Традиція взаємовпливів у культурах людства величезна і ми здебільшого її не знаємо — Леонід Фінберг

Розмова про нові книжки видавництва «Дух і Літера».

Ведучі

Василь Шандро

Гостi

Леонід Фінберг

Традиція взаємовпливів у культурах людства величезна і ми здебільшого її не знаємо — Леонід Фінберг
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/03/hr-zustrichi-2021-03-28.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/03/hr-zustrichi-2021-03-28.mp3
Традиція взаємовпливів у культурах людства величезна і ми здебільшого її не знаємо — Леонід Фінберг
0:00
/
0:00

Гість програми — Леонід Фінберг, директор Центру юдаїки, головний редактор видавництва «Дух і Літера».

Василь Шандро: Одне з останніх видань — «Скринька з червоного дерева: Єврейська проза Східної Європи другої половини ХІХ — XX століть». Наскільки це вдячна справа — вміщувати під одну обкладинку таких різних авторів з різних епох і країн?

Леонід Фінберг: Будь-яка справа має свої плюси й мінуси. Ми почали видавати книжки років 30 тому. Ми почали видавати книжки років 30 тому, а навчились це робити років 20 тому. Говорити про радянські традиції з більшості не доводиться. За цей час ми повинні були надолужити те, що в країнах, культурах, де не було таких трагедій, які були у нас — Голодомор, революції, Голокост, сталінські репресії. Потрібно було якомога швидше почати читати те, що читає світ. Тут були певні переваги для нас, як видавців. Ми були на такому відкритому полі, де набагато більше могли вибирати, ніж наші колеги в Польщі чи Німеччині. У них вже майже все видане і вони слідкують за тим, що з’явилося нового. Для нас нове — це практично вся велика культура XX століття, від початку і до сьогодні. Розв’язувати цю задачу не так просто. Я для себе вирішив, що антології — хороший спосіб представляти різні феномени. У нас вже є такий досвід — видання антологій текстів про дисидентський рух України. Книжка розійшлася і зараз її видали англійською мовою, вона пішла по світу.

Так само захотілося видати й представити єврейську літературу, оскільки я очолюю Центр юдаїки, яка є у світі. Коли ми почали придивлятися що ж є, знайшли антології, які були видані в Америці, де потужна єврейська література. Мені захотілося об’єднати однією обкладинкою тих авторів, яких ми перекладали перед цим. Голландський гуманітарний фонд підтримав таку ідею і надав таку можливість. Хотілося б видавати таку багатотомну бібліотеку, де кожного з тих, кого ми представили, видати окремою книгою. Я сподіваюсь, що це будуть робити наші діти й наші онуки, познайомившись з тими шедеврами, які представляємо ми.

Василь Шандро: В антології дуже різні автори, тексти з різних територій. Яка картинка загалом складається, про що говорить подібна антологія?

Леонід Фінберг: У силу зрозумілих і відомих причин євреї були переселені в різні країни світу. У багатьох з цих країн вони стали частиною тих культур, в яких вони перебували, а частина продовжувала велику традицію єврейської духовної думки, де якої вони належали. Саме це причина того, що захотілося зібрати під однією обкладинкою, в одній книзі й представити це. Коли ми це зробили, я зрадів тому, що ми придумали це. Імена Шолом Алейхема, Корчака, Агнона, Бруно Шульца. Бабеля, Зінгера — це ряд високої європейської культури здебільшого XX століття.

Василь Шандро: Що стосується літератури XIX століття – чи достатньо там вже світських текстів?

Леонід Фінберг: Ні, я думаю що в наших краях, частині Європи й світу вона тільки народжувалась тоді, як література мовою їдиш. Письменники відстоювали, що ця мова не є жаргоном, не є чимось вторинним, боролись за своє місце під сонцем. Ми 2 роки тому проводили конференцію, яка була присвячена 120 рокам з того часу, коли була проведена конференція, яка узаконила їдиш як повноцінну мову культури. Раніше цього не було, були здебільшого тексти, написані івритом чи мовами тих народів, серед яких євреї жили. Цікаво, що ця конференція відбувалась в Чернівцях і єврейські письменники й діячі не пустили тих, хто організовував цю конференцію. Вона відбулася в Українському домі. Після цього ця література розквітла і як на мою думку є однією з найцікавіших літератур початку XX століття.

Я, як видавець, ставлю перед собою завдання максимально перекласти ці тексти українською так само як вони існують для більшості країн, націй у світі — перекладені німецькою, французькою, російською, польською. Я сподіваюсь, що і ми зробимо свою справу і ці тексти увійдуть в українську культуру. Тим більше, що більшість з них були написані на наших землях. Так чи інакше ця тематика часто є українсько-єврейською, польсько-єврейською, російсько-єврейською.

Василь Шандро: Чи можна говорити про єврейську літературу на території України, що це було всупереч, а не завдяки?

Леонід Фінберг: Важко сказати. Часто і всупереч, і поєднується. Можу процитувати Йосифа Агнона, який писав: «Хто мої навчителі в поезії й прозі? Спірне питання. Хтось помічає в моїх книгах вплив письменників, про яких я ніколи не чув. Передовсім Святе Письмо — воно навчало мене складати букви. Потому Мішна й Талмуд, Мідраші й тлумачення Раші до Тори. Відтак Судді й наші святі поети, мудреці Середніх віків і насамперед навчитель наш Рамбам, благословенна його пам’ять. Опанувавши латинку, читав я німецькою все, що траплялось мені, й, звісно ж, знайшов там те, що відгукнулося в серці».

Отже, йде мова про певний синтез, взаємовпливи цих культур і літератур. Свого часу ми видали такий двотомник — «Єврейська цивілізація». Це Оксфордський підручник на тисячу сторінок. Там мене абсолютно вразив вплив ісламу на юдаїзм і юдаїзму на іслам у Середні віки. Традиція взаємовпливів в культурах людства — величезна і ми здебільшого її не знаємо.

Може ознайомившись з цими текстами ми повернемось і до тих, але я на сьогодні не знаю жодного дослідника, який би міг це розповісти. Декілька поколінь, які відірвали від коренів культури, від мов, від можливості займатися літературою, наукою — це дуже важко потім відновити. Коли ми починали, у нас  навіть не було вчителів. Це були знайомі нам ізраїльські чи французькі вчені, а свої були вбиті під час Голокосту чи потрапили у ГУЛАГ. Сьогодні ми можемо говорити й про певні здобутки.

Василь Шандро: Як говорити про українсько-єврейські відносини, щоб не виникало міжетнічних, міжкультурних конфліктів?

Леонід Фінберг: Як і у всіх інших діалогах і суперечностях, які були в історії, треба орієнтуватися на необхідність зрозуміти не тільки себе, а й іншого. Нещодавно у нас відбулась ZOOM-конференція, ми представляли нове наше видання — «Тегілім. Псалми Давидові» з коментарями рабина Шимшона Гірша. Це тисячі сторінок тексту й абсолютно геніальні коментарі не тільки для кожного псалма, а й для кожної фрази кожного псалма. Робота над цією книгою тривала 7 років і ми зробили її так, що вона стає основою для діалогу і зацікавлення і юдеїв, і християн, і мусульман.

Характерно, що цю книгу написав рабин, але передмову написав отець Борис Гудзяк, отже на сторінках цієї книги зустрілась єврейська і християнська традиція. Мені здається, що ми говоримо про багатство юдео-християнської цивілізації. Християни знають, що левова частка текстів християнства – це є тексти Біблії, тексти Тори. Саме на цьому була побудована наша розмова і мені здається, що вона вдалася.
Я розумію, що є такі люди, які зациклені на суперечностях і болях. Їх не можна замовчувати, але ж ми розуміємо не тільки свої болі, ми розуміємо болі наших сусідів, друзів, колег, навіть наших ворогів.

Видання такої антології — це певний синтез єврейської й української культури. Я перелічив велетнів єврейської культури, які представлені в книзі, але дуже талановитими є й українські перекладачі. На мою думку, ми навчилися робити переклади на дуже хорошому рівні, що було майже неможливо раніше.  Виключення — генії перекладу — Лукаш, Москаленко, які зберегли українську культуру в радянські чорні часи. Мені здається, що цей діалог іде не тільки текстом, але і контекстами, бо це діалог двох мов.

Василь Шандро: Якими є ці тексти за жанрами?

Леонід Фінберг: Здебільшого це висока проза. Дякувати Богу, ми могли відібрати найкращі зразки такої прози. Наприклад,  тексти Бруно Шульца ми обирали серед 4 перекладів, які існують в українській культурі. Нам важко було вибрати найкращі з текстів Януша Корчака. Завдяки його текстам була означена частина міжнародного права, права дітей. У нас є геніальні переклади Олександра Ірванця, Володимира Каденка. Книжка починається з перекладів Миколи Зерова, він перекладав Іцхака Лейба Переца.

Це ще одна тема, яка чекає на свого дослідника. У радянські часи нам нав’язували брехливі стереотипи ненависті одних до одних, які розповідали про ворожнечу людей різних націй, не тільки євреїв і українців. Зараз ми намагаємось знайти й описати, як перекладали українською з їдишу, як з їдишу перекладали українською. Це попри всі заборони. Є чудове дослідження, поки тільки статті, Олі Гнатюк, яка написала про те, як забороняли писати про ШОА, Голокост і українським, і єврейським письменникам після війни. Радянський дискурс потребував  брехливих героїв. Всю цю історію потрібно переписувати. Я думаю, що ми  на правильному шляху і крок за кроком видаємо ці книги.

Для того, щоб написати історію Грузії Сталін вбив практично всіх інтелігентів цієї країни. Так само було з періодом початку XX століття. Це безумовно стосується Другої Світової війни. Росіяни зараз будують свій дискурс так, що вони — переможці. Скільки дурниць ми чули від Путіна і його посіпак про це. Брехня це все, правда не на їхньому боці і я певен, що правда переможе.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки:
Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE)

Коментарi до запису