«У релігійних утисках Росія ще гірша, ніж СРСР» — Людмила Филипович

Свобода віросповідання в Україні під час війни: як змінилося ставлення людей до віри

Максим Буткевич: На четвертий рік повномасштабного вторгнення тема свободи віросповідання використовується не тільки російською пропагандою — бачимо, що і з інших країн лунають голоси, які досить критично, я би сказав, змальовують ситуацію в Україні.

Наскільки повномасштабне вторгнення змінило ставлення людей до віри, якою є теперішня ситуація?

Людмила Филипович: Я представниця академічної науки про релігію — ми над цим замислюємося, це один із сегментів наших наукових зацікавлень, адже, крім філософії, онтології, антропології чи гносеології, ми займаємося і реальними ситуаціями.

Свобода віросповідання відноситься до практичної теми, бо так чи інакше вона стосується кожного з нас. Навіть якщо ви невіруюча людина — право на сповідування чи не сповідування стосується вас.

Традиційно ми спираємося на дані Центру Разумкова, він щороку проводить фокусне опитування. І за останні 25 років кількість людей, які заявляють про свою віру в Бога, фактично не змінилася, попри початок війни в 2014 році чи повномасштабної збройної агресії в 2022 році. Показник завжди коливається в межах 65-70%. Тобто, бачимо, що 2 третини українців засвідчують свою прихильність до певної релігії.

Це загальні цифри, які потребують певного уточнення, бо просто заяв про віру в щось або когось для соціологів релігії замало. Тому, вводяться спеціальні маркери, які уточнюють у що вірить людина, як вона це робить, до яких релігійних організацій відноситься — це вкладається у звичайні питання, які теж розгортають поняття «віруючого» або «вірянина».

І ми можемо звести їх до частоти відвідування храмів, культових споруд, участі в літургіях, молитви, читання священних писань, святкування подій релігійного життя тощо, але, мені здається, найголовніший показник залишається поза можливостями науки. Адже, якщо людина заявляє, що є віруючою, постає питання — а вона живе за вірою чи ні? Тобто, можна сказати: «Я християнин, я люблю свого ближнього», а при цьому чинити абсолютно не по-християнськи і це стосується будь-якого.

Тому, як заміряти те, наскільки відповідають заявлені людиною принципи, які вона визнає для себе життєвоважливими — тут виникає дуже багато запитань.

Переслідування релігійних громад на ТОТ

Максим Буткевич: Із тимчасово окупованих територій є дуже тривожні сигнали. Передусім мова йде про переслідування фактично всіх конфесій, деномінацій, крім УПЦ МП. Про це не так давно був зроблений фільм командою на чолі з Данилом Мокриком, відомим журналістом. Також про це звіт «Віра під російським терором», який зробила «Місія Євразія».

Мій досвід перебування в російському полоні досить специфічний — в колонії, де мене утримували, нас навідували священики Московського патріархату. Від моїх побратимів-полонених я чув, що і до того, в тому числі дорогою до вʼязниці в Луганську, і в самому Луганському СІЗО теж іноді декого висмикували для бесід за участі священнослужителів МП. В одному випадку мені розповідав побратим, що дорогою до Луганська, під час його побиття, був присутній священик, який заохочував це. В колонії нас навідували священики Московського патріархату, вони щиро дбали про в’язнів — там сиділи і засуджені за кримінальними звинуваченнями, і засуджені українські полонені, і цивільні, яких незаконно утримують.

Я пам’ятаю «натхненну проповідь» священика перед «днем народної єдності», він розповідав про все на світі і закінчив панегіриком про те, що «в нашій матінці Росії є свобода віросповідання і наші брати мусульмани теж зараз за нас воюють, вони ж не якісь там Свідки Єгови». І решту часу він розповідав про те, які жахливі Свідки Єгови, як їх треба викорінити і випалити.

Яка ситуація на тимчасово окупованих територіях, що роблять окупанти з різними деномінаціями?

Людмила Филипович: Вони відпрацьовують ідеал держави, в якій живуть, а держава ця — автократична і тоталітарна.

Тобто, мені здається, що за переслідуваннями в релігійній сфері вони ще гірші, ніж Радянський Союз. Тоді просто саджали на 15, 20 років, а зараз — вбивають людей за віру. І це правда.

Вони хочуть, щоб всюди були закони, за якими живе сьогодні Росія. Вона живе за законом замшелої монархії, де є цар. На цю роль претендує товарищ Путін, у нього є, як то кажуть, «духовник», який забезпечує ідеологічний фронт — патріарх Кирил. Тобто, це в найгіршому сенсі візантійська модель так званого цезаропапізму, коли світський лідер визначає, що і як має робити духовна влада.

Ну і нічого не залишається цій церкві. Сказали, що «Свідки Єгови — вороги», заборонили їх спеціальним наказом в 2017 році — все, треба відігрувати тепер цю програму. І не міг інакшу проповідь прочитати цей священник.

Максим Буткевич: Але, при цьому, для мусульман він знайшов добрі слова, я чудово розумію чому. Адже, значну частину, на жаль, особливо в тому регіоні, ЗС окупантів складають вихідці з Північного Кавказу, в тому числі сумно відомий підрозділ «Ахмат».

Анастасія Багаліка: Тим не менше, для мусульман в Росії є своя лінія переслідувань.

Ще іноді до кінця незрозуміло щодо переслідувань різних релігійних організацій на ТОТ — росіяни переслідують більше боячись громадянської позиції чи віри? Адже, мені здається, що все ж громадянська позиція для них на першому місці в ідеї про переслідування. Тому, хто б це не був — вони асоціюються у окупантів з розмаїтою українською державністю.

Людмила Филипович: Абсолютно погоджуюся. Там фактично нічого релігійного не лишилося, ними керують виключно політичні аспекти — вони працюють на Кремль, що абсолютно очевидно.

І та запропонована модель передбачає монархію, де все дуже структуровано і ніякої плюральності. Дозволити собі бути плюральним може тільки демократичне суспільство, а оскільки російське таким не є — це дуже жорстка і ієрархізована система, де людина не може нічого сказати проти свого керівника.

До речі, мені розповідали, що близько 70 священиків РПЦ поїхали з Росії, бо не могли витримати тиск, у тому числі і відомий Кураєв.

Дуже багато представників богословської думки за кордоном заявляють та визнають, що це вже далеко не релігія, а ідеологія, причому державна. Наприклад, я читала лист православних богословів, які прямо засудили патріарха Кирила, вимагають суду над ним за доктрину «русского міра» і вважають, що вона є абсолютно чистою ідеологією та не має ніякого відношення до християнства.

Анастасія Багаліка: Велика, мені здається, проблема з засудженням та взагалі увагою до цієї складової російської ідеологічної машини полягає в тому, що скрізь за російською пропагандою та впливом йдуть російські гроші. І вони дуже сильно впливають на бажання засуджувати.

РПЦ як інструмент російської війни та пропаганди

Максим Буткевич: Останні місяці мого перебування в полоні я через треті руки листувався з одним з цих священиків, які були змушені не просто поїхати з Росії, а вийти з РПЦ. Нам було про що поговорити, він достатньо відома публічна людина, і власне однією з тем обговорення було те, що сталося з РПЦ і не тільки.

У звіті «Віра під російським терором» мова йде про те, що з осені 2023 року різні релігійні громади, які ще лишалися на окупованих територіях, почали змушувати перереєструватися у відповідності до російського законодавства, навіть ті, які за українським — не мали реєстрації і не мали б її мати.

Людмила Филипович: Це привілей нашого закону. У нас релігійна організація може існувати і діяти без державної реєстрації.

Максим Буткевич: А в Росії так не можна, там держава має контролювати все. І от туди почали приїжджати, цитую з одного з інтерв’ю із свідками:

«До віруючих, що залишилися в окупації, почали приїжджати російські протестанти, запропонували допомогу в перереєстрації церкви, стали вмовляти церковних лідерів бути лояльними і слухняними щодо окупаційної влади».

Тобто, це пірамідальна система, де всі деномінації контролюються державою, а на на горі, як «вишенька» на торті — апарат РПЦ.

Те, що сталося з РПЦ — катастрофа. І однією із тем нашого зі священиком обговорення було — а що робитимуть потім, коли рано чи пізно цьому буде кінець. І зараз ця ситуація, можливо, навіть гірша, ніж та, в яку себе загнала значна частина німецьких лютеран за часів панування Гітлера.

Що робитиме далі ця церква, без якогось покаяння неможливо продовження її існування? Як ставитися до РПЦ?

Людмила Филипович: По-перше, замало інформації для представників інших православних церков про те, у що перетворилася Російська православна церква.

Ви вжили абсолютно правильне слово, яке діє не тільки в релігійному середовищі, а й у світському — покаяння. Християнство знає механізм, яким можна досягти певних змін. Треба почати з того, щоб визнати свої помилки, а вони були в історії церков. Наприклад, католики визнали свої помилки за інквізицію, за те, що вони промовчали під час Голокосту. Просто треба набратися сміливості та відкрити очі. Але не всім це дано.

Максим Буткевич: А наскільки важливу роль РПЦ, як інституція, відіграє в ідеології «русского міра»?

Людмила Филипович: Ніхто в Росії, крім церкви, не займається пропагандою «русского міра». Тобто, спеціального апарату немає, цю функціональність поклали на Російську православну церкву і вона «блискуче» справляється. Священик, який до вас приходив, розповідав же, що тільки з «русским міром» ви побачите спасіння і майбутнє.

Максим Буткевич: Причому він виглядав, як звичайний сільський батюшка. До речі, я все ж кілька разів там звертався до священиків. Приїздив ще молодший і медійніший, у нього був Instagram. Коли він привозив гуманітарку, то обов’язково там публікував це.

Я якось сказав, що є вірянином Православної церкви України і запитав: «Як ви поставитесь до того, що я до вас прийду?». Сільський батюшка відповів: «Голова церкви Христос, йому однаково», — а молодший дуже довго мучився, запитував, коли і де я хрестився, а потім перепитав чи точно я хочу сповіді. І я зрозумів, що просто піддаю його катуванням, йому було дуже важко. Тобто, вони до нас не ставляться, як до вірян церкви-сестри.

УПЦ МП: автокефальна, автономна чи «у вигнанні»?

Максим Буткевич: Пам’ятаю, коли я приєднався до лав ЗСУ, в якийсь момент з’явилося враження, що ієрархія УПЦ МП справді почала дистанціюватися від Москви. Була навіть якась заява про те, що вони виходять з підпорядкування, яка не була підтверджена Москвою. Потім я потрапив до полону і не знаю, що відбувалося в наступні 2 роки.

Зараз УПЦ МП — це хто?

Людмила Филипович: Стан, у якому перебуваєте ви — невідання — стосується і самих вірян цієї церкви. Свідомі члени цієї церкви, наприклад, священики із Софіївського Братства, просять керівництво церкви прояснити її статус, і досі, за ці чотири роки фактично, відповіді немає.

Заява про самостійність та незалежність в управлінні ні про що не говорить, немає такого статусу в православній традиції — є або автономна, або автокефальна церква, вона існує або у формі митрополії, або у формі патріархату.

Жоден із цих вимірів не підходить під УПЦ, вона втратила свою канонічність з тим, коли заявила про незалежність і самостійність в управлінні.

Тобто, вони кажуть, що вийшли із підпорядкування Московського патріархату — значить вже все, вас мають визнати так само, як визнали Православну церкву України інші православні церкви. А поки немає особливого ентузіазму з боку інших православних церков щодо визнання її суб’єктності.

Анастасія Багаліка: А вплив на паству залишається значним?

Людмила Филипович: Ні. Я думаю, що церква втратила кількість прихильників.

Я не дуже вірю, наприклад, в ту цифру, яку подають певні опитування. Колись я прочитала, що лише 4% населення України є прихильниками цієї церкви.

Віра — це ж не просто поміняти штиблети, тому, я думаю, що переважна більшість людей, особливо старшого покоління, в принципі, залишаються в межах цієї церкви.

Ми мислимо трохи іншими категоріями. А от люди старшого віку все ж дуже залежні від тої традиції, звички, яка поширена в певній місцевості.

Анастасія Багаліка: Процес переходу громад триває досі?

Людмила Филипович: Так, без сумніву. Зараз кажуть, що нібито вже зрівнялася кількість громад в Українській православній церкві і в Православній церкві України.

ПЦУ хотілось би, щоби цей процес відбувався більш динамічно, але треба враховувати природу віри і релігійності. Це дуже складні процеси, пов’язані не тільки з нашою свідомістю.

Ми головою можемо це все розуміти, а душа не лежить. А віра — це в основному те, що пов’язано з почуттями, традиціями.

Зазначимо, що 28 серпня Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) визнала Київську митрополію УПЦ афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена. Зазначається, що такому рішенню передувало здійснення дослідження щодо наявності ознак афілійованості КМ УПЦ.

«Дослідження виявило ознаки афіліації КМ УПЦ з РПЦ, що є порушенням закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відповідно ДЕСС направила КМ УПЦ припис про усунення порушення закону. У своєму листі предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій заявив про відмову виконувати вказаний припис», — йдеться у повідомленні.

Таким чином:

«У зв’язку з відсутністю підстав для висновку про усунення порушень або помилковості винесеного припису відповідно до частини п’ятнадцятої статті 16 закону або відкликання припису відповідно до частини сімнадцятої статті 16 закону, ДЕСС визнала КМ УПЦ афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» ».

Більше про дослідження

У результатах дослідження Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) йдеться, що КМ (Київська митрополія) УПЦ має ознаки афілійованості з російською православною церквою. Більше про дослідження в ефірі Громадського радіо раніше розповів очільник Держетнополітики Віктор Єленський.

Тоді він зазначив, якщо релігійна організація виконає згаданий припис: «Тоді закон не буде застосований до визначеної релігійної організації. А якщо він не буде виконаний — тоді ДЕСС звертатиметься до суду. І тільки суд вирішить чи ліквідувати цю релігійну організацію».

Висновки базуються на положеннях частини другої статті 5-1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де визначено чотири ознаки афілійованості релігійних організацій з іноземними структурами. КМ УПЦ, за висновками експертів, відповідає всім чотирьом ознакам, зокрема:

• Структурна належність до РПЦ. КМ УПЦ є складовою частиною Української православної церкви, яка, своєю чергою, входить до структури РПЦ.
• Відповідні положення в статутних документах. У статуті КМ УПЦ і в документах УПЦ містяться згадки про грамоту московського патріарха 1990 року, яка визначає підпорядкування РПЦ. Офіційного рішення про вихід з-під юрисдикції РПЦ УПЦ не ухвалювала.
• Зобов’язальність виконання рішень РПЦ. Положення глави Х статуту РПЦ, яка регулює статус УПЦ, передбачають обов’язкове виконання її канонічних і організаційних рішень.
• Участь у керівних органах РПЦ. Митрополит Київський і всієї України — керівник КМ УПЦ — є постійним членом священного синоду РПЦ. Архієреї УПЦ беруть участь у засіданнях органів управління РПЦ.

Митрополита УПЦ (МП) Онуфрія позбавили українського громадянства

Нагадаємо, за матеріалами СБУ припинили українське громадянство Ореста Березовського — так званого митрополита УПЦ (МП) Онуфрія. Відповідний указ підписав президент Зеленський.

СБУ встановила, що Березовський (Онуфрій) добровільно отримав громадянство РФ у 2002 році. Про вказане він не повідомив уповноважені органи влади України. Водночас після цього він продовжував і надалі користуватися статусом громадянина України.

За наявною в Службі безпеки інформацією, Березовський (Онуфрій) підтримує звʼязок з московською патріархією та свідомо протидіяв отриманню канонічної незалежності української церкви від московської патріархії, представники якої відкрито підтримують російську агресію проти України. Попри повномасштабне вторгнення, Березовський (Онуфрій) фактично продовжує підтримувати політику РПЦ та її керівництва, зокрема патріарха Кирила (Гундяєва).

У СБУ нагадали, що саме Гундяєв благословив збройну агресію російських військ та проводить пропагандистську політику виправдовування і підбурення до геноциду українського народу. При цьому, підтримуючи агресивну політику РФ, сприяє злочинній діяльності політичної верхівки країни-агресора.

Нагадаємо, Верховна Рада 20 серпня 2024 року ухвалила законопроєкт про заборону в Україні релігійних організацій, відомий у народі як «закон про заборону УПЦ МП». У документі не йдеться безпосередньо про УПЦ МП. Він стосується всіх релігійних організацій, афілійованих з країною-агресоркою.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі