До 1939 року євреям у Львові було заборонено говорити про погром 1918-го — Андрій Павлишин

Продовження розмови про книгу Ґжеґожа Ґаудена «Львів. Кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року» з перекладачем Андрієм Павлишиним.

Ведучі

Ірина Славінська

Гостi

Андрій Павлишин

До 1939 року євреям у Львові було заборонено говорити про погром 1918-го — Андрій Павлишин
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/01/hr-zustrichi-2021-01-15-pavlyshyn_2.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/01/hr-zustrichi-2021-01-15-pavlyshyn_2.mp3
До 1939 року євреям у Львові було заборонено говорити про погром 1918-го — Андрій Павлишин
0:00
/
0:00

Першу частину слухайте за посиланням: Польське міністерство й уряд зробили все можливе, щоб правда про цей погром була навіки похована в архівах — Павлишин про книгу Ґжеґожа Ґаудена

Андрій Павлишин: Польське військо боялося чинити якісь дії проти українців, хоча вбили понад 200 українських військових, які потрапили до них. Натомість єврейський погром — це була помста за те, що євреї були нейтральними, що посміли домовитись із українцями, не визнали себе поляками й не підняли збройного повстання проти української армії.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Єврейські лідери вимагали, аби євреїв вважали окремою національною групою і не хотіли асиміляції в польському середовищі. Полякам потрібно було переконати міжнародну спільноту, що польська етнічна група становить більшість на Галичині, а значить є сенс приєднати цю територію до Речі Посполитої. Натомість, коли відмінусувати від етнічних поляків українців, євреїв і німців, то поляки виявляються національною меншиною і не мають безумовного права на те, щоб анексувати цю територію. Євреям за це мстилися, окрім того, це була добра пожива, якою не гребували навіть багаті львів’яни і львів’янки.

Ґжеґожа особливо обурили описи сцен, коли панянки з добрих домів, в капелюшках з вуалями приходили на погром в товаристві своїх покоївок, і їх прислуга забирала подушки євреїв, якусь біжутерію — все, що можна було знайти в пограбованих єврейських будинках.

Цей погром мав у собі серйозну расистську й антисемітську компоненту, яка полягала в тому, що панянки з добрих домів вривалися в синагоги, зривали тканини з місць, які прикрашали Тору і використовували як хустки і шалі. Синагога Бейт Хасидим і низка інших були спалені, погромники кидали Тори в вогонь. Це було символічне насильство, щоби принизити євреїв.

Точно відомо про 72 жертви цього погрому, але були й неідентифіковані тіла. Постраждало близько 7 тисяч людей, спалено 500 будинків. Катастрофа була такою великою, що вона відчувалась упродовж усього післявоєнного часу.

Ще одна цікава історія, яку описав Ґжеґож — держава Польща дуже ретельно стежила за тим, щоб не прозвучало не дай боже слова «погром». Росія, ведучи війну на Донбасі, вдає що насправді там воюють якісь «ополченці», «добровольці», хоча прекрасно відомо, що це просто російська озброєна агентура, контрольована РФ. Дуже часто ЗМІ втлумачують у голову українцям, що війни немає насправді, що це антитерористична операція, що там відбувається ледь не партизанська війна і всякі інші дурниці.

Таким же чином діяла польська військова цензура. Слово «погром» могло прозвучати хоча б із тієї банальної причини, що перша організація допомоги львівським євреям назвала себе «Організацією допомоги жертвам погрому». Їм одразу заборонили так називатись. Врешті євреям дозволили створити організацію, яка б годувала сиріт, давала дах над головою бездомним зі спалених і розграбованих будинків, ховала загиблих. Їм дозволили назвати організацію — «Єврейський рятівний комітет». Такі комітети виникали по всій Європі й асоціювалися передусім із жертвами Першої Світової війни, а не поляків. До 1939 року євреям у Львові було заборонено говорити про цей погром. Замість «погром» у ЗМІ вживали «скорботні інциденти». Усі розуміли, що «скорботні інциденти» 1918 року — це погром, кривавий, важкий.

Було важко розібратися і відновити історію, оскільки учасниками були поляки, які контролювали місто і євреї, які компактно проживали. Українці з процесу були виключені, іноземних військ на території Львова не було. Усе було ретельно задокументовано завдяки самовідданій, жертовній праці єврейського активіста Тадеуша Ашкеназі, який практично заплатив за це життям і здоров’ям. Його група писала свої протоколи, вони по гарячих слідах зібрали свідчення учасників, жертв, протоколи судді. Усе це склало комплекс джерел, із яких виринула зовсім інша історія.

Після цієї книжки Ґжеґожа у польській історіографії уже годі говорити так, як говорилося про ці події раніше. Тепер потрібно буде знайти для цього інші слова, інші вислови. Я мрію, що ми зламаємо й інші міфи, які існують щодо українців у польській історіографії. Для того, щоби дослідити повноцінно погроми у 1941 році, потрібно мати доступ до німецьких архівів і довго там працювати. Для того, щоб досліджувати українсько-польський конфлікт, теж потрібні доволі значні кошти — щоби їздити по регіонах, збирати спогади.

В Україні є зараз декілька дуже потужних осередків, які роблять добру справу — в Дніпрі є Центр вивчення Голокосту, Центр юдаїки в Києві, Інститут міської історії у Львові. Це інституції, які залучають гранти, які дають майданчик для висловлень, публікують книжки, джерела.

Наша історіографія перебуває у значно складнішій ситуації у порівнянні з Польщею, оскільки там від 1956 року відбувається неперервний процес. Поляки могли їздити за кордон, публікуватися там, вчитися, працювати з будь-якими архівами, посилатися і читати заборонених авторів. Українці отримали змогу все це мати лише після здобуття української незалежності, ми відстаємо від поляків на добрячих кілька десятків років. Історія — така специфічна дисципліна, де слід дозріти до певних текстів, рішень і висновків.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS

За підтримки:
Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE)

Коментарi до запису