яких у нашому бюджеті значно менша.

Права тварин в Україні: яке місце ми займаємо у світі?

Ольга Мацько: UAnimals рятує всіх тварин. Коли ми надаємо допомогу — зокрема евакуацію — це стосується і свійських, і диких тварин: як тих, що перебувають у неволі, так і тих, що є типовими для української природи. У нас є програми співпраці з національними парками. Тобто наша діяльність не обмежується порятунком лише котів і собак.

Якщо говорити про законодавство загалом, то колись я була здивована: українська законодавча база — основний закон про жорстоке поводження з тваринами та пов’язані з ним акти — одна з найкращих у світі. Проблема в тому, що вона погано працює на практиці. Наявність статей не означає, що їх реально можна застосувати.

У нас передбачена кримінальна й адміністративна відповідальність, визначені строки покарання. Але, наприклад, адміністративні штрафи дуже низькі. Є багато прописаних заборон — від, здавалося б, дрібних речей (не можна залишати тварину в авто під час спеки чи морозу, прив’язувати біля магазину, залишати напризволяще) до серйозних порушень. Проте на практиці довести справу до суду складно.

У нас є юристи, які допомагають людям — свідкам або постраждалим у справах про жорстоке поводження з тваринами. І ми бачимо, що лише невелику частину таких кейсів вдається довести до суду з всією необхідною доказовою базою. Є прогалини в законодавстві. Наприклад, складно довести статус постраждалого: потрібні документи, ідентифікація тварини, а в Україні далеко не всі тварини зареєстровані.

Я не юрист, тому не заглиблюватимусь у деталі, але суть така: по-перше, є правові прогалини, по-друге, бракує розуміння з боку правоохоронних органів, що це також важливі справи, якими потрібно займатися. Часто реакція з’являється лише тоді, коли є суспільний резонанс — розголос, відео, обурення, публічний тиск. Або коли трапляється принципова людина всередині системи, якій небайдуже.

Тому, крім евакуації та порятунку тварин під час війни, ми працюємо і над формуванням судової практики. До нас звертаються люди, і ми намагаємося створювати прецеденти, щоб справи доходили до суду і завершувалися справедливими вироками.

Водночас нам є що запозичити з іноземного законодавства — і щодо свійських, і щодо диких тварин: норми утримання, правила ввезення та вивезення, захист червонокнижних видів. Але позиція UAnimals така: ми не маємо змінювати систему лише тому, що триває євроінтеграція. Ми також можемо бути прикладом для інших країн.

Зміни в законах про захист тварин — це те, що часто можна зробити тут і зараз. У багатьох випадках це не потребує додаткового фінансування, хоча окремі норми, звісно, його вимагають. Але значна частина змін нам під силу — якщо за них братися і доводити до кінця.

Як можна вплинути на чорні розплідники юридично?

Ольга Мацько: Законопроєкт, який пройшов перше читання і який ми сьогодні згадували, передбачає регулювання так званих чорних розплідників. Але це прописано тезово — документ комплексний, і ця частина не є розгорнутою. Водночас у нас уже напрацьований окремий законопроєкт саме про регулювання діяльності розплідників, який мав би повністю врегулювати всі аспекти. Ми плануємо цього року його зареєструвати й просувати.

Наразі фактично немає контролюючих органів, які системно стежили б за цією сферою. Тому все тримається на повідомленнях небайдужих людей і викликах поліції.

Я сама забрала собаку від зоозахисників, які, у свою чергу, врятували її з недобросовісного розплідника. І я на власні очі бачу наслідки: у тварини — цілий «букет» хвороб, що свідчить про неналежне годування, відсутність догляду за здоров’ям, зубами, загальним станом. Судячи з реакцій — її, ймовірно, били, не вигулювали. Вона здригається, коли піднімаєш руку, притискається до землі. Це психічно і фізично травмована тварина. І таких випадків, на жаль, багато.
Якщо говорити комплексно, перший крок — це чітке регулювання діяльності розплідників.

Дарʼя Бура: Але ж про них мало хто знає. Вони можуть працювати приховано.

Ольга Мацько: Так, можуть працювати нелегально, продавати дешевше. Але є кілька важливих моментів. Професійні кінологічні спілки, які працюють добросовісно, зацікавлені у виявленні чорних розплідників, адже ті демпінгують ціни за рахунок жорстокого утримання тварин. Тобто тут є і ринковий інтерес у тому, щоб припиняти таку діяльність.

Якщо ж дивитися ширше, стратегічно, ми хотіли б, щоб не існувало чорних розплідників узагалі — щоб усі, хто займається розведенням, робили це відповідально й гуманно.

А ще далі — ми хотіли б поступово прибрати моду на породистих тварин. Будь-яка порода — це штучна селекція. І як у професійних спортсменів є «професійні хвороби», так і в багатьох порід є притаманні їм проблеми зі здоров’ям.

Фактично це означає, що тварина заради людської естетики живе з постійним дискомфортом або болем. Коли в людини болить зуб, вона одразу йде до стоматолога або приймає знеболювальне. А тварина може жити з хронічними проблемами все життя — і це вважається «нормою».

Тому візійно ми виступаємо за те, щоб люди цінували тварин не за породу чи декоративність, а як живих істот. Кожна тварина — незалежно від вигляду — може бути другом, компаньйоном, членом сім’ї. І за це потрібно брати відповідальність.

Як часто людей притягують до відповідальності за жорстоке поводження з тваринами

Ольга Мацько: Я думаю, що правозастосовча практика змінюється. Просто це, на жаль, не такий швидкий процес, як нам би хотілося.

Що позитивного сталося за минулий рік? Поліція реагує значно частіше, ніж раніше. Якість цієї реакції ще не та, якою мала би бути — зоозахисникам досі доводиться пояснювати норми закону, розмежування адміністративної й кримінальної відповідальності та інші базові речі. Але якщо порівнювати з попередніми роками, прогрес очевидний.

Зі знакових кроків — UAnimals провели навчання для прокурорів і слідчих. Воно відбулося за погодженням з Офісом генерального прокурора. Є спеціалізована екологічна прокуратура, яка займається питаннями захисту диких тварин і контролює діяльність поліції у справах про жорстоке поводження з котами й собаками.

Для мене це важливий сигнал — визнання проблеми та готовності змінюватися, підвищувати кваліфікацію своїх працівників. Після навчання у внутрішніх документах прокуратури закріпили, що питання диких тварин належать до компетенції спеціалізованої екологічної прокуратури.

Це важливі маркери змін. Але, безумовно, нам потрібно й надалі працювати над тим, щоб система діяла ефективніше.

Яка передбачена відповідальність щодо використання тварин для розваг

Ольга Мацько: Зміни відбуваються поступово. Наприклад, в Україні вже чотири роки діє заборона на фотографування з дикими тваринами — відповідний законопроєкт був ухвалений раніше, і він працює.

UAnimals разом із незалежною соціологічною агенцією провели дослідження, щоб з’ясувати ставлення людей до різних сфер використання тварин. Є показові результати.

Щодо тварин у цирках — абсолютна більшість респондентів вважає це неприйнятним і підтримує формат цирків без тварин. Водночас контактні зоопарки багато хто сприймає як освітні установи, де нібито забезпечено належні умови. Насправді це не так.

Ми провели журналістське розслідування: одна людина влаштувалася працювати до контактного зоопарку як співробітник. Уже тривалий час триває боротьба з мережею контактних зоопарків «Звірополіс». Умови утримання там неналежні, до тварин ставляться як до витратного матеріалу. Закон України передбачає, що тварини мають утримуватися з урахуванням їхніх біологічних, фізіологічних та індивідуальних особливостей. Жоден контактний зоопарк — ані в торговельному центрі, ані за містом — не здатний забезпечити такі умови.

Схожа ситуація з дельфінаріями. Частина людей сприймає їх негативно, але ця частина поки менша за тих, хто не бачить проблеми. Тому боротьба триває — зокрема через інформаційні кампанії, щоб люди могли розрізняти, де утримання диких тварин є прийнятним, а де — ні.

Втім, певні зрушення вже є.

Який алгоритм дій, якщо ви стали свідком жорстокого поводження з тваринами

Ольга Мацько: Головне правило — не бути байдужими. Якщо ви бачите, що відбувається порушення, зупиніться і зафіксуйте якомога більше. Фото- та відеофіксація є критично важливою. Так само важливо знайти ще щонайменше одного свідка — людина поруч, яка може підтвердити факт події, суттєво посилює справу.

Обов’язково викликайте поліцію та подавайте заяву.

На нашому сайті є приклади й шаблони заяв — достатньо внести необхідні дані, і текст автоматично формується як готовий документ. Крім того, наші юристи консультують у режимі реального часу: у будні — оперативно, у вихідні — з невеликою затримкою. Ми завжди готові підключитися й пояснити, що саме має зафіксувати поліція, як правильно оформити заяву та що надалі вимагати.

Ключові дії прості: свідки, фото- та відеофіксація, виклик поліції.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі