Сніжана Бовкун
1x
Прослухати
--:--
--:--
5 жовтня ООН завершила 5-річну роботу над завантаженням архівних документів свого попередника — Ліги Націй. Понад 250 терабайтів даних і 14 млн сторінок виклали у відкритий доступ. І звісно, нас зацікавили документи, що стосуються України, особливо у 1917-1922 роки.
Паризька мирна конференція 1919-1920 років після Першої світової війни засвідчила прагнення країн убезпечити себе від подібних воєн у майбутньому і закласти фундамент ліберального устрою у міжнародних відносинах. Яскравою ознакою цього є створення міжнародних інституцій, ціллю яких був мир, співпраця і розвиток сталих відносин між державами, коли слабші країни можуть не боятися агресії з боку військово чи економічно сильніших, адже захищені міжнародним правом. Так і була заснована Ліга Націй (1919-1946), яка мала забезпечити вирішення територіальних конфліктів.
Українська делегація від УНР і ЗОУНР була активною частиною цих процесів, адже саме на Паризькій мирній конференції постало питання державотворчих процесів на теренах колишніх імперій. Вони прагнули визнання незалежності УНР, а також припинення польської, більшовицької і білогвардійської агресії.
Однак рішення Паризької мирної конференції не змогли вирішити геополітичні суперечки, а постанови Ліги Націй, що мали б забезпечувати українцям принаймні автономію, мали суто декларативний характер.
Лібералізм у міжнародних відносинах став прагненням, яке йшло всупереч практиці. Насправді ще довгий час у геополітиці пануватиме реалізм: право сильного диктувати свої умови і бути почутим іншими, а також надання переваги власним геополітичним інтересам, а не ліберальним цінностям.
Більшість документів в архіві Ліги Націй, що стосуються територій сучасної України у 1917-1922 роках, пов’язані з Польщею чи Росією, а з утворенням СРСР окремі згадки про українців майже зводяться нанівець.
Саме тому відносини Ліги Націй і України не можна назвати тісними. Однак в архіві нам вдалося знайти декілька цікавих документів, які вкотре доводять, що:
- Україна відстоює політичну незалежність набагато довше, ніж 31 рік і 24 серпня варто називати Днем відновлення незалежності України;
- Не було «радісного і довгоочікуваного» утворення УРСР, натомість була радянсько-українська війна і понад 70-річна окупація української території;
- Мотиви російської агресії майже не змінилися за останні 100 років.
Спроба УНР вступити у Лігу Націй
У першій чверті ХХ століття українські інтереси активно відстоювали дипломатичні місії і діаспора. Так, 19 жовтня 1920 року українська дипломатична місія у Лондоні надіслала листа у Женеву, який містив аргументацію до Четвертого Універсалу УЦР про незалежність Української народної республіки.
Перший аргумент надання незалежності — волевиявлення українського народу. Хоча через більшовицьке вторгнення УНР не змогла провести вибори у Східній Україні, з-поміж уже обраних 250 депутатів, 190 були українцями. У парламенті також були представлені нацменшини — 30 росіян, 20 євреїв, 10 поляків. До того ж з 10 млн голосів — 8 млн були віддані Українській партії.
Другий аргумент — визнання суверенітету України іншими державами. Зокрема дипломати згадували про визнання незалежності Фінляндією у 1918 році, Польщею і Латвією у 1920 році. Відповідно до Брест-Литовского мирного договору (27 січня 1918 року) незалежність УНР визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія.
Цікаво, що буквально за місяць до цього Раднарком Радянської Росії пише про «право [УНР] повністю відокремитися від Росії», а ще наголошує, що «все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, визнається нами, Радою Народних Комісарів, одразу ж, без обмежень і безумовно». І паралельно надсилає ультиматум про обов’язкову допомогу більшовикам з боку УНР, погрожуючи війною у разі відмови. Дуже схоже на сучасне «Україна може робити, що захоче, але вступати до ЄС і НАТО вам не можна». Як і сьогодні, тоді Росії була потрібна лише формально незалежна Україна під її повним контролем на практиці.
Читайте також: «Ми повинні сказати це: Росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер
«Виключно захисна війна України» і «трикутник смерті»
Радянсько-українська війна почалась у грудні 1917 року, і українці не втрачали надій на підтримку з боку світової спільноти.
16 червня 1920 українська дипломатична місія у Лондоні надіслала Лізі Націй мемо щодо позиції УНР стосовно війни з Росією. Дипломати зазначали, що цієї війни неможливо було уникнути, адже вона є логічним наслідком помилок Мирної конференції у Парижі 1919-1920 років.
Тоді мирні переговори з радянською Росією провалились, але український уряд продовжував налагоджувати відносини з демократичними колами у Польщі на чолі з Пілсудським для продовження боротьби за незалежність.
- У мемо дипломати наголошують: війна проти більшовиків — це виключно захисна війна (purely a defensive war). Вона закінчиться тільки тоді, коли радянський уряд у Москві погодиться на мирні переговори, і основною умовою українців була політична свобода у рамках встановлених етнографічних кордонів.
Загалом 1918-1919 роки були надзвичайно складними для України, адже ми опинились між трьох вогнів — більшовиків, білогвардійців і поляків.
В іншому документі 1920-го року українська діаспора звертає увагу на політику новоствореної Польської держави щодо українців. Польща обіцяла країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, але не дотримала свого слова.
У петиції і декларації до Національного конгресу США і президента Воррена Гардінга від американських ветеранів Першої Світової війни українського походження, українського відділу Червоного Хреста і т.д. наголошується: українці — захисники демократії і республіканського устрою.
У документі цитують Вольтера, філософа XVIII століття, який казав, що «Україна завжди прагнула свободи». І саме право на свободу і самовизначення було попране, адже «українцям відмовили у праві управління власною корінною територією» (aboriginal territory).
Українська діаспора у США пише, що фактично Верховна рада Антанти (вищий керуючий орган держав-учасниць Антанти) дозволила Польщі окупувати українську Східну Галичину, Холм, Підляшшя, Полісся, Волинь, а американський уряд — дозволив відправитись американцям польського походження на війну проти України.
Читайте також: «Путінська фейкова історія Східної Європи — це геноцидна мова ненависті, форма дій, якій необхідно протистояти» — Тімоті Снайдер (частина друга)
Це йде у розріз з цінностями, які людство вирішило плекати після Світової війни, адже «імперіалістична Польща» фактично була окупантом західних територій України. До речі, у 1921 році Ліга Націй засудила окупацію Галичини з боку Польщі, однак ця заява не мала реальних наслідків.
«Україна — захисниця цивілізованої Європи»
У 1921 році Олександр Шульгин — перший міністр закордонних справ УНР, представляв Україну на першій Асамблеї Ліги Націй у Женеві 1920 року — вкотре намагався відстояти незалежність і суверенність України, довести її суб’єктність на міжнародній арені.
У документі «Ситуація в Україні: лист і меморандум від представників України» Олександр писав про порушення прав українців з боку радянської Росії і злочини її військ на українській території.
Він наголошував: Україна не робила нічого, щоб спровокувати війну, адже українці ніколи не хотіли втручатись у політику російського народу. Завдяки відкритим архівам ми бачимо, що навіть 100 років тому українці дипломатично писали «ми вас не чіпаємо, от і ви відчепіться від нас».
Олександр Шульгин наводить доволі багато тез, які дозволяють з легкістю провести паралелі з сучасними меседжами українців до світової спільноти. Наприклад, він пише, що «природним чином Україна стала захисницею цивілізованої Європи від народів Азії» і про те, що «до цього моменту [вересня 1921 року] українці тричі створювали державу».
Дипломат продовжує аргументувати суб’єктність України, звертаючи увагу на те, що Директорія мала дипломатичні місії у Парижі, Лондоні, Вашингтоні, Римі, Берні, Брюсселі, Гаазі, Стокгольмі, Копенгагені, Бухаресті, Празі, Атенах, Константинополі, Софії, Берліні, Відні, Будапешті. При цьому УНР брала участь у Паризькій мирній конференції 1919 року і подала заявку на прийняття до Ліги Націй.
Однак він також зазначає, що процесам державотворення перешкоджає зовнішня агресія: більшовицька влада лише формально визнавала суверенітет України і пішла війною на УНР, Денікін не визнавав незалежність навіть на словах, а Польща вважала Західну Україну частиною власних територій.
Читайте також: «Уся цивілізація Росії — вкрадена: загарбані землі, культура та історія» — культурологиня
«Чому радянська Росія прагне захопити Україну?»
Таку назву має один із розділів у листі до Ліги Націй. Олександр Шульгин наводить низку причин, які також схожі на причини сучасної російської агресії:
- Психологічний фактор. Типовий житель «Величної Росії» був рабом царя, але при цьому був глибоко переконаний, що він сам є правителем. Він не міг (і досі не може) зрозуміти, чому поневолені Російською імперією народи так прагнуть свободи. Характерно, що московські солдати, які втомились від боротьби з німцями у 1917-му і масово дезертирували, водночас були готові воювати проти України.
- Логічний наслідок більшовицької ідеології та політики — прагнення поширити її на весь світ. Україна мала слугувати головною базою для просування на південь і схід. (Ось тільки у XXI столітті більшовизм перетворився на імперіалістичну ідеологію «русского мира»).
- Опора московського режиму на військових. Військові небезпечні і для самих диктаторів, тому необхідно створювати для них «воєнні пригоди», щоб вони не влаштовували змов, не вчиняли заколотів і могли випустити на волю свою жадібність на багатій території.
- Економічна причина. Більшовики не здатні забезпечити виробництво всього необхідного — тому його треба було імпортувати, а відповідно платити гроші. Однак на практиці вони обрали шлях вторгнення, стягнення податків і грабування.
Читайте також: Які міфи засліпили Захід? Інтерв’ю з Тімоті Снайдером
Під час радянсько-української війни більшовики встановили «уряд» на захоплених територіях, який діяч називає «штабом червоноармійців, що окупували Україну», а встановлений ними режим — «терористичним режимом військової окупації».
Водночас «усі українські патріоти проголошуються «ворогами революції» або «партизанами Петлюри», українські школи і національні бібліотеки знищуються та замінюються на московські інституції. Тисячі українців було вбито і закатовано.
Так починається нова сторінка української історії — поділ території України між чотирма державами і понад 70-річна радянська окупація.
Замість висновку
У більшості документів українці підкреслювали: Україна просто хоче жити мирно і вільно на своїй землі, у мирі з сусідами. Ми прагнули бути незалежними, однак не мали реальної підтримки світової спільноти — що важливо, коли протистоїш ресурсно сильнішим країнам.
Однак у 2022 році ситуація інша. Нині наш суверенітет визнаний цивілізованим світом де-юре і де-факто. Ба більше — ми отримуємо фінансову, збройну і символічну підтримку міжнародної спільноти. Європа прийняла майже 4 млн наших біженців, з яких 1 млн у Польщі.
Росія ж стала однією з країн-агресорів. Що їх вирізняє? Ми вміємо рефлексувати і вибачатись. Німеччина відрефлексувала помилки Другої світової, українці і поляки переосмислюють відносини між країнами — і їхня допомога у повномасштабній війни не буде забутою.
Однак росіяни чомусь досі не знають про Валуєвський циркуляр, Емський указ, Голодомор, «розстріляне відродження» і шістдесятників. Вони виставляють себе жертвами, у яких завжди є виправдання: не бачили, не чули, не знаємо, і «доведи, що це ми».
Читайте також: Наша ненависть до Росії вистраждана віками, але Україна завжди воскресатиме — Олена Ребрик
Це чудово видно у нещодавньому інтерв’ю псевдоліберальної Ксенії Собчак із представником грузинського закладу, який не пропускає росіян, що підтримують російську агресію:
«20% Грузії окуповано росією, 300 тисяч грузинів стали біженцями через російську політику. 300 тисяч — кожний десятий грузин у власній країні», — каже грузин англійською.
«Да, но русские, которые приезжают в Тбилиси, они же не все даже не знают про проблему Абхазии», — відповідає Ксенія Собчак.
«Вони повинні знати», — каже чоловік.
Повинні знати. Відрефлексувати. І обов’язково відповісти за злочини.
Усі документи, використані для створення матеріалу, взяті з сайту archives.ungeneva.org
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
