«Боремося, щоб розвіяти ворожі наративи»: як музикант із Огайо популяризує Україну

Громадське радіо поспілкувалося з американським музикантом зі штату Огайо Бреттом Гіллом. Бретт — виконавець американських і українських пісень, а також волонтер, який зі своїми колегами-музикантами і друзями допомагають підрозділам Збройних Сил боронити Україну від російських окупантів. Говоримо про те, як Бретт полюбив Україну, вивчає нашу мову і став активним волонтером.

Бретт Гіл: Я відомий за сценічним іменем Бразер Гіл, так підписаний і мій музичний альбом. Бразер Гіл — радше псевдонім, який я використовую вже років сім чи вісім, відколи почав записувати пісні. Але моє ім’я Брет Гіл, і я з Огайщини.

Я народився і виріс в Огайо, не у Флориді, не в Каліфорнії чи Нью-Йорку. Мої цінності співпадають з цінностями моїх земляків. Ось чому я кажу, що я з Огайо, не з Америки. Я звичайно ж з Америки, але коли ми говоримо, що ми з Америки, то це якби ви казали, що ви з Європи. Думаю, щось дуже схоже притаманне українцям, оце відчуття єдності, громади.

Олег Климчук: Бретт, чим ви займалися перш ніж прибули в Україну? Маю на увазі вдома, на батьківщині.

Бретт Гіл: Важко згадати, здається, це було так давно. П’ять років тому ми з друзями просто писали музику. А шість літ тому я познайомився з білоруським виконавцем народних пісень, він подорожував Америкою і знайомив нас з автентичним білоруським фольклором. Зі мною ще був Беня — Бен Стюарт, мій давній приятель. Разом ми почали співпрацю з виконавцями слов’янського фольклору. Одним словом, у січні 2020 року, я відвідав Білорусь та Україну. Те, що я побачив саме у Львові й Карпатах, відразу ж полонило моє серце.

Олег Климчук: Ця російсько-українська війна застала вас у Львові?

Бретт Гіл: Щодо війни…(повномасштабної — ред.). Вона ж розпочалася у лютому 2022, я тоді був у Огайо, розмірковував, що ж робити далі? Лише в серпні того року ми записали музичний альбом у Тернополі. А відразу ж після російського вторгнення, я провів цілий день у роздумах, як же допомогти своїм друзям, які пішли воювати, з якими лише кілька місяців тому записував диск.

Олег Климчук: Чимало американців бувають чи вже побували в Україні за цих три роки повномасштабної війни. Вони допомагають нам по-різному. Ви – музикант, що штовхнуло вас, той інстиктивний крок, щоб стати волонтером?

Бретт Гіл: Друзі. Все зводиться до друзів. Якщо бути цілком відвертим – я зробив це для них. А також, щоб зменшити можливість появи на вулиці Вірменській у Львові російського прапора. Роблю все, щоб цього не сталося. Зберегти друзів будь-яким чином, зберегти місто, яке я глибоко люблю.

Авжеж, я люблю всю Україну. Але моє серце належить Львову. Мені здавалося, що я все життя чекав чогось такого, як це місто. Дитиною, коли грався, знайомився з історією середніх віків, у моїй уяві поставали саме такі образи. А тут я приїхав у Львів, і місто просто запало мені в душу разом з його глибокими українські традиціями, збереженими впродовж багатолітньої історії. Я віддано волонтерю, щоб бути певним, що мої друзі, які виявили до мене людяність ще перед війною, від її початку і під час неї — щоб ці друзі трималися фізично, на культурному рівні, інтелектувальному. То ж, щонайперше, я це роблю для друзів, а по-друге — для Львова.

Олег Климчук: Я був на одному з ваших виступів, де ви збирали пожертви. Тож ви просто відгукуєтеся на звернення про допомогу, кажете: добре, зробимо концерт і надонатимо коштів, чи що там потрібно для військових. Для вас без різниці, кому допомагати?

Бретт Гіл: Я тут для того, щоб допомогти усім, чим можу. Якщо я можу допомогти комусь окремо і напряму, то я, звичайно ж, це зроблю. Виступ, на якому ви побували — це ми збирали кошти на автомобіль МедЕвак для Фонду UA First Aid. Люди з того фонду — мої друзі ще з довоєнних часів, вони навчалися в університеті Огайо. Ми давали спільні концерти.

Просто, знаєте, грали у внутрішніх двориках міста Атени, що в штаті Огайо. Там я й познайомився із кількома файними українцями. Вже за тиждень, відколи почалася повномасштабна війна, вони купили квитки до України через Польщу, привезли із собою повні торби медикаментів, які змогли знайти у себе вдома, і почали волонтерити. Допомогли багатьом батальйонам на фронті. Врешті-решт, я бачу тут своє призначення, я зосереджений на підтримці, допомозі у будь-який доступний мені спосіб.

Олег Климчук: Ваші рідні і друзі в Америці мають завдяки вам одне враження про цю війну. А звичайний громадянин США бачить цілком іншу картину того, що тут відбувається. Як, на вашу думку, ці сприйняття різняться?

Бретт Гіл: Значна частина моєї роботи ще до великої війни, полягала в тім, щоб пояснювати думки, доносити факти та правду до своєї громади в Огайо та Америці загалом. Простому американцю дуже важко зрозуміти, що тут відбувається. Збоку може видатися, що це великий гармидер всередині росії, і, на жаль, американці не мають достатньо освітніх можливостей дізнатися, а що ж таке Україна насправді? Якщо ми можемо допомогти людям зрозуміти, — а це звичайні люди, прості роботяги з Аппалачів, як ось моя родина, які поколіннями чинили спротив імперіалістичним визискувачам, — тоді вони б знали набагато більше про Україну.

Мусимо розвіяти думки, що Україна — ніщо, що це «гніздо корупції». А така думка теж становить вагому частину того, що кажуть про Україну. І ця думка постійно посилюється російською машиною пропаганди, яка працює на всю потужність. Пропаганда — безсумнівно найуспішніший інструмент, яким володіє Росія. На жаль, в Америці вона працює дуже ефективно.

Тому потрібно доносити по-справжньому чітку картину подій в Україні, якомога зрозуміліше розповідати, що таке правдива українська ідентичність. І для цього одним із найкращих способів стає музика. Вона дає зрозуміти, що існують дуже давні українські музичні традиції. Але для мене чи не найважливіша мова. Чому я й вивчаю українську ось вже 5 років.

Вважаю, мова — це надзвичайно важливо.

У мові зберігаються ідеали народу, нації. Українська мова — не мова рабів, це мова вільних людей. Тому потрібно допомагати людям розуміти країну на початковому рівні — музики і мови. Ось, що я підтримую і відстоюю у Сполучених Штатах. Ті, хто це відчуває, бачить, вже не сперечаються щодо цього.

Америці ще багато потрібно працювати над своєю системою освіти. З цього потрібно починати. Будь-хто, бодай з елементарної поваги, повинен знати хоча б кілька головних фактів. Але я не можу насправді говорити від імені освітньої системи Америки, можу тільки сказати про загальний рівень знань середнього американця. На жаль, могло стати ще гірше. Люди cьогодні розгубленіші, ніж будь-коли. Всі їхні знання — це 30-секундне відео з ТікТоку. Вони не читають статтю, лише заголовок. І промотують далі, якщо він їх не зацікавив.

В Америці загальний доступ до правди дуже ускладнився.

Я не думаю, що люди почали приділяти кардинально більше уваги тому, що відбувається. У всьому світі поширена проблема невігластва. Це притаманно не лише американцям. Але всі американці на одній хвилі і мають незначне розуміння, що ж відбувається за межами кордонів їхньої країни. Звідси оцей наш роздутий синдром великого цабе, що ми — пуп землі, і якщо щось не стосується нас, то воно таки нас не стосується.

Проте в українців, гадаю, загалом дещо краще розуміння світу, який їх оточує.

Олег Климчук: Ти пробував привезти українських музикантів до Огайо, щоб вони там презентували американцям українську культуру, пісні?

Бретт Гіл: Це те, над чим ми працюємо, особливо у проекті «СлаваЛача» — слов’янсько- апалачинська фольклорна група. Задля цього я від самого початку сюди приїхав. Я згадував уже про зустріч з білоруським виконавцем фольклору Сергієм Дохосовим.

Але головне, ми — я і Бен Стюарт, теж виконавець народної музики з Огайо, познайомилися з цим білорусом, почали з ним грати. Потім до нашого проєкту долучився львівський гурт, і Україна стала теж частиною нашого проєкту. Минуло 10 місяців від нашої першої зустрічі, і ми вже приїхали з кіногрупою і низкою наших народних пісень з Огайо. Ми хотіли зацікавити ними українців та білорусів. А в Білорусі тоді було все зовсім по-іншому.

Олег Климчук: Бретт, наскільки я зрозумів із нашої розмови, у вас дві мети — допомогти українцям боротися проти російської агресії, і поширювати українську культуру у США?

Бретт Гіл: Звичайно, хочу поширювати українську культуру всіма шляхами. А ще допомогти американцям зрозуміти, що відбувається в Україні, розвіяти міфи і неправду, протидіяти російській пропагандистській машині. Моя громада в США мені достатньо довіряє, коли розповідаю правду, яку я побачив в Україні. Хочу створити альянс, такий культурний союз.

Олег Климчук: Наприклад, які українські пісні ви популяризуєте?

Бретт Гіл: Спеціально виконав «Ой у гаю при Дунаю», її я вивчив однією з перших в Україні. У нас є слово, яким ми називаємо традиційні народні пісні чи мелодії — це «честнат», каштан. Честнат — це класика. Почуєш таку й відразу кажеш — О, це честнат! Це те, що ви чули сотні разів і ще сотні разів почуєте. «Ой у гаю при Дунаю» — це саме такий «каштан» з українського фольклору у моєму репертуарі.

Співаємо «Ой у гаю», гуцульські колядки, серед яких колядка «Же». Її я фактично лише виконую на гітарі, не співаю. Це одна з пісень, записаних нами в альбомі «Слава-Лача» перед вторгненням. У нашому альбомі колядку «Же» виконує Марічка Чічкова, неймовірна виконавиця, моя приятелька і щира товаришка. У школах Огайо я виконував свої пісні в українському стилі і в стилі фольклору Аппалачів. Маю пісні й на українські теми сьогодення, наприклад, про «Привида Києва».

У мене нема українських коренів. Лише надзвичайно поважаю культурне відродження, яке я спостерігаю зараз в Україні. І хочу сприяти цьому, як можу. Тому реліз нашого диску — це вияв моєї підтримки.

Не думаю, що у світі є місце, де більше, ніж в Україні, і так очевидно проявляються культурне відродження й культурний опір, як сказав американський журналіст Джо Ліндсі — широкомасштабний культурний опір. Безперечно, його викликала ця війна. І ми боремося, щоб розвіяти ворожі наративи. Чинимо опір, щоб довести, що Україна зовсім не та, яку намагається нав’язати світові ворог.

За першу добу повномасштабного вторгнення Росії до України десятки моїх друзів зі Штатів і світу зв’язувалися зі мною й запитували — що робити? Що думати? Як реагувати і взагалі — що відбувається? Вони не могли зрозуміти. Адже бачимо, щось страшне коїться. Чи це правда? Так, кажемо ми, це правда. І ось як ми можемо допомогти: збирати кошти на медичне обладнання, для евакуації сиріт. Можемо почати вивчати українську й підтримувати її, а також слухати і вивчати українські пісні. Ось інструменти, що допоможуть нам краще пізнати цю країну, і американці загалом це дуже чітко розуміють, якщо хочуть розуміти.

Олег Климчук: Ваші найближчі плани?

Бретт Гіл: В останні вихідні травня будемо приймати третій фестиваль «Карпатська весна». Три минулі роки я працював з Креативною Резиденцією «ЕмCі 6» у Славському. Ще ми проводимо програму психологічної реабілітації для українських ветеранів війни, вона називається «Відновлення спільнотою». Це такий п’ятиденний відпочинок, що складається з психологічної підтримки, юридичної допомоги, смачної їжі, вправи ци-гун — рухової терапії для воїнів, які я проводжу. Там також мистецька терапія, приїдуть представники місцевих творчих кіл. Ми організовуємо десь чотири таких фестивалі на рік.

• А «Карпатська Весна» — це зустріч українських митців, художників, музикантів, активістів, журналістів, керівників. Митці з Луганська й музиканти зі Львова, кримськотатарські активісти, виконавці народних танців Бойківщини — всі з українськими прапорами — збираються у вільних Крапатах разом заспівати й познайомитися.

Сьогодні важливіше ніж будь коли зміцнювати основи України від краю до краю. Потрібно набратися сили творити в Україні й пропагувати, плекати розуміння себе самих, а також розуміння, що таке Україна, якою вона була і якою буде. То ж наступний план — провести найкращу «Карпатську весну», третій сезон.

(Каже українською) Ласкаво просимо до Славського! Останній вихідні у травні.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: vokyluk@ukr.net