facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Боєць тероборони: «Добровольці мають властивість «закінчуватись» на війні»

Руслан “Тель-Авів” Ілечко від початку повномасштабного вторгнення Росії рік і 10 місяців захищав Україну. Воював на Харківщині та Донеччині. Дістав осколкових поранень — у його тілі залишилось понад 30 маленьких осколків. Про мотивацію, службу та повернення до цивільного життя боєць розповів кореспондентці Громадського радіо Зоряні Шевченко.

1x
Прослухати
--:--
--:--

Перед початком повномасштабного вторгнення Руслан Ілечко разом з дружиною кілька років працював в Ізраїлі. До України повернулись за кілька місяців до 24 лютого 2022 року. Руслан пригадує, що в цей день був на квартирі, яку вони купили після повернення з-за кордону, робив ремонт. Жінка з сином були у рідних в селі.

«За день до того ми зідзвонювалися із моїм братом. Він казав, що буде війна, що, можливо, треба тікати з України. Я йому казав: «Та ні, це росіяни ж постійно робили такі якісь провокації. Дуже часто вони збирали на кордоні війська. Не може бути тої війни в 21 столітті. Кому вона зараз, ця війна, потрібна? На цьому розмову було закінчено. А 24 лютого він до мене вранці подзвонив і каже: «Почалася війна»», — згадує чоловік.


Читайте також: «Мистецтво лікує»: у Кропивницькому поранені військові стали акторами вистави


У перший день, пригадує Руслан, була паніка. Читав новини, заправив повний бак бензину, зідзвонювався з рідними. Надвечір разом з двоюрідним братом ухвалив рішення йти до військкомату. Вранці 25-го лютого 2022 року Руслан з братом вирішили напряму їхати до військової частини — записуватися до Чернівецького батальйону ТрО. 26 лютого чоловіки вже були у казармах на навчаннях.

«Чому таке рішення було прийнято іти захищати — було дуже жахливо дивитися Telegram-канали. І я просто не витерпів цього. Не хотів, щоб вони дійшли ще далі. Можна додивитися, думаю, домівки твоєї вже не буде. Тому так і вирішив побачити жахіття війни», — пояснює військовий.

Триматися допомагав зв’язок з рідними

Рідних чоловік поставив перед фактом, що йде на фронт. До вересня чоловіки проходили навчання. А потім підрозділ Руслана відправили на Харківщину — у Бурлуцький район. Ця частина була окупована півроку. Там Руслан був з вересня по червень 2022-го. Пригадує, що росіяни постійно обстрілювали їхні позиції з артилерії. У червні підрозділ перекинули на бахмутський напрямок, неподалік Часового Яру. Туди потрапили, коли Бахмут вже був окупований. На цих позиціях чоловік був з червня по вересень, а потім — дістав поранення.

«Жили ми недалеко від позиції. І коли ти спав, вночі туди постійно діставала російська артилерія – було жахливо. Ти коли заходив на позицію, безпосередньо на нуль — у бліндажах себе безпечніше почував на позиції на нулі з автоматом, ніж коли ти вже відпочиваєш від тих нарядів і лежиш «дома». Тому що постійно ризик був артилерійських снарядів або авіації, гради прилітали по Часовому Яру. Дрони їхні теж літають — тому «вдома» було набагато небезпечніше, ніж на позиціях», — говорить Руслан Ілечко.

Руслан «Тель-Авів» Ілечко/Фото з особистого архіву бійця

Спочатку працювали день через вісім: день на «нулі, вісім — «вдома». Чим більші були втрати, тим менше лишалось часу на відпочинок. Перша позиція на бахмутському напрямку була за півсотні метрів від ворожих позицій. Триматися допомагав зв’язок з рідними. Однак, пригадує Руслан, півторарічний син не хотів спілкуватися з ним відеозвязком.

«Він був ображений на мене. Мама, коли показувала мої зображення, тобто мій відеодзвінок, він одразу розвертався і йшов, він це не сприймав. Не хотів це сприймати, що тато пішов, тато лишив. Все відновлювалося на той період, коли я був біля нього. Коли бачив тата в телефоні, тоді вже знов починалися ці істерики. Постійно настрою немає, сварки з мамою постійно, бо тата немає», — згадує чоловік.

«Кров не сильно текла, але вона була всюди»

Поранення боєць дістав 6 вересня 23-го року. Того дня бійці отримали наказ готуватися до зими та робити міцні бліндажі. Тут й потрапили під обстріл. Руслан каже: росіяни почали за 5 хвилин до 12-ї дня, коли бійці планували обід. За словами чоловіка, коли розірвався перший снаряд, він був нагорі. Вибуховою хвилею Руслана скинуло у траншею глибиною до 3-х метрів. У перші хвилини, пригадує військовий, навіть не зрозумів, що поранений, — бачив лише кров. Однак побратим швидко отямився та надав йому допомогу.

«Пам’ятаю, він дивиться на мене і каже: «У тебе уламок у голові». Потім наклав на руку турнікети — так затягнув, що дуже боляче було. У мене було дуже багато на руках дрібних осколків і кров була всюди. Але я бачив через одяг, що вони всі маленькі. Кров не сильно текла, але вона була всюди. Ну, і, основна проблема була — нога. Я тоді не міг ставати, дуже сильно пробита була», — розповідає військовий.

Руслан «Тель-Авів» Ілечко/Фото з особистого архіву бійця

В тіло бійця влучили близько 40 осколків. Вони уразили обличчя, руки, голову, бік та обидві ноги. Евакуацію, не зважаючи на гарне розташування позицій та можливість медиків під’їхати за 30 метрів до поранених, не могли розпочати ще близько години через обстріли.

«На війні є одне правило: життя цілого солдата важливіше, ніж життя пораненого і вбитого. І, відповідно, якщо ти поранений і зараз обстріли, до тебе ніколи не направлять солдатів, щоб вони не постраждали», — згадує Руслан.


Читайте також: Інновації проти болю: як у Вінниці реабілітують військових за допомогою VR-технологій


Евакуювали тоді двох контужених та Руслана, який вважався «важким» 300-м. Хлопець пригадує, що незважаючи на біль у пораненій нозі, самостійно стрибав до авто медиків. Каже, лікувався у чотирьох лікарнях, але найбільше запам’яталися лікарі на стабілізаційному пункті.

«Потрапив до перших лікарів. Це ще було, мабуть, болісніше, ніж після поранення, тому що вони мені в легені всунули трубку розміром з палець (бо в легенях були осколки). Я, пам’ятаю, кричав, матюкався й одразу же вибачався. Я жорстко чіплявся руками за ліжко, кричав — побратими мої там теж були поряд, вони це все чули», розповів Руслан.

Сім’я і домашні стіни — єдиний рецепт морального відновлення

Уламок з голови витягнули бійцю першочергово, на Донеччині. Далі були госпіталі в Дніпрі та Хмельницькому, звертався до лікарів Руслан й у рідному місті Чернівцях. Каже: з фізичною реабілітацією проблем не було, а от емоційно розкритися було важко.

«Перший період я навіть дружині не розказував. Про психологів в госпіталі — теж нема бажання розмовляти. Воно якось якось з часом прийде, можливо, захочеш виговоритись. Зараз я вже можу сказати: я шарахаюся зараз від кожного шелесту. Сім’я і домашні стіни — це, напевно, єдиний рецепт морального відновлення», — розповів військовий.

Після поранення Руслан демобілізувався. Зараз разом з родиною відновлюється після поранення та повертається та цивільного життя. Каже, читаючи новини, бачить замкнене коло: бійці в окопах мріють про ротацію, а хлопці в тилу як вийти з дому, щоб не впіймали військкоми.

«Коли я йшов 25 лютого, я не думав про смерть. Тоді моя мотивація — захищати Україну — була вищою за інстинкт самозбереження, але такі люди закінчуються. Їх потрібно колись міняти. Люди, які йдуть на війну, бачать, що росіяни зараз по всьому фронту йдуть штурмом. Тому зараз дуже тяжко людям дається мотивація. Я розумію, чому: вони бояться. Але добровольці мають властивість закінчуватись на війні», — наголосив Руслан Ілечко.

Зоряна Шевченко, Громадське радіо

Поділитися

Може бути цікаво

Пара влаштувала безупинний секс у літаку з Іспанії до Німеччини

Пара влаштувала безупинний секс у літаку з Іспанії до Німеччини

5 год тому
На Харківщині ворожий дрон атакував автівку «Укрпошти», загинула жінка

На Харківщині ворожий дрон атакував автівку «Укрпошти», загинула жінка

5 год тому
Масове відключення світла на Балканах сталося через збільшення споживання електроенергії

Масове відключення світла на Балканах сталося через збільшення споживання електроенергії

6 год тому
ПриватБанк у ніч на 22 червня призупинить операції з картками та банкоматами

ПриватБанк у ніч на 22 червня призупинить операції з картками та банкоматами

7 год тому