Від булінгу до укриттів: з якими проблемами стикається освіта під час війни

Освітній омбудсмен: які права захищає та з якими питаннями можна звертатися

Максим Буткевич: Давайте введемо нашу аудиторію в курс справ: зараз з’являється дедалі більше посад, де є слово «омбудсмен». Чим є посада освітнього омбудсмена, які ви маєте повноваження і з чим до вас варто звертатися?

Надія Лещик: Освітній омбудсмен захищає права у сфері освіти, тому до нас звертаються всі учасники освітнього процесу: учні, студенти, батьки, а також педагогічні та науково-педагогічні працівники. Ми допомагаємо їм захистити й відновити свої права.

Наша робота складається з трьох ключових напрямів:

1. Захист прав за безпосередніми зверненнями та скаргами.
2. Участь у нормотворчій діяльності. Якщо на етапі підготовки нормативно-правового документа залучити практиків, які його реалізовуватимуть, це дозволить зробити його якіснішим та заздалегідь попередити порушення прав. Ми готуємо пропозиції до законопроєктів, постанов Кабміну та наказів міністерств.
3. Просвітницька робота та юридичні консультації. Також я виступаю третьою особою в судах і доєднуюся до засідань на боці тих людей, які готові захищати свої права у судовому порядку.

Максим Буткевич: Як до вас найкраще звертатися у практичному вимірі: електронною поштою, через телефони чи месенджери?

Надія Лещик: На нашому сайті є три варіанти подання звернення: онлайн-форма, заповнений документ у форматі .doc, надісланий на e-mail, або ж безпосередній лист на електронну пошту. Також працює телефонна лінія, де можна отримати короткі юридичні консультації.

Дарʼя Бура: Наскільки швидко ви реагуєте на запити? І з якими проблемами батьки, діти чи вчителі звертаються найчастіше?

Надія Лещик: Ми сортуємо звернення за пріоритетністю. Щодня разом із юристами ми розглядаємо звернення. Це від 15 до 30 нових заяв. Якщо я бачу ситуацію, де потрібне термінове втручання, то використовую телефонне право, аби оперативно відновити права.

Наприклад, коли йдеться про зарахування дитини до закладу освіти (адже вона не може чекати на офіційного листа) чи надання пільг дітям військовослужбовців у закладах вищої та фахової передвищої освіти. Я напряму телефоную до керівництва закладів чи відповідних органів. В інших випадках ми зв’язуємося із заявниками, консультуємо їх та, за потреби, просимо надати додаткові докази — наприклад, щодо фактів булінгу. Намагаємося діяти якомога оперативніше.

Від безпеки до булінгу: як змінилися звернення до освітнього омбудсмена під час війни

Максим Буткевич: У мене таке враження, що нинішня ситуація у сфері освіти докорінно відмінна від тієї, яка була до повномасштабного вторгнення. Тоді ми говорили про Нову українську школу, впровадження прогресивних методів і найкращий міжнародний досвід. Загалом зараз ми говоримо про те, як освітня система може пережити зиму. Як змінилися проблеми, з якими освітньому омбудсмену доводиться мати справу за роки повномасштабної війни?

Надія Лещик: Справді, тематика звернень докорінно змінилася. З 2022 року найпоширенішими питаннями були безпека учасників освітнього процесу та організація навчання в умовах воєнного стану. Проте цього року, проаналізувавши звернення за дев’ять місяців, ми побачили, що на перше місце виходить булінг.

На мою думку, це пов’язано з вищою обізнаністю батьків і дітей — учні самі почали частіше звертатися до нас із цієї теми. Крім того, через постійну небезпеку, повітряні тривоги та атаки кожному хочеться, аби школа була безпечним осередком, де і діти, і педагоги почуватимуться захищеними.

Чи готові діти говорити про булінг?

Максим Буткевич: Поміж учнями раніше існувала культура мовчання: скаржитися на булінг не заохочувалося, це було несприйнятно та каралося. Діти цього найчастіше не робили. Чи змінилася ситуація зараз? Чи готові діти повідомляти про проблеми та звертатися по допомогу?

Дарʼя Бура: І чи готові вчителі реагувати, коли до них звертається дитина з такою проблемою, крім простого «помахати пальчиком»?

Надія Лещик: Щодо готовності дітей, то ситуація змінюється. Раніше впливала спадщина радянських часів, де скарги сприймалися як «доноси». Зараз культура змінюється, хоча все залежить від родини та від того, як педагог налагодив комунікацію з учнями.

Якщо в сім’ї є довірливі стосунки, дитині легше відкритися. Тому я раджу батькам приділяти час дітям і проводити його активно разом. До речі, досить часто батьки звертаються до нас уже тоді, коли поскаржилися класному керівнику чи директору, але не отримали захисту.

Ми докладно аналізуємо звернення, щоб зрозуміти, чи є там булінг, чи це просто конфлікт, який варто вирішити на початковому етапі. Проте є намагання шкіл приховати такі випадки. За правилами, якщо надійшло повідомлення про перше насильство, керівник закладу зобов’язаний негайно повідомити Національну поліцію та службу у справах дітей, не чекаючи систематичності. Проте в частині випадків цього не роблять. Шкільна комісія бере на себе повноваження визначати, чи є там насильство, хоча не має на це права.

Максим Буткевич: Навіщо вони це роблять?

Надія Лещик: Через переживання про репутацію закладу та небажання проходити бюрократичні процедури — скликання комісій, складання протоколів, взаємодію з поліцією. Проте коли я беру участь у засіданнях комісій із булінгу, завдяки розголосу нам вдається виявляти приховані випадки та вживати заходів.

Дарʼя Бура: Чи є категорія дітей, яка найбільше страждає від булінгу?

Надія Лещик: Заявники не зобов’язані вказувати свій соціальний статус. Проте з тих звернень, які ми аналізували, незначну частку (близько 2–3%) становлять діти з особливими освітніми потребами та внутрішньо переміщені особи (ВПО). Складний психологічний стан дітей-ВПО через пережите та обстріли, а іноді й недостатній рівень володіння державною мовою, впливають на їхню поведінку та комунікацію з однолітками, що також може ставати причиною конфліктів.

З якими проблемами найчастіше звертаються учасники освітнього процесу?

Максим Буткевич: Ви сказали, що проаналізували звернення за дев’ять місяців, і булінг — це проблема номер один. А які проблеми посідають друге та третє місця в цьому топ-3?

Надія Лещик: На другому місці — безпека освітнього процесу та стан укриттів. Зараз дуже багато звернень стосується сховищ: вогкість, несправна вентиляція тощо.

Далі йдуть реформування закладів освіти, їхня ліквідація та реорганізація. Через демографічну кризу закриваються заклади загальної середньої та дошкільної освіти. Крім того, триває реформа профільної школи та формування ліцеїв, що викликає питання щодо переведення учнів. Також чимало звернень надходить від педагогів щодо порушення їхніх трудових прав.

Максим Буткевич: Щодо безпеки, підготовки до зими та зміни росіянами тактики ударів: через часті тривоги навчальний процес часто виявляється паралізованим. Коли в укритті збирається по кілька класів одночасно, якісно проводити заняття неможливо. Чи є зараз розуміння, як адаптувати процес до цих умов, чи кожен заклад шукає власні практики?

Надія Лещик: Ситуація у кожному закладі освіти індивідуальна, тому кожен розробляє власні алгоритми. Наприклад, у Запоріжжі я бачила величезне, чудово обладнане укриття, де кожен клас може навчатися окремо. В інших місцях є змога організувати навчання за паралелями. А є загальні укриття для всіх, де проводити повноцінні уроки об’єктивно неможливо. Організація процесу напряму залежить від спроможностей укриття.

Втім, треба зважати, що діти початкових класів через вікові особливості не можуть ефективно навчатися дистанційно. Тому їх бажано виводити на очну форму, а для старших застосовувати змішане або дистанційне навчання.

Звісно, найякіснішу освіту дає очне навчання. Ми можемо брати за основу досвід прифронтових і прикордонних регіонів. Міністерство освіти і науки вже розробило відповідні методичні рекомендації, проте остаточний механізм дії кожен заклад адаптує під свої реалії.

Як навчаються діти у прифронтових регіонах?

Максим Буткевич: Оскільки ви вже згадали про навчання у прифронтових регіонах і накопичений там досвід, чи можете розповісти детальніше: як це відбувається, що там не працює, а що, навпаки, функціонує попри всі обставини?

Надія Лещик: Там, де збудовані підземні школи або облаштовані сховища, освітній процес, на жаль, відбувається безпосередньо в укриттях. Утім, дослідження свідчать, що через повітряні тривоги діти в цих регіонах усе одно втрачають від двох до чотирьох уроків щодня. Попри це, навчання триває. Ми маємо шалені освітні втрати по всій країні, і вони, на жаль, поглиблюватимуться.

Ще одна гостра проблема — це підвіз дітей до шкіл. Коли зранку лунає повітряна тривога, шкільний автобус не виїжджає. У результаті діти з населеного пункту, де розташована школа, приходять на заняття, а ті, хто потребує довезення, залишаються вдома. Учителю доводиться організовувати процес одночасно і для присутніх у класі, і дистанційно для тих, хто не доїхав. Це створює подвійне навантаження на педагогів і, зрозуміло, знижує якість навчання.

Укриття та очне навчання: які проблеми мають школи

Дарʼя Бура: Нещодавно запровадили розподіл повітряних тривог. Наскільки мені відомо від батьків, відповідальність за безпеку дітей поклали на директорів шкіл: вони мають вирішувати, чи переходити в укриття, чи переводити дітей на дистанційне навчання. Директори ж намагаються перекласти це на батьків, і діти втрачають змогу навчатися очно. Крім того, укриття облаштовані не скрізь. Чому виникають такі проблеми й хто зрештою має відповідати за те, щоб у дітей була можливість нормально навчатися?

Надія Лещик: Я б не говорила про перекладання відповідальності, адже все знову впирається в питання укриттів та організації освітнього процесу. З чим до нас зараз звертаються директори? Поза навчальним процесом до шкільного укриття можуть приходити всі мешканці навколишніх будинків. Але коли тривога триває і розпочинаються уроки, адміністрація змушена просити сторонніх людей залишити приміщення, адже воно розраховане на учнів. Тобто проблем там дуже багато.

Окрім нестачі укриттів, є ситуації, коли сторонні особи залишають після себе сміття та неналежний стан. Коли запровадили «жовтий» рівень тривоги, одразу не роз’яснили, як це працює для сфери освіти, що викликало плутанину. Я вийшла з публічним роз’ясненням, а згодом і Міністерство освіти видало методичні рекомендації: для закладів освіти нічого не змінюється — під час будь-якої тривоги всі мають прямувати в укриття.

Стосовно самого будівництва: держава з 2022 року виділяє субвенції на укриття, проте Державні будівельні норми (ДБН) вимагають протирадіаційних властивостей. Будівництво таких сховищ дорожче й триваліше. Органи місцевого самоврядування додатково виділяли кошти на ремонти підвалів і найпростіших укриттів. Утім, лишаються сховища у неналежному стані: у деяких з них через застарілі комунікації розриваються труби або ж вентиляція не розрахована на таку кількість дітей.

Проте процес будівництва й модернізації триває.

Дарʼя Бура: Тобто ми зараз не можемо гарантувати дитині право на очну освіту в тому чи іншому регіоні?

Надія Лещик: На жаль, усе залежить від конкретного закладу освіти, наявності в ньому укриття, його місткості та якісного стану.

На що батькам варто звернути увагу при виборі школи

Максим Буткевич: Повертаючись до практичних і повсякденних питань: на що має звертати увагу батько чи мати, віддаючи дитину до школи, з точки зору безпеки? І якщо вибору закладів немає, а існуючі заходи безпеки очевидно неадекватні — що робити, які є інструменти впливу та до кого звертатися?

Надія Лещик: Перше, на що звертають увагу батьки — це укриття. Для батьків безпека дитини зрозуміло перебуває на першому місці.

Далі я б радила звертати увагу на керівника закладу освіти: скільки років він перебуває на посаді та як спілкується з педагогами. У нас зараз велика проблема із залученням молодих фахівців, і атмосфера в колективі безпосередньо впливає на те, як педагог працюватиме з дітьми.

Якщо йдеться про першокласників, надзвичайно важливою є постать першої вчительки. Інколи я раджу батькам обирати не стільки заклад, скільки саме вчителя.

Також батьки зважають на розташування школи. Якщо поруч розташовані об’єкти критичної інфраструктури чи військові частини, ризик небезпеки підвищений — у деяких регіонах такі школи навіть змушені закривати через постійні обстріли. Хтось шукає інформацію за відгуками в мережі, проте зазначу, що вони не завжди відповідають дійсності.

PISA та освітні втрати: що робити далі

Максим Буткевич: Нещодавно поширилася інформація про результати PISA-2025. Для українських старших підлітків вони виявилися невтішними: до базового рівня з читання та математики не дотягують трохи менше половини учнів. Якою є ваша оцінка: у чому причини цього і чи є обґрунтовані сподівання на покращення ситуації?

Надія Лещик: Змиритися з цим ми не маємо права. Для цього й проводяться такі дослідження — щоб виміряти якість освітнього процесу та практичні вміння учнів. Якість освіти почала різко погіршуватися ще під час пандемії COVID-19, адже дистанційне навчання негативно впливає на процес, а з початком повномасштабної війни стався ще глибший спад.

Що з цим робити? Потрібна чітка державна політика. Дослідження PISA перевіряє саме вміння застосовувати знання на практиці: я була на презентації результатів, де демонстрували завдання, розраховані на реальні життєві ситуації. В Україні триває реформа Нової української школи, орієнтована на перехід від знаннєвого до компетентнісного підходу. Усі дані зараз легко знайти, зокрема за допомогою штучного інтелекту, але навчитися їх застосовувати — це зовсім інша навичка.

Друге важливе завдання — компенсація освітніх втрат. Просте додавання додаткових уроків з математики чи читання проблему не вирішить. На мою думку, Міністерство освіти і науки разом із ключовими стейкхолдерами має розробити дієві механізми. Можливо, варто залучати позашкільну освіту — гуртки та секції — і надолужувати прогалини через дозвіллєві та нестандартні формати.

Важливо доносити цю інформацію й до батьків. Дослідження свідчать, що освітні втрати безпосередньо впливають на майбутнє ВВП країни та рівень доходів кожного громадянина. Батьки слушно зазначають, що діти перевантажені, тому додаткові класичні уроки не дадуть результату. Можна розглядати варіанти донавчання в червні, але знову ж таки — у нестандартному форматі. У профільному комітеті Верховної Ради вже відбулося засідання щодо компенсації освітніх втрат і було поставлено завдання розробити відповідну стратегію. Поки цього зроблено не було. Сподіваюся, це питання незабаром піднімуть на державному рівні.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі