«Працювати з потерпілими маємо вже зараз», — керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків

Про Координаційний центр підтримки потерпілих та свідків

Максим Буткевич: Як виникла ідея Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків? Яка була потреба його створення та що до цього призвело?

Вероніка Плотнікова: Насправді ця історія не нова та унікальна, але Україна робить її розвиток певною мірою непересічним.

Країни, які пережили збройний конфлікт, після його завершення, розслідуючи та переслідуючи воєнні злочини, в першу чергу, у судовій системі, створювали для своїх потреб саме такі підрозділи, які надавали психологічну допомогу перед тривалими допитами. До прикладу, Хорватія та Боснія і Герцеговина.

Ми зрозуміли, що не можемо чекати завершення конфлікту. Це однозначно. Не можемо і далі продовжувати існувати в тій парадигмі, де потерпілий не найбільш активний та залучений учасник процесу. І, тим більше, не можемо робити цього в той період, коли маємо десятки тисяч задокументованих воєнних злочинів.

Ми завжди говоримо, що російсько-українська війна стала чи не найбільш задокументованою, і не можемо чекати поки якась з її фаз завершиться. Працювати з потерпілими маємо вже зараз.

Говорити тільки про психологічну допомогу ми теж не стали, тому що, я думаю, всім зрозуміло, — це не найперший запит і, як правило, люди відмовляються від цього. Однак, є багато іншого, з чим ми працюємо.

У першу чергу — комунікація в провадженнях. Коли після деокупації перших регіонів побачили рівень жорстокості вчиненого і те, як це повпливало на громади, а, по-друге, побачили потерпілих, з ким треба буде працювати в кримінальному провадженні — зрозуміли, що самі прокурори без спеціальних знань, з абсолютним браком часу, коли в першу чергу маєш бути зосереджений на зборі доказів — цю історію не зможуть повною мірою реалізувати.

• І ось тоді було вирішено створити спеціалізований підрозділ, який бере на себе, в першу чергу, комунікацію з потерпілими.

Другий момент — оцінка потреб. До прикладу, ми зараз працюємо з тими, хто повертається з полону, як військовими, так і цивільними. Одразу надавати свідчення — це не їхня першочергова потреба і точно не плани на майбутнє.

У них є плани мати місце, де жити, мати те, на що жити, отримати допомогу у сфері охорони здоров’я, а те, що стосовно тебе вчиняється воєнний чи інший міжнародний злочин — точно не додає людині ресурсності. І не так багато тих, хто зможе прийти на допомогу.

Особливо, зважаючи на те, що зараз в нашому ландшафті соціальних послуг багато громадських організацій, які з цим працюють, але є брак містків між тими, хто потребує допомоги і інформацією, яка взагалі існує в цій сфері.

Ми взялися для себе будувати такі містки, знайомити часом між собою навіть громадські організації, які діють в різних регіонах. І дещо з цього вийшло.

Потреби свідків та потерпілих в допомозі

Вероніка Плотнікова: Коли говоримо про потреби — вони різні насправді. Для себе ми їх умовно розділяємо на чотири великих блоки.

Перший — питання охорони здоров’я.

Йдеться про різне. Люди, які повертаються з окупованих територій, не мають, до прикладу, сімейного лікаря і не знають, як встановити з ним контакт, як взагалі працювати навіть в звичайних системах. Особи, які повертаються з полону, тим більше.

Наступне — питання так само ургентних потреб, які вже стосуються житла, шелтерів, місць компактного проживання, оформлення документів.

Третій глобальний пункт — правнича допомога, яка стосується не тільки того, щоб знайти, до прикладу, представника в кримінальному процесі, але так само вирішити і ті питання, які стосуються інших видів процесів.

Так вже вийшло, що для встановлення юридичних фактів, які відбулися на окупованій території, нам все одно треба проходити через судові процедури.

Ми до цього часу не маємо адміністративних процедур належним чином сформованих для оформлення смерті, народження і багато всього іншого. І, я думаю, всім зрозуміло, що це питання ресурсів і фінансів. Але в той же час це питання того, щоб заметчити між собою тих, хто цього потребує, та тих, хто готовий надавати допомогу.

Також вже певний період часу виникає потреба в психологічній, я би сказала більше навіть, в психотерапевтичній роботі, тому що первинну психологічну допомогу можуть надавати і координатори.

Ми працюємо перед проведенням допитів, до прикладу, пояснюючи людині, що її очікує, в який спосіб будуть задаватися питання. Якщо це допит, який буде проводитися в суді, що сторона захисту буде задавати питання, які скоріш за все будуть виглядати такими, що ставлять під сумнів вашу позицію, але так влаштоване верховенство права.

Ми не влаштовуємо показові суди в поганому розумінні цього слова, як це роблять росіяни, ми дотримуємося процедури.

А психотерапевтична допомога — те, що стосується людей, які вже мають ознаки ПТСР. Також це стосується комплексної роботи з сім’ями.

До прикладу, сім’ями, до яких повернули депортованих дітей, сім’ями, в які повернулися, люди з полону, також сім’ї, в яких є діти, які зазнали тілесних ушкоджень.

І, звісно, сім’ї, які живуть в травмі невизначеності — сім’ї безвісти зниклих…

Наскільки люди відкриті до того, щоб свідчити?

Вероніка Плотнікова: Перш за все, ми працюємо з тими особами, хто є в процесуальному статусі потерпілого і свідка в кримінальному провадженні. Тобто, з тими, хто погодився дійсно працювати з кримінальною юстицією.

Однак, в той же час, ми можемо і працюємо з тими, хто ще має сумніви, звертаючись до нас. Часом, це все ще історія про пояснення простою і доступною, а не нашою юридичною, мовою того, що ж саме буде відбуватися.

Отже, перший момент — нам передають дані потерпілих прокурори та слідчі, бо ми працюємо не тільки з прокуратурою, а й в хорошій, можу сказати, взаємодії з Національною поліцією, яка проводить саме слідчі дії за фактами вчинення більшої частини воєнних злочинів, та, яка працює близько і до прифронтових, і на деокупованих територіях. Також зі слідчими СБУ, так само.

Ми працюємо за рамкою добровільної згоди. Я в кожному спілкуванні кажу, що не треба насильно спричиняти добро. Історія про потерпілого — це про те, щоб людина могла розуміти, що від неї в цьому провадженні щось залежить, і від її згоди чи незгоди так само щось буде залежати.

Тому, ми вибудували з прокурорами і слідчими наступну рамку, що колеги презентують нас, говорять про те, що є ось такий підрозділ, і це вже залежить від людини, чи погоджується вона на співпрацю з нами, чи ні.

Якщо так, то прокурори одразу передають нам дані для контакту і потім це вже робота координатора по комунікації з потерпілим, по оцінці потреб, повністю по супроводженню в провадженні. А якщо ж ні — в людини лишається інформаційний матеріал.

І ми стикалися з тим, що через певний час людина до цього повертається. Як правило, так трапляється, коли людина бачить позитивний результат в когось зі своїх знайомих, які вже мали такий досвід, або ж, до прикладу стикається з проблемою, з якою вона не розуміє, що робити, яка стосується побічного кримінального провадження.

Водночас до нас можуть звернутися потерпілі напряму. Однак, ми не розголошуємо наше фізичне місцезнаходження, оскільки всі чудово знаємо, яким чином себе поводить країна-агресор, вишукуючи подібні речі. Людина може звернутися до нас, маючи процесуальний статус, знаючи, що вона колись надавала свідчення. Не обов’язково знати номер кримінального провадження чи щось подібне.

Буває історія, коли виїжджаючи з окупації і перебуваючи на певних фільтраційних, в тому числі, заходах, людина надає свідчення, провадження реєструється і потім про людину мало хто згадує, бо більше інших доказів немає і провадження не може рухатись. Але людині потрібно знати про те, що цей факт зафіксований. І до прикладу, вона може щось ще пригадати, або може сказати про те, що їй відомо. Ми розшукуємо такі провадження насправді. Це дозволяє всередині системи так само і структурувати подібні речі.

Або ж людина знає, що є провадження і останній раз її допитували, до прикладу, в 2023 році, вона переживає, що це провадження десь там підпирає вже чийсь сейф. А, насправді історія не про це. Історія про те, що, знову ж, нових доказів не здобуто. І з огляду на те, що часом в нас у прокурора може бути до 12 тисяч проваджень конкретної категорії, не завжди є змога комунікувати і казати про те, що найближчим часом не будемо зв’язуватися, але про вас не забуто, що кримінальне провадження є в єдиному реєстрі проваджень.

Також бувають випадки, коли людина постраждала від воєнного злочину, але це не зафіксовано державою, і вона ще має сумніви. Тоді людина також може до нас звернутися. Ми комунікуємо, розповідаємо, що і як буде відбуватися далі. Якщо людина погоджується, вже ми зв’язуємося зі слідчими та прокурорами. Людину допитують за процедурою процесуального інтерв’ю, в тому числі, і супроводжують в усьому провадженні. Однак, людина, до прикладу, може не погодитися, тобто, звернутися до нас і не погодитися бути далі в кримінальному провадженні.

У такому випадку ми перенаправляємо її до наших партнерських громадських організацій, для яких це є загальною рамкою, вони можуть працювати з цим в такий спосіб.

Максим Буткевич: Тобто, навіть не маючи процесуального статусу, людина, яка пережила той чи інший досвід, може до вас звернутися, наприклад, щоби з’ясувати, чи є сенс їй звертатись далі.

Або, наприклад, я, який після звільнення з полону давав свідчення у кримінальному провадженні як потерпілий, теж, якщо забажаю, можу до вас звертатися.

Вероніка Плотнікова: Так.

Робота з потерпілими в форматі закритої рамки. Це як?

Вероніка Плотнікова: Ми працюємо з потерпілими в форматі закритої рамки. Ми не допитуємо і не опитуємо про обставини того, що відбулося, якщо людина сама не бажає про це розказати і, якщо це не є необхідним для встановлення певних статусів, які бажає отримати людина.

До прикладу, стосовно осіб, які повертаються з полону, ми взагалі декілька тижнів тому, все ж, обрали ще й додаткову опцію і зараз вже власноруч звертаємося до лікарень, до тієї ж «Лісової поляни», розуміючи, що люди розгублені. Подивившись на те, як усе відбувається, вирішили, що не будемо чекати ще, хоча це не є нашим обов’язком.

Наша робота, в тому числі всіх разом — вибудувати екосистему, де розгублена людина, яка не мала контролю над своїм життям впродовж тривалого періоду часу, буде потрохи повертатися і підрощувати власну спроможність.

Як звернутися до Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків

Вероніка Плотнікова: Ми в процесі оновлення сайту, щоб там був розділ, який стосується саме потерпілих, тому що наразі ми маємо там загальну статистичну інформацію та звернення на https://warcrimes.gov.ua/, яке стосується подання матеріалів.

З огляду на те, що ми все ще учасники закритої рамки, в першу чергу, послуговуємося направленнями від прокурорів. Ми не були публічними, але маємо власну Facebook-сторінку. В приватних повідомленнях ви можете звернутися до нас.

Перелік контактів регіональних філій Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків

• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Сумської обласної прокуратури — ‪+38098 833 23 88‬, [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Луганської обласної прокуратури — ‪+38-096-659-89-32‬, [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Донецької обласної прокуратури — ‪+38066-327-28-55‬, [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Харківської обласної прокуратури — +380937546476,‬ [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Чернігівської обласної прокуратури — ‪+38093 956 74 57,‬ [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Миколаївської обласної прокуратури — (068) 045 48 45, [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Київської обласної прокуратури — ‪+38(063) 685-56-67‬, [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Херсонської обласної прокуратури — +380 95 075 3327‬, [email protected]
• Відділ організації підтримки потерпілих і свідків Запорізької обласної прокуратури — 099-218-02-58, [email protected]

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі