«Ідеться про геноцид»: Валентина Потапова про українських дітей в окупації

1,6 мільйона українських дітей у заручниках Росії: як це сталося

Максим Буткевич: Якою є ситуація українських дітей наразі? Як позначилася на них війна?

Валентина Потапова: Якщо дуже загально, то в заручниках у Росії опинилася велика кількість українських дітей. Якщо до 2022 року це було близько мільйона дітей, то після повномасштабного вторгнення — 1 600 000 українських дітей є заручниками РФ.

Якщо подивитися статистику на кінець 2021 року, то загалом українських дітей було 7 300 000. 1 600 000 зараз в окупації, ще 1 500 000 — виїхали до третіх країн. Тобто, це 42% від загальної кількості дітей, які були статистично пораховані в 2022 році.

Максим Буткевич: Зараз у нас майже в половину менше дітей, ніж було.

Валентина Потапова: Це дійсно так. Іноді, коли намагаєшся осягнути наслідки втрати такої кількості українських дітей, то розумієш, що мова йде про геноцид.

Уявіть собі, якби під час Другої світової було б знищено або взято в заручники, або перевиховано 40% єврейських дітей. Ми б тоді говорили дуже чітко про геноцид.

На жаль, Конвенція про запобігання геноциду не розглядає явище культурного геноциду, а щодо ТОТ можемо казати саме про нього.

Я не можу так сказати про дітей, які виїхали до третіх країн, бо для них створюються українські школи, осередки тощо. Однак, в будь-якому випадку, вони втрачають свою українську ідентичність.

Геноцид українських дітей: як знищується їхня ідентичність

Валентина Потапова: На жаль, зв’язок дітей з Україною на тимчасово окупованих територіях цілеспрямовано знищується Росією.

І нам потрібно чітко розуміти, чому РФ дуже проактивна в цьому питанні. Наслідки цієї війни, особливо після 2022 року, призвели до загибелі великої кількості людей. Демографічна криза є не лише в Україні, а й в Росії. Ви бачили їх перемовини щодо сприяння міграції з Індії або інших країн, а тут в них такий «подарунок» — 1 600 000 українських дітей, яких потрібно лише перевиховати, «перепрошити». Тому, вони вкладають в ту «перепрошивку» шалені гроші та розробляють інструменти того, яким чином це можна зробити.

Росія викрадає українських дітей, щоб вирішити власну демографічну кризу?

Дарʼя Бура: Вони вкрали українських дітей і хочуть за їх рахунок поповнити свою демографічну картину і все?

Валентина Потапова: Можна згадати будь-яку війну, коли вбивали жінок, чоловіків, а дітей — ні.

Дітей виховували так, щоб вони у майбутньому ставали до військ. Тому, вони їх розглядають як ресурс. Причому, якщо будемо розглядати політику індоктринації, то вона відбувається паралельно з процесом мілітаризації.

Вони їх не люблять, але готують до того, щоб вони стали мобілізаційним ресурсом та були вбиті.

Дарʼя Бура: Це якраз підкреслює мотиви росіян і мало б відкривати очі нам як суспільству щодо майбутнього, яке чекає цих дітей.

Валентина Потапова: Абсолютно згодна.

Нам як суспільству потрібно відповісти собі на питання — це наші діти, вони нам потрібні, ми готові за них боротися?

Коли ми задаємо це питання вчителям, вони відповідають «звісно наші, ми готові боротися за них». Але в роботі з ними часто можна почути «наші діти та ті діти». Мене особисто тригерить оцей розподіл на «тих» та «наших» дітей. Це наші діти, які в заручниках.

Далі я задаю питання щодо військовополонених, вчителі кажуть «так, це наші люди». Але чи можуть ці люди під час перебування в полоні, бути «перепрошиті»? Так. І коли запитую чи будемо за них боротися навіть, якщо вони «перепрошиті», вчителі відповідають «так, ми будемо боротися». Тут немає сумніву, а щодо дітей такої відповіді я не почула.

Максим Буткевич: Чому?

Валентина Потапова: Це дуже дивує, бо чомусь цих дітей вони бояться. Дуже часто ми стикаємося з питаннями «а чи можемо ми їх потім повернути?» та фразами «вони повністю змінили свою думку, є жертвами пропаганди, в нас не вистачить ресурсу для того, щоби їх повернути».

Отже, щодо військовополонених у нас всього вистачить, а щодо дітей чомусь є сумнів.

Коли саме цей аргумент я починаю приводити на тренінгах, от тоді вчителі починають замислюватися, що це боротьба — потрібно вкладати зусилля і лише так ми будемо повертати наших дітей…

Перепрошивка свідомості: індоктринація дітей на окупованих територіях

Максим Буткевич: Про які заходи окупантів йдеться, коли говоримо про індоктринацію?

Валентина Потапова: Індоктринація — це нав’язування певної ідеї з відключенням критичного мислення, йдеться про тиск сам на емоційне сприйняття.

Індоктринація — це певна ідея. У РФ вона дуже чітко прописана — «рускій мір». Вона в них відпрацьована, і навколо неї індоктринують українських дітей.

Інструменти індоктринації можна умовно поділити на «пряник» і «батіг». Окупанти використовують здебільшого «пряник»: купа заходів, безкоштовних таборів, поїздки, наприклад, як «університетські зміни», коли діти, починаючи з 12 років виїжджають в інші міста РФ, де їх приймають університети. Причому, приймають за величезні гроші, там дуже добре харчування.

А ми зараз говоримо про дітей, які бачили збройні дії, які були там, де не було води, їжі, світла. І, ось оця дитина потрапляє, наприклад, в Санкт-Петербург чи інші міста, де їх зустрічають, де дуже зручне ліжко, смачна їжа, купа розважальних заходів.

Коли ми аналізували розважальні заходи програми «університетські зміни», то натрапили на методичку для вихователів, у якій була прописана заборона телефону для дітей, щоб вони не зв’язувалися зі своїми батьками, а якщо дитина плаче — потрібно, за цими «настановами», її відправляти до «психолога».

Також забороняється повністю навчання за державними стандартами України. Якщо спочатку наші вчителі якимось чином надавали дистанційну освіту дітям на ТОТ, то починаючи з 2024 року — це адміністративна або кримінальна відповідальність. Якщо її немає — яма або підвал. Таких прикладів можемо назвати безліч.

Наприклад, нещодавно розповідали кейс, коли росіяни прийшли до якоїсь родини, бо були питання до батька. А в той час дитина навчалася дистанційно в українській школі, була за комп’ютером. Батьки не встигли показати знаками дитині, щоб відключилася і вони почули українську мову.

Тоді стали, почали дивитися, слухати, що каже вчитель, що відповідає учень. Далі вже були питання не до батька, а — до родини. У цьому випадку дитину можуть вилучити з сімʼї…

Як росіяни використовують психологів для тиску на дітей

Валентина Потапова: У «психологів» визначена ознака, за якою вони починають працювати з дитиною — це «деструктивна» поведінка. Деструктивна поведінка є і в нашому освітньому середовищі, є певні заходи, щоб працювати з дитиною.

Але що вкладається в деструктивну поведінку на окупованих територіях? Якщо дитина слухає українські пісні, дивиться українські фільми, мультики, спілкується в соцмережах зі своїми українськими однолітками — все це є в переліку методичних рекомендацій для «психологів», які повинні виявляти таких дітей.

Як відбувається виявлення? Доноси, звісно, ніхто не відміняв, але є і профілактичні заходи: коли заходять до класу, просять, щоб діти віддали телефони, їх перевіряються на наявність всього, куди дитина заходила, що дивилася. Якщо щось виявляється — дитина потрапляє до «психолога».

І ви бачили наш останній звіт, коли 48 дітей з Донецької області були примусово спрямовані до психіатричних лікарів. Потрібно більш ретельно це вивчати, але це перший випадок з 2014 року, коли кажемо про каральну психіатрію, яка застосовується до неповнолітніх.

Для них це ресурс, за який вони будуть боротися до останнього, а ми або будемо спостерігати, або будемо щось робити.

Також росіяни ще використовують купу «культурних» заходів, знімають багато фільмів, які стосуються російсько-української війни.

Наприклад, фільм «Позывной Пасажир».

Він починається з того, що батько в лікарні, до нього приходить син айтішник, а його молодший син десь на Донбасі загинув. І батько хоче встати з лікарняного ліжка, поїхати, щоб забрати тіло сина, старший брат задається питаннями про те, «що ж там робив молодший, навіщо йому це потрібно було, це ж не наша війна».

У перших кадрах фільму цей айтішник не розуміє, що росіяни роблять на Донбасі, але далі він дуже сильно змінюється. Пропагандистська прошивка вшита просто філігранно і ти починаєш вболівати за того хлопця… От вони знімають фільми саме так.

Дарʼя Бура: Ви дивились цей фільм з дослідницькою метою, а якщо людина навіть фоново почує його в окупації, то все одно десь підсвідомо буде вплив.

Валентина Потапова: Є перелік обов’язкових фільмів до показу в школах, вони садять і кажуть дивитися.

І ми повертаємося до індоктринації та ідеології «руского міра», головним міфом якої є Велика Вітчизняна. Якщо дивитися перелік фільмів, то перший величезний блок — якраз фільми про Велику Вітчизняну війну.

Але «Иди и смотри», страшного фільму, який показує правду про війну, в переліку немає. Я спеціально його шукала і думала чи готові вони його показувати. Ні, бо їм потрібно через ці радянські фільми формувати здатність до самопожертви.

І повертаючись до того, з чого ми починали — навіщо їм наші діти — а для того, щоби їх вбити, але вони будуть вмирати з думками в голові, що повторюють «подвиги», які вони бачили в тих фільмах.

У тому переліку є також і нові фільми, зняті вже після 2014 року. А після 2022 року в них, знаєте, «Голлівуд» запрацював щодо таких фільмів.

Мільярди на пропаганду: як Росія «купує» дитячі уми

Дарʼя Бура: У що ще вкладають гроші росіяни, окрім фільмів, програм навчальних в школах?

Валентина Потапова: Вони вкладають купу грошей у формування певної спільноти. Не просто так з’являється «Юнармія», але це було добровільне об’єднання, куди батьки могли віддавати або не віддавати дітей.

Вони також зробили «Рух перших». Піонерія вже б не зайшла, але насправді вона і є якраз таки тим самим «Рухом перших». Ось на це і виділяються шалені гроші.

Для порівняння, близько 300 млрд рублів на молодіжні рухи і 13 млрд — на охорону здоров’я дитинства в РФ у бюджеті. Це якраз показник державної політики Росії щодо молоді.

Ми відслідковуємо скільки коштів вони спрямовують на новоокуповані та на староокуповані території. Ми знаходимо документи, де дуже чітко написано, що ці гроші спрямовуються до «нових регіонів», вони їх називають «нові регіони Росії».

Як Україна має «перепрошити» дітей після звільнення територій

Валентина Потапова: По-перше, повинна бути окрема державна політика щодо дітей та молоді, які зараз опинилися в окупації.

Цілком можливо, що вона може включати і тих дітей, яких депортували і вони знаходяться в РФ, але не потрібно зосереджуватися лише них.

На жаль, право дитини на освіту, на культурну самобутність — м’яке, його дуже важко довести до кримінального суду.

Але останні рішення якраз таки згадують індоктринацію як злочин РФ саме щодо дітей в окупації. І це величезна перемога України.

По-друге, нам потрібно бути більш проактивними щодо визначення дій окупаційної «влади» як злочинів. Нам потрібна дуже потужна команда юристів-міжнародників, які зможуть це довести; нам потрібна дискусія юристів на міжнародному рівні, які будуть просувати цю тему.

Також важливо, щоб МЗС тримало в фокусі 1 600 000 українських дітей і постійно їх згадувало, бо це майбутнє України. Нам потрібно об’єднуватися з тими країнами, які зазнали тих же викликів. Адже, ми не перша країна, де є окуповані території.

Інші країни зможуть через нас побачити вікна можливостей для себе, для того, щоби вирішувати ці питання. Нам потрібно об’єднуватися з цими країнами, щоб це був не лише український кейс, а щоб це був кейс про дітей в окупації, про порушення прав дітей в окупації.

Щодо речей, які можна зробити тут і зараз.

600 000 українських дітей шкільного віку, з них 35 000 зараз дистанційно продовжують отримувати освіту, перебуваючи в окупації. В 2022 році їх було 57 000. Тобто, з 2022 по 2025 рік ми втратили 22 000 дітей. Виникає питання, а хто відповідає за цю втрату, чи є дослідження?

Я, на жаль, не можу як громадська організація звернутися до директорів шкіл. Чому в них зникають ці діти? Чого не вистачає? Це дослідження повинно бути в Інституті освітньої аналітики, бо громадська організація такого не може зробити.

Мені досі незрозуміло, чому діти, які перебувають в окупації, не заслуговують, щоб в Міністерстві освіти був окремий департамент, який займається ТОТ.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі