Гості — керівник і засновник компанії «Lobby Х» Владислав Грезєв і керівник та співзасновник Work.ua Артур Міхно.
Подкаст виходить в межах партнерського проєкту з ініціативою з інформаційної гігієни «Як не стати овочем». Відеоінтервʼю можна дивитися на YouTube-каналі «Як не стати овочем».
Тетяна Трощинська: Майже два роки минуло після початку повномасштабного вторгнення і доволі часто може здаватися, можливо я помиляюся, що потенціал людей, які першими пішли воювати на хвилі ентузіазму, фактично вичерпався. Емоційна компонента перестає працювати. Чи достатньо тут слова «обов’язок» або «відповідальність» і як потрібно змінювати підходи до мобілізації?
Артур Міхно: Треба змінювати підхід до самого слова «мобілізація», бо почувши його, ми уявляємо виключно пункти комплектування, куди потрібно прийти, якщо отримали повістку. Людей, які були готові йти й виконувати будь-яку задачу, так би мовити, універсальних людей, стає об’єктивно менше, але тих, хто хоче виконувати конкретні завдання все ще багато. Якщо ви гарний механік і якісно вмієте ремонтувати машину, а вас хочуть зробити стрільцем, то можливо принесете менше користі для перемоги, ніж від ремонту машин у цивільному житті. Якщо ж армія проводить активний рекрутинг, публікує задачі конкретних бригад і формувань, дає можливість прийти працювати за своєю спеціальністю, то це переводить розмову в зовсім іншу площину. Зараз ми активно співпрацюємо в цьому напрямку з Міністерством оборони України. Дуже добре, що це питання починає вирішуватися.
Владислав Грезєв: Якщо відповідати на ваше перше питання, чи достатньо зараз емоційної складової, щоб залучити людей до війська, то треба подивитися трохи ретроспективно на те, як розгорталися події з перших днів повномасштабного вторгнення. Звичайно ми отримали багато людей, які не вагаючись, долучилися до оборони. Ці люди прийшли боронити себе, свою родину, країну, і це люди, які не роздумували над тим робити це чи ні. Багато цивільних, як і я, не розуміли, що таке армія, що нас чекає всередині, це було екзистенційне питання і воно вирішується швидко.
Якщо ж ми говоримо про мобілізаційний потенціал, то варто розуміти, що суспільство неоднорідне і його можна ділити на різні кластери. Найбільш вмонтовані ті, які відчувають свою відповідальність за себе, своїх близьких, країну і все суспільство, можливо хтось долучався навіть тому, що розумів, що Росія не зупиниться і піде далі знищувати світ. І є інші кластери, які мають свої відмінні тригери, потреби, мотивацію. Звичайно важко проаналізувати, на якому рівні потенціалу ми зараз перебуваємо.
Наша організація проводила дослідження й одне я можу сказати точно — досі є люди, які хочуть долучитися до сил оборони. Щодня сотні людей відгукуються на вакансії. Важливий той підхід, про який згадував Артур, — можливість вибору. Це те, що ми робимо ще з літа 2022 року, а зараз легалізоване на рівні Міністерства оборони разом з Work.ua. Один з блокаторів, який ми досліджували, — це страх перед невизначеністю. Людина хоче розуміти, що її чекає: на якій посаді вона буде служити, ким будуть її командири, чи є вони професійними, наскільки вона буде ризикувати своїм життям. Можливість обрати підрозділ, це знати, ким будуть твої командири, можливість обирати посаду — це можливість для людини враховуючи свої переваги й недоліки, щоб бути максимально ефективною, і в підсумку десь навіть контролювати рівень небезпеки. Ця ясність допомагає остаточно ухвалити рішення, адже вступаючи до лав ЗСУ ти делегуєш контроль над своїм життям командирам. Є низка інших чинників, що впливають на мотивацію. Лише емоційної складової вже точно недостатньо. Армія, не зважаючи на свою військову специфіку, має стати сьогодні місцем людиноцентричним, інакше ми просто втратимо ті кластери суспільства, які десь в глибині душі готові служити, розуміють потреби й відчувають свою відповідальність, але з тих чи інших причин поки не прийшли до війська.
Тетяна Трощинська: Якщо спиратися на те, що кажуть представники генерального штабу останнім часом, то за їхніми словами, найбільші потреби — це штурмовики й піхота. Точно не комунікації, логістика чи слюсарі. Ми розуміємо, який ризик несе така робота для кожної конкретної людини й родини, яка робить вибір. Який тип рекрутингу варто застосовувати для залучення у військо штурмовиків і піхоти?
Владислав Грезєв: Це залежить не від рекрутингу.
Водночас є чітке бачення того, що є підрозділи, які мають гарну репутацію, проводять медійні кампанії, комунікують про свою специфіку, культуру, цінності; про їхні звитяги відомо суспільству. Люди розуміють, що в цих підрозділах професійний підхід і освічені командири. В такі підрозділи люди відгукуються, пишуть мотиваційні листи про те, що хочуть знищувати ворога. Вони не бояться довірити своє життя цьому підрозділу, бо знають обличчя командира. Вони, наприклад, подивилися інтерв’ю з ним і розуміють, що під його командуванням будуть почуватимуться гідно. Тож це питання не до рекрутингу, а до конкретного підрозділу і командира, які мають викликати довіру.
Артур Міхно: Я додам. Досить неочікувано. Наш проєкт спільно з полком «Азов», дав мені можливість трішки більше дізнатися про те, як може розвиватися служба після, власне, рекрутингу.
Тому командири полку «Азов» висловлювали нам потребу отримати саме вмотивованих людей, які прийшли з власної волі. Виклик навіть на небойові спеціальності дозволяє через певний час сформувати бійців, які готові опанувати безпосередньо бойові спеціальності. Ба більше, це дає можливість людині адаптуватися і психологічно, і пройти не тиждень чи місяць базової підготовки, а, наприклад, протягом пів року. Рівень ефективності такої людини значно вищий. Можливо варто не ставити розв’язання задачі в лоб: «Потрібен гранатометник чи танкіст». Ні, ми залучаємо людей, на ті позиції до яких вони готові, а лише потім плануємо наступні кроки.
Владислав Грезєв: Погоджуся з Артуром. Коли людина заходить в цю систему на небойову посаду, вона звісно дізнається про неї більше, розсіюється туман невизначеності, починає почуватися більш впевнено.
Тетяна Трощинська: Які помилки були зроблені в підході до мобілізації з 2014 року?
Артур Міхно: Я можу поділитися думками, які виникають зараз. Давати поради безпосередньо не перебуваючи у війську, це можливо невдячна справа, але знову ж таки виходячи зі спілкування з командуванням «Азову», бо це беззаперечно один з найефективніших підрозділів, які себе просто фантастично проявили, захищаючи Маріуполь і перебуваючи на інших позиціях, важливою складовою є психологічна підготовка. Наприклад, здавалося б не якась фантастична річ, але наявна в підрозділі бібліотека. Якщо бійці й команда мають спільний ґрунт, єдине сенсове, наративне ціннісне поле, то в цей момент вони стають командою, а команда діє набагато ефективніше, ніж якась група людей, яка отримує певне завдання і має якось хаотично або навіть злагоджено діяти. Я не знаю, скільки часу й ресурсів підрозділи зараз цьому приділяють.
Та я переконаний, що активний рекрутинг може дуже допомогти розв’язувати питання з мотивацією, бо зараз навіть маючи адекватне керівництво і ресурси, підрозділи не можуть запросити до себе свідомих людей, які можливо готові були б на рівні з ними виконувати бойові завдання. Замість цього через центри комплектації до них приходять випадкові невмотивовані люди, які можуть відмовлятися виконувати задачі або виконувати їх неякісно. Повторюся: якщо формується культура, то вона притягує людей, які хочуть співдіяти в цій культурі разом, це може створювати зовсім іншого рівня ефективності бойові підрозділи.
Тетяна Трощинська: Що можна змінити, на вашу думку, в процесах, комунікаціях, рекрутингу, орієнтуючись на це?
Владислав Грезєв: Архіважливий комплексний цілісний стратегічний підхід на рівні всієї армії й держави. Це не лише про рекрутинг і комунікації, адже вони є лише одним з елементів. Ми сьогодні, закінчуючи військову кампанію 2023 року перебуваємо в певних обставинах, які нам диктують наші дії на міжнародному рівні з партнерами й безпосередньо на полі бою. Так само суспільство має певні настрої та очікування щодо контрнаступу. Це задає певний контекст, з якого треба виходити. Єдиним виходом на мою думку є напрацювання єдиної стратегії, яка враховує всі ці виклики, і дозволить ще більшій кількості людей долучитися до армії добровільно.
Для мене важливі дві деталі — освіта і підготовка. Зауважу, що це стосується не лише рядових бійців, але й особливо командирів, офіцерів і сержантського класу. Враховуючи величезне зростання армії в 5 разів, виникла потреба в нижчому і вищому середньому офіцерському складі. З тієї армії, яка була до повномасштабного вторгнення не можна просто взяти та скопіювати людей. Їх потрібно навчити — лідерству, управлінню, стратегії, тактиці. Важливо добирати людей, які за своїми компетенціями відповідають цим посадам. З людьми, які не відповідають займаним посадам, потрібно прощатися, бо в їхніх руках доля цілих підрозділів, їхні життя та здоров’я. Якщо командир неграмотно розпоряджається життям і здоров’ям підлеглих, то це ніяк не можна приховати, бо в усіх хтось є на фронті та він розповідає, якою, на його думку, є сьогодні армія. І жоден рекрутинг не переб’є пряму мову від твого товариша про те, що відбувається всередині. Найбільше не задовольняє людей, які зараз перебувають всередині армії, крім крізних процесів і ставлення, некомпетентність командирів. З такими командирами ми маємо прощатися. Це дуже болісний процес, але ми маємо до нього прийти, інакше просто не вийде.
Артур Міхно: Я повністю погоджуюся з Владиславом. Дуже важливо спочатку пройти ті кроки, про які ми говоримо, як основні, а потім уже думати про наступні.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Public Affairs Section of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі