На Майдані могли бути антисеміти, але антисемітизму — не було — художник Матвій Вайсберг

Це програма про українсько-єврейські взаємини «Зустрічі». Сьогодні ми говоримо про життя єврейської родини в 60-х роках у Києві з художником Матвієм Вайсбергом

Ведучі

Василь Шандро

Гостi

Матвій Вайсберг

На Майдані могли бути антисеміти, але антисемітизму — не було — художник Матвій Вайсберг
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/01/hr-zustrichi-2020-02-02-vaisberg.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/01/hr-zustrichi-2020-02-02-vaisberg.mp3
На Майдані могли бути антисеміти, але антисемітизму — не було — художник Матвій Вайсберг
0:00
/
0:00

Продовжуємо розмову з художником Матвієм Вайсбергом. З першою частиною розмови можна ознайомитися за посиланням — Голокост — це й українська втрата, а не лише єврейська — Матвій Вайсберг

Василь Шандро: Почнемо розмову з «єврейського Києва», того, який ви запам’ятали — другої половини 20-го століття. Які ваші думки про співіснування людей різних національностей, ідеологічних поглядів, що майже не висловлювались публічно?
Ви мешкали й мешкаєте у так званому «будинку письменників» (Роліт). Це був багатонаціональний будинок?

Матвій Вайсберг: Так, там крім великих українських письменників і поетів — Малишка, Гончара, Сосюри, Тичини — жили Гофштейн, Ріва Балясна… Такий собі Ковчег.

Василь Шандро: Що означало бути дитиною з єврейської родини в 60-х роках у Києві?

Матвій Вайсберг: Тут декілька аспектів може бути. Скажімо, в моєму класі звичайної, 135 середньої школи, відсотків 30 було євреїв. Зараз весь клас роз’їхався, не тільки євреї — і це біда, бо це були не найдурніші люди мого покоління.
Суто єврейський світ мав до мене опосередковане відношення. Наприклад, моя бабка виходила і розмовляла з подругами на їдиш. Я дуже сміявся тоді, а зараз сумую, що не знаю цієї мови, іноді щось вискакує.
Я знав, що я єврей, завжди. Дуже великий був побутовий антисемітизм, якщо чесно. Я хочу, щоб завжди була правда, яка б вона не була. Правда — лікує. Це так і було, як це не соромно.
Я пам’ятаю всі ці анекдоти про Абрама і Сару і так далі, і це все було насправді жахливо. Ви знаєте, коли виявилось, що мій син — Симон Вайсберг у віці 10 років не знає, що таке слово «жид», я зрозумів, що щось змінилося. Я коли вступав до інституту, то знав, що в мене 5 графа, це був 1977 рік. Багато хто їхав вступати у маленькі містечка, причому до Росії, що цікаво. Врешті-решт, я вступив, але пам’ятаю, як мама «билася», з кимось домовлялась.
Мама свого часу вступила, тому що за неї вступився Бажан, який зателефонував до інституту. Маму ховали від якогось історика, який був принциповим борцем з євреями. Ніякий Бажан для нього був не указ. Мама склала іспит іншому викладачу і вступила на мистецтвознавство.

Матвій Вайберг в дитинстві з мамою, Шелі Гарцман. Фото – скульптор Іван Макогон.

Василь Шандро: Чи була якась мімікрія? 

Матвій Вайсберг: Була мімікрія, багато хто змінював прізвище і це працювало. Я ніколи б на це не пішов, але не звинувачую тих, хто робив такі речі. Люди хотіли отримати вищу освіту, адаптуватися, вижити. Для мене ж це було неприйнятно.

Які в мене маркери ще, якщо я Вайсберг Матвій Семенович? Як казала моя мати, коли я щось не те зробив перед вступними іспитами – «Ты хромаешь на пятую ногу!».

Василь Шандро: Йосиф Зісельс нещодавно в одному з інтерв’ю висловив думку, що поняття «український єврей» могло з’явитися в 90-х роках, коли виникла держава Україна. Чи були у вас якісь суперечності в понятті «український єврей» чи «українець і єврей»?

Матвій Вайсберг: Я не до кінця згодний з Зісельсом. Все ж таки мій дід — поет, який писав на їдиш, був більше в українському оточенні. Це була та сама «українська хвиля», багато письменників, в тому числі євреїв, також в цьому брали участь.
Мій батько дуже не любив шовінізму, вважав, що від нього всі біди. До нас додому приходили різні люди, в тому числі україномовні. Якась підготовка в мене все ж таки була.

Найголовніше тут — градус, так би мовити, справедливості, коли ти відчуваєш розкол тієї імперії й народження нової країни. Коли був перший референдум — «за радянський союз» чи «проти» — я не пішов. На другий референдум, за відділення, я вже пішов і проголосував. Це була така поступова річ, власне я сам такий — і в мистецтві теж. В мене, може, і повільний поступ, але він, мені здається, еволюційний.

Василь Шандро: Але все ж таки пропаганда працювала як в радянський період, так і в 90- ті, і у 2000-ні, і зараз. Як ви співіснували з цими історіями — про Бандеру, Шухевича, УПА, чи вас це обійшло стороною?

Матвій Вайсберг: Я досі вважаю, що треба казати, як було насправді.Були різні речі, й казати, що всі були білі пухнасті я не можу, цього мені не дозволяє інтелектуальна чесність. З усіх боків були якісь такі речі.

Я вважаю, що треба про все казати правду і щоб це не робили якісь імперські люди чи ЗМІ. Це потрібно взагалі нам. Я багато чого передивився у своїх поглядах. Стереотипи в мене теж були, чому б ні. Я людина, яка виховувалась в Радянському Союзі.
Про Золочівський погром, про Львівський погром — про це потрібно казати так, як було. Тоді ми будемо всі — українці, євреї, українські євреї — проговорювати цю лікувальну правду, яка б вона не була тяжка.

Якщо казати про наші часи: на Майдані могли бути антисеміти, але антисемітизму — не було, розумієте? Просто – не було! Хтось написав на ЦУМі — «Геть владу жидів!», в той же день мій друг Дмитро Десятерик пішов додому, взяв фарбу і замалював «жидів». Вийшло «Геть владу!». Про це треба казати. Найголовніше — реакція людей, а не сам факт цього напису.

Читайте також:

На Майдані 2014 була творчість із запахом гуми та перцевого газу Вайсберг

За підтримки:
Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».