Кримськотатарське видавництво «Kitap Qalesi» було започатковано в серпні 2023 року. Одна з його засновниць — Софія Острозька, українка з Криму, з міста Керч. Вона говорить, що допомогаючи розвивати кримськотатарську книжку, вона в такий спосіб вкладається у власне майбутнє. Якого не бачить ніде, окрім Криму.
Коли Росія окупувала Крим, Софії Острозькій було 12 років. Вона вчилася у керченській школі і в 2014-му переїхала жити до мами на Київщину. Через 8 років, 24 лютого 2022 вона прокинулася від телефонного дзвінка друга.
Пригадує, що дуже здивувалася — тільки ввечері вони переписувалися в чаті і обмінювалися мемами. Після початку вторгнення, вона завела «навер блог» (корейська пошукова система — ред.) і певний час розповідала про війну в Україні на корейську аудиторію, а в вільний час ходила плести маскувальні сітки.
Читайте також: 24 області і… «Читала собі книжки вголос у камері». Леніє Умерова
Одного дня, гортаючи стрічку, Софія натрапила на акаунт кримської татарки, де та розповідає про півострів і свій народ, і це її захопило.
«Більше року тому я проходила тренінг із соціального підприємництва, і ми мали зустріч із українською письменницею та співвласницею видавництва Славою Світовою. Вона розповідала про те, як у неї зародилися ідеї. Не тільки в неї, а взагалі в її знайомих, жінок, з якими вони разом організували це видавництво. Я знала, що хочу робити щось про кримськотатарську культуру, але не знала, що це конкретно може бути. На той момент мені спало на думку, що це може бути видавництво. Зараз дуже важлива діяльність — розвивати кримськотатарську літературу, зберігати те, що є.
Пізніше я провела фокус-групу з кримськими татарами і кримськими татарками для того, щоб краще зрозуміти контекст. Я дізналася, що якщо в нас є здебільшого доступ до нашої класичної літератури, то в кримських татар — не завжди. Найчастіше це — скани якихось старих книжечок, з текстами кирилицею.
Деяка література досі арабицею. Тобто немає великого доступу до світової літератури кримськотатарською, не кажучи про сучасну», — розповідає Софія про те, як виникла ідея створення видавництва.
Софія зібрала фокус-групу за допомогою знайомих і дописів у соціальних мережах, підготувала заявку з базовими запитаннями про кримськотатарську літературу, а потім зібрала відеоконференцію із тими, хто заповнив заявку, щоб обговорити все більш докладно.
Каже, що була приємно вражена тим, яка кількість людей заповнила заявку.
«Наймолодшій людині на зідзвоні було 16 років, найстаршому — близько 50-ти. Я питала, наприклад, чи були в них в дитинстві книжки кримськотатарською мовою, чи достатньо їм зараз літератури. Про те, який період або жанр для них є більш пріоритетним. Тоді ж я дізналася, що базова та найперша проблема — з класикою. На цій же фокус-групі до мене доєдналися, дійсно, зацікавлені люди, які зараз є частиною команди».
Зараз у команді видавництва «Kitap Qalesi» двоє основних менеджерок: Джемілє Аблякімова, менеджека видавництва, і сама Софія, а також близько п’ятнадцяти волонтерів і волонтерок, які допомагають з філологією, дизайном, копірайтом тощо.
Над назвою проєкту думали достатньо довго:
«Ми дуже хотіли зробити просту назву і щоб там не було специфічних літер. У той самий момент, зважали на те, щоб вона не перегукувалася з іншими проєктами, щоб нова ідея випадково не стала плагіатом тощо. Ми спочатку накидали варіанти, потім зідзвонились і обговорювали їх, а потім проголосували і всім сподобався варіант kitap qalesi, що перекладається, як «книжкова фортеця». Нам сподобалося, асоціативністю, в першу чергу», — говорить Софія про назву видавництва.
На момент запису цієї розмови, видавництво готувало до виходу свою першу збірку. Команда зібрала сучасну кримськотатарську поезію в українському перекладі. Поети і поетки, здебільшого з Криму, надсилали свої вірші.
Сам переклад відбувався у два етапи: спочатку перекладали з кримськотатарської на українську мову дослівно, а потім українські поети і поетки оформлювали вірші. На момент виходу нашої з Софією розмови, збірка «Qırım öz tüsüni alır/Поверне собі колір Крим», видавництво зверстало й опублікувало книжку. Її можна прочитати безкоштовно.
Зараз немає можливості придбати збірку віршів у друкованому форматі, але можна підтримати друкований вихід збірки у майбутньому і діяльність самого видавництва.
«На збірку в нас був мінімальний бюджет, це коштує значно більше, тому що більшість роботи робиться на волонтерських засадах. Усі автори і авторки нам надали свої твори абсолютно безкоштовно. Волонтери робили переклади, українські поети і поетки безкоштовно нам ці твори адаптували, щоб вірш був схожий на вірш, а не на дословний переклад. Для нас також дуже важливо, щоб ми все ж таки залучали гроші в цей проєкт, щоб ми могли оплачувати повноцінну роботу.
Дуже цінно, що є багато людей, які згодні нам допомагати: в нашій команді є і кримські татари, і кримські татарки, і представниці, представники українського народу. Часом це люди, які ніколи не були в Криму, але їм важливо допомагати. І це надзвичайно цінно. Але хочеться, щоб ми могли також віддячити людям за їхню роботу, і щоб ми могли повноцінно платити», — додає Софія.
Читайте також: 24 області і… «Ніби пам’ять повертається». Наріман Джелял
Сама Софія тільки почала вивчати кримськотатарську мову і зараз зробила паузу в вивченні. Вона наголошує, команда видавництва ухвалили рішення, що всі кримськотатарські тексти будуть надруковані виключно латинкою без наявності кирилиці в текстах.
Менеджерка пояснює, що її думка сформована на основі спілкування з філологами і знавцями мови:
«Почнемо з того, що кримські татари самі вирішили організаційно перейти на латинську абетку, але окупація зруйнувала їхні плани.
Під час окупації Росія прямо забороняє своїм законом використовувати на її території, на окупованих територіях, відміну від кириличної абетки. Окрім цього, кирилична абетка просто не підходить під кримськотатарську мову, вона не відображає звуків мови. Кирилиця просто шкодить мові, стирає частину звуків і не підходить до мови. Кримськотатарська мова, записана кирилицею — спадок Радянського Союзу, написання кирилицею розпочалося саме в них», — роз’яснює засновниця видавництва.
Софія Острозька велику частину життя прожила у Криму, говорить, що частина її родини мала стійкі погляди, що ґрунтувалися на любові до сусідньої країни ще до початку війни.
«На момент окупації я ще була дитиною, мої батьки розійшлися раніше і мама переїхала жити в Київську область. 12 років, мені здається, — це не дуже політично свідома особа, яка б могла щось аналізувати. Я з дитинства росла в достатньо зросійщеному місті та, наприклад, якщо гуляти набережною Керчі, то видно Кубань.
Часто коли ми прогулювалися набережною, хтось з родичів обов’язково сумним голосом казав: «А от колись Крим був Росією». Я тільки зараз розумію, наскільки проросійське мала оточення. Я ніколи в житті не бачила самої Росії, але ніби в ній жила.
У першу чергу, переїхавши до мами, в мене почала формуватися більш свідома позиція. Вона, наприклад, допомагала протестувальникам під час Революції Гідності, відвозила деякі речі, багато що розповідала мені».
Згідно з класифікацією ЮНЕСКО 2010 року, кримськотатарська мова належить до мов, що перебувають під загрозою зникнення. За визначенням, мовами цієї групи спілкуються виключно старші покоління, і, хоча покоління батьків може розуміти мову, вони зазвичай не розмовляють нею зі своїми дітьми та між собою.
Софія, пригадуючи як оточення розповідало про історію півострова:
«Спочатку були греки, потім не зрозуміло що, потім ісконно руська земля». От і вся історія Криму від російської пропаганди. При тому, що я народилась у Криму, майже не помічала кримських татар. І мені здається, що це дуже несправедливо по відношенню до них, як до корінного народу. Мені хочеться долучатися до того, щоб виправляти це.
Я думаю, що в такий спосіб вкладаюся у власне майбутнє, яке я не бачу ніде крім Криму. Чим більше я допомагаю кримським татарам, чим більше я знищую ці російські наративи і міфи навколо Криму. Чим більше я їх знищу, тим для мене безпечніше буде повертатися у Крим після деокупації».
Читайте також: 24 області і… «Вони надовго, але не назавжди». Галерист Кирилл Соловйов
Команда видавництва готує наступний проєкт, але поки не розкриває подробиць. У планах є ідея збірки кримськотатарського фольклору, в планах є включити туди кримчацький і караїмський фольклор також (караїми і кримчаки — ще два корінні народи України нарівні з кримськими татарами — ред.).
«Ми почали готувати збірку і я ніколи й подумати не могла, що кримські татари — дуже іронічний народ, в їхніх легендах часом фігурують представники релігійною сфери, які постають в кумедному світлі або вони висміювали своїх ханів тощо», — ділиться про найближчі плани Софія.
Вона зазначає, що активно сама вивчає кримськотатарську літературу разом із розвитком видавництва. Одним із найулюбленіших творів виокремлює розповідь кримськотатарського політика і письменника, Номана Челебіджіхана, «Молитва ластівок».
Це автобіографічна прозова розповідь, написана Челебеджіханом в 1913 році. Софія, розповідаючи про те, чому саме вона обрала цей твір, як свій улюблений, зазначила — за стилістику.
«Усе завмерло, не чути ні звуку. Школа стала схожою на будинок, у якому знаходиться покійник. Навколо все темно, порожньо; тільки в саду самотня ластівка вкотре знову і знову починала чітко повторювати свою молитву. «Бідна ластівка, — подумав я, — молись, молись. І тобі теж скоро зав’яжуть твій дзьобик…», — фрагмент із розповіді.