Чому доказовий метод — не завжди найкращий
Організм людини — складний і багатогранний. Ми до болю схожі одне на одного і так само до болю різні. Те, що ідеально працює для однієї людини може не спрацювати для іншої. Особливо це справедливо у питаннях психотерапії. У цьому випуску ви почуєте про досвід психотерапії різних людей, як вони дійшли до когнітивно-поведінкової терапії та що отримали на виході.
Ведучі «З понеділка!», Катерина Мацюпа та Ліза Цареградська, обговорили листи авдиторії Громадського радіо, у яких «Поетка в пошуках розуміння» та піарник з Києва Дмитро поділилися своїм досвідом КПТ та думками з приводу. Також сьогодні йшлося й про те, яку роль КПТ зіграла у житті ведучих.
Лист перший
«Поетка в пошуках розуміння»
Мій шлях в терапію почався з КПТ. Я адептка доказової медицини, тому навіть багато не думала, шукаючи собі шлях. Адже з КПТ все ясно: тисячі дуже конкретних експериментів та технік, які були перевірені. Прекрасно. Тим паче у мене було багато сумнівів до, наприклад, психоаналізу, бо гендерні упередження Фройда глибоко в корені цих підходів (але зараз я знаю, що хороші психоаналітикині та психоаналітики осучаснюють ці підходи та враховують відхід від шкідливих упереджень). Також я була певна, що «психотерапія розмови» не для мене, бо я й так нескінченно рефлексую: сама, обговорюю з розумними друзями, читаю літературу про ментальне здоровʼя тощо.
І загалом від початку в мене було багато віри в саме явище психотерапії. Я не була скептична. Тож виписала важливі для себе умови (україномовна терапевтка, обовʼязково жінка, несексистка, ЛГБТ-френдлі та не наркофобна) і за порадою пішла до КПТ-терапевтки.
Ще буквально з перших сесій мене не покидало відчуття, що зі мною говорять, як з трирічною дитиною, пояснюючи, як формуються звички чи емоційні реакції буквально на пальцях. Десь на 5-ій сесії я сказала про це лікарці. Це врахували. Але я не те, що не відчувала результату, я відчувала роздратування. Тому що більшість вправ та технік, які мені пропонували для того, аби впорядкувати своє життя та зупинити вигорання на ранніх стадіях, я вже й так пробувала. І моєю проблемою було не те, що я не знаю, як щось змінювати. А що в мене не виходить, навіть якщо я стараюся.
Від подруги-психологині я знала, що не треба робити швидкі висновки. І перші результати мають бути відчутні не менше, ніж після 10 сесій. Тож я відходила всі 10. І після них зустрілася зі своєю психотерапевткою та попрощалася з нею, на добрій ноті.
Я цілком розумію, що тут могло бути питання в неконекті особистей. Або що є інші види КПТ, як схема-терапія чи подібні. Але мені цей досвід допоміг зрозуміти, що насправді я потребую глибшого аналізу, ніж просто корекція поведінки. Моєму мозку для будь-якої дії потрібна причина. А тому коригувати щось на поведінковому рівні, не заглиблюючись в психологічний, не для мене.
Мені здається, що КПТ потрібна людям, яким після якогось досвіду, важко зібрати себе в руки. І для того, аби намацати реальність, тверезо подивитися на свої дії та їхні наслідки та перелаштувати свої налаштування підійде КПТ. Також я бачу ефективність цього методу для розладів особистості, які повʼязані з відривом від реальності, з невмінням борсатися в цьому світі.
Тоді як я, після спроби тілесно орієнтованої терапії та першої фахівчині з транзакційного аналізу, з якими ми не зійшлися, вже понад рік працюю зі ще однією фахівчинею з транзакційного аналізу. Але насправді тут виявилося питання не в методі, а в гнучкості лікарки. Адже вона наводить приклади різних технік та підходів буквально з УСІХ напрямків, але сама більше опирається на трансакційний аналіз. Під час наших зустрічей вона обирає ті підходи, які спрацюють саме в цій ситуації, підлаштовується під мої потреби. Ми говоримо на рівних, а не як дитина — дорослий і це дуже підкупає.
Я не думаю, що колись повернуся до КПТ (якщо не буде в житті якоїсь критичної ситуації, коли я впаду далеко від світу й потребуватиму простих практик, аби видряпатися). Тому що для того, аби перебудувати свою поведінку та покращити свій рівень життя, для моєї особистості виявилося критично необхідним розуміти, коли й чому ці патерни сформувалися. Тільки усвідомивши їхнє походження та проаналізувавши трильйон ситуацій від раннього дитинства до дорослості, я відпускаю блоки та починаю роботу.
P.S.: Я виросла в ситуації домашнього насильства, бідності та відсутності особистого простору, тому дуже багато поведінкових механізмів сформувалися на ультраглибокому рівні в ранні роки.
І побажання авдиторії: не бійтеся шукати своє. Знайти гарну для себе психотерапевтку чи метод може бути довго й виснажливо. Але й близькими друзями ми не стаємо з усіма підряд. З фахівчинею з ментального здоровʼя ж необхідно будувати довіру, а це складно. І не з усіма виходить. І це цілком окей. Просто продовжуйте шукати й обовʼязково знайдете.
Слухайте та читайте також: Усі ми не те що психічно здорові, а просто не дуже добре обстежені — психотерапевт
Лист другий
Дмитро, піарник з Києва
Мій перший досвід КПТ (і загалом психотерапії) відбувся у 2016 році. Тоді я переживав розлучення і на певному етапі зрозумів, що моє переживання завело мене далеко за межі ефективного життя. Часто я просто сидів удома і тупив або плакав над своєю нікчемною долею. Це був такий собі депресивний параліч. Не те, що було важко піти на здибанку з друзями, а навіть подивитися якийсь фільм чи приготувати собі нормальний обід — вже відчувалося як досягнення. Я просто тупо нічого не робив, заклякши у своєму нещасті.
І тоді я зрозумів, що просто силою волі чи розмовами з близькими проблему не вирішити. Я наважився звернутися до психотерапевтки, яка спеціалізувалася на КПТ. Обрав її суто за порадою друзів, які казали, що КПТ — це єдина доведено ефективна методика психотерапії.
Сеансів загалом було понад 20, але точніше не пригадаю. Мені сподобалося, що КПТ підходить людям зі схильністю до аналітики, тобто таким, як я. Зокрема цей метод заохочував сумнів у моїх автоматичних негативних думках. Для виходу з тодішнього мого стану і повернення до більш-менш функціонального життя це було саме те, що треба.
Однак з часом я зрозумів, що в мені є низка інших психологічних «багів», які тодішня терапія не виправила і які продовжують псувати мені життя. Йдеться передовсім про мою шалену тривожність. У 2019-му я вирішив спробувати іншого психотерапевта з інакшим, більш мішаним підходом. Не скажу, що цей досвід був геть марнуванням часу, він підтримав мене у період суттєвих професійних змін, але і бажаного результату я не досяг. Багато часу наших сесій витрачалися на обговорення поточних подій, а робота над моєю стратегічною вадою майже не здійснювалася.
Уже під час повномасштабної війни я шукав різних засобів для підтримки психічного здоров’я. Раптом почув про маловідомий метод психотерапії, який допомагає опрацьовувати травми — EMDR. Мені його радила людина, яка добре знайома з моєю ситуацією, тож я вирішив спробувати та знайшов фахівчиню з цього методу. За понад рік роботи я опрацював 9 великих і малих травм свого життя. Я відчуваю, що це мені дуже допомогло зберегти дотепер свою адекватність, і планую опрацювати іще щонайменше 2 суттєві травми за допомогою цього методу.
Надсилайте свої листи та питання на електронну скриньку [email protected]
У темі листа вказуйте «З понеділка!»
Тема наступного випуску — сон. Діліться історіями, думками, ставте питання і ведучі обговорять їх у наступних випусках.
«З понеділка!» — подкаст про те, як почуватися добре у власному тілі щодня. Попередні випуски можна переглянути ТУТ
Уся інформація, обговорювана під час програми, має виключно інформаційний характер. За будь-якими запитаннями стосовно вашого здоров’я, призначення будь-яких препаратів, методів лікування тощо звертайтеся до сімейного лікаря або до профільних лікарів.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту