Мешканка Харкова Ольга приїхала до зруйнованого будинку, щоб вивезти усі речі Травень 2022/Вікторія Рощина/Громадське радіо
«Дорога на Донбас» та «історична цінність» — так українські військові пояснюють важливість Харківщини для російських окупантів. ЗСУ вдалося відкинути ворога на понад 20 кілометрів від Харкова, втім у місті щодня чути вибухи, в деякі житлові райони долітають снаряди, гинуть люди, деякі містяни досі живуть у метро.
Про те, як уже три місяці під постійними обстрілами живе Харків — у репортажі Вікторії Рощиної для Громадського радіо.
Андрія — одного з 19 поранених у житловому районі Харкова 26 травня, я зустрічаю в місцевій обласній лікарні.
Він одразу погоджується на розмову та пригадує той день.
«Декілька прильотів і все — дерева лежать, стовпи, дроти, люди лежать. Я поїхав у тому напрямку, хотів надати допомогу, бо думав що все вже завершилось. А тут вибух і далі я вже дуже погано все пам’ятаю… Запаморочення. Побачив, що по животу тече кров», — пригадує Андрій. «Я зупинився, ліг на землю і все. Люди почали мені надавати допомогу, приїхала швидка забрати мене».
Серед поранених також є троє поліцейських.
«Їм надана медична допомога, кілька днів вони перебуватимуть на лікарняному», — розповів мені один із колег поранених правоохоронців. «Він заганяв людей до метро та сам не встиг. Отримав осколкове поранення», — розповідає місцева волонтерка про одного з поліцейських.
Загалом поранених 19, загиблих — 8, серед яких дитина.
«Коли почався обстріл, на вулиці гуляла молода сім’я: дружина та чоловік, у якого на руках було 5-тимісячне маля. Чоловік помер одразу, жінку в тяжкому стані госпіталізували. Згодом поліцейські знайшли й тіло дитини. Малюка з рук батька вибуховою хвилею відкинуло вгору на дах під’їзду», — розповів голова Нацполіції України Ігор Клименко.
Свідками обстрілу стали харків’яни, які досі живуть в метро.
«Бомбили дуже сильно, метро все здригалося», — пригадує мешканка Харкова Ірина. «Я бачила труп, також трьох поранених поліцейських. В усіх була контузія, в одного поранення в спину, в іншого був джгут на нозі», — розповідає жінка. «Звісно, все це дуже страшно. Це просто мирні люди, які йшли в магазин, на прогулянку чи просто стояли біля метро».
Головна лікарка обласної лікарні Тетяна Яворська запевняє, що стан поранених наразі в нормі. Деяких пацієнтів вже виписали з лікарні, на деяких ще очікує операція.
«Більшість поранень середнього ступеню та легкого, усі хірургічного профілю. Де дістали осколки – це малі операції, де були пошкоджені внутрішні органи — великі», — розповідає медик.
Голова Нацполіції зі свого боку обіцяє — винних покарають:
«Вкотре українські сім’ї осиротіли через ненависних російських загарбників. Наш обов’язок – змусити ворога відповісти за свої злочини. І ми це зробимо. Неодмінно».
Читайте також: «Від того, чи вистоїть Одеса, залежить і наша доля»: як Молдова приймає біженців з України та чи готова до нападу рф
Наразі українським військовим вдалося відбити окупантів на понад 20 кілометрів від Харкова.
«Багато артилерійських систем їхніх не достає сюди», — каже представник місцевої тероборони «Отаман». «Але в них є далекобійні системи, які працюють переважно з території російської федерації. Це РСЗО «Смерч» або далекобійні гармати, які достають до міста Харкова. І вони не соромляться обстрілювати житлові квартали, як з території росії, так і з найближчого розташування російських військ», — додає військовий.
На думку представників тероборони, мета ворога — залякати місцеве населення.
«У них багато ствольної артилерії, артилерійських систем далекобійних. Вони не мають на меті зруйнувати тільки військову інфраструктуру, вони мають на меті залякати військове населення, для того, щоб змінити політичний режим», — каже «Отаман».
На питання про те, наскільки укріплений Харків, військові запевняють — місто готове давати відсіч.
«На Харків нападав північний флот, Росгвардія разом з «ДНР», зараз знову Північний флот. І що? Кантемирівська, отаманська дивізії були розбиті», — кажуть військові, але додають, що наразі є надія на іноземну допомогу з озброєнням:
«Ми готові давати відсіч, але для того щоб наступив у цій війні перелом — потрібна допомога. Тому ми з великою надією дивимось на наших союзників, які можуть допомогти нам з поставкою озброєння».
За прогнозами військових, у разі відсутності допомоги — українські військові можуть оборонятися кілька років.
«Якби в нас було достатньо озброєння — 200 гармат 155, 200 літаків, танків Leopard, то все це могло б завершитися за кілька днів. На даний час ми в обороні і можемо оборонятися ще кілька років з цими ресурсами, якщо не застосують ядерну зброю».
Міський голова Харкова Ігор Терехов зазначив, що рішення щодо повернення в місто мають ухвалювати самі мешканці, а підприємців закликав повертатися. Правоохоронці ж наголошують, що це ризиковано.
«Люди почали повертатися до Харкова, оскільки хочуть жити в своїх домівках. Але небезпека поруч», — каже речник головного управління ДСНС у Харківській області Євген Василенко.
Він додає, що з лютого на Харківщині загинули 5 їхніх працівників, 15 — дістали поранення.
Не радять наразі повертатися до Харкова й військові.
«Не дай боже почнуть знову наступати. А в нас купа машин на дорогах», — каже представник тероборони Харкова «Оса».
В усіх районах міста працюють комунальні служби, які намагаються відновити постачання електрики, води, газу. Вони зазначають, що кожен виїзд — це значний ризик.
«Ніколи не можеш бути впевнений у безпеці. Зараз ми відремонтували, а через деякий час знову обстріли. У нас було кілька загиблих співробітників, які потрапили під обстріл під час ремонтних робіт», — каже представник міськводоканалу Олександр.
Важливу роль в допомозі місцевим мешканцям відіграють волонтери. Вони допомагають з харчуванням та доставкою продуктів і медикаментів.
«Я відчуваю себе тут на своєму місці. Тому лишаюсь, щоб допомагати», — каже представниця «Фонду розвитку Харкова» Лариса Пальок.
«Страшно у кожного своє. Мені нормально перебувати вдома, а от дівчина живе у метро тому що боїться. Тут кожен вирішує для себе», — каже жінка та додає, що після обстрілу 26 травня багато людей знову прийшли до метро:
«За тиждень до запуску метро тут залишилось п’ятеро дітей і сімей три чотири. Їм взагалі не було куди йти і психологічно було страшно. Але після обстрілів багато знову прибігли».
Читайте також: «Живі голуби разом з мертвими на сходах зруйнованих будинків»: фоторепортаж із Харкова
За інформацією директорки Департаменту освіти Харківської міської ради Ольги Деменко, 213 учбових закладів з близько півтисячі зазнали руйнувань.
«Це — школи, дитячі садки, позакласні заклади. 50 закладів дуже сильно постраждали. Одна школа зруйнована вщент і не може бути відновлена», — зазначила Деменко та додала, що попри це 85% учнів навчалися дистанційно.
Цьогоріч харківські школи мали закінчити 7500 одинадцятикласників.
«Наразі в місті лишаються тільки 20% із них. Тим не менш, 4600 випускників уже зареєструвалися на складання національного мультипредметного тесту в Харкові», — зазначила чиновниця та додала, що для проведення іспиту вже підготовлені безпечні заклади.
Головна лікарка обласної лікарні Харкова Тетяна Яворська каже, що наразі медичний заклад забезпечений усім необхідним завдяки волонтерам та поставкам МОЗ. Страху та паніки серед колективу немає.
«Мене мотивує відповідальність за життя людей, за працівників, за пацієнтів», — ділиться вона та додає, що розуміння важливості своєї роботи допомагає долати страх: «Звісно, страшно. Але кожен знає свою роботу, все організовано. І коли колектив бачить, що керівник на місці і не кидає — це також мотивує їх».
Щодня в місті чутно вибухи. Комендантська година в Харкові з 21:00, втім транспорт і магазини працюють до 19-20 години. Міська влада Харкова запустила громадський транспорт, працюють супермаркети.
Будинок Олени розташований поряд із університетом МВС у Харкові. Тут вона проживала з чоловіком та двома дітьми. Під час потрапляння російської ракети в учбовий заклад згоріло і її житло.
«О другій ночі прилетіла ракета. Було три вогника — гараж, подвір’я і ось в будинок. Нас вдома не було, були сусіди», — каже Олена. Вони з чоловіком зібрали осколки ракети, яка ймовірно прилетіла з окупованого Криму.
Жінка додає, що наразі намагається відновити будівлю і до зими накрити хоч дах.
«Дуже шкода. Стільки було вкладено сюди, стільки років будували. І заради чого? Перші дні мені здавалось, що це все сон, я плакала без зупинки. А потім взяла себе в руки і зрозуміла, що так можна себе загнати», — ледь стримуючи сльози каже жінка.
«Важко все це пояснювати дітям. Так ми кажемо, що війна. Але старша постійно питає — «А чому вони на нас напали? За що хоч воюємо?». Втім, Олена додає: «Одне радує, що ми всі живі та здорові».
Стан усіх зруйнованих житлових будинків та квартир має оцінити спеціальна міська комісія. Після надання оцінки буде вирішуватися питання щодо альтернативного житла чи ремонту.
Одними з найбільш зруйновних районів Харкова є Північна Салтівка, П’ятихатки, «Жуки», «Горизонт». Донедавна вони були закриті для в’їзду, але зараз люди можуть проїхати. Частина, щоб залишитися тут жити, частина — щоб вивезти речі.
Ольга, яку я зустрічаю біля одного зі зруйнованих будинків, прожила тут 24 роки. З перших днів повномасштабної війни вони з чоловіком виїхали. Тричі приїздили за речами і тричі потрапляли під обстріли. Як дізналися, що Салтівку вже відкрили для в’їзду — приїхала вивезти всю квартиру.
«Тут усе життя…», — ледь стримуючи сльози каже жінка. «Багато людей живуть і не розуміють того, що тут відбувається. Іноді хочеться привести на екскурсію тих, хто не вірить. Щоб вони подивилися, що тут відбувається», — каже Ольга та додає: «Ми не знаємо, чи буде тут майбутнє… Відчуття жаху і страху».
Біля будинку, що поруч, бачу групу людей, які також вивозять речі.
«Привіт, сусіди!», — кричить їм чоловік із балкону другого поверху зруйнованого будинку. Олександр лишався тут до останнього, поки не почалися сильні бої — тоді евакуювався і під час цього був контужений. Зараз знову повернувся додому.
«Тридцять днів під обстрілами. Від стресу була рвота постійно», — пригадує чоловік. «Перший приліт був на другий поверх у квартиру, яка загорілася і на четвертий — там осколок поранив жінку», — каже чоловік та пригадує, як жили кілька тижнів без води та газу.
«Була в нас польова кухня, генератори. Стали тут всі як рідненькі. Коли вже дуже сильні бої почалися — сказали військові виїхати. Тепер знову повернулися, бо це наш дім».
У так званий район «Жуків» досі прилітає. Утім, мешканці, які там залишились кажуть, що вже звикли.
«Бахкає, а ми сидимо на вулиці і тільки слухаємо — ближче чи далі», — кажуть місцеві мешканки.
Трохи далі я зустрічаю Наталю, будинок якої повністю зруйнований. Снаряд влучив у житло, коли вся родина була вдома. Обійшлося без жертв.
«Це було неочікувано о 10 ранку. Приліт. Загорівся дах. Ми всі одразу вибігли», — пригадує жінка та показує частину снаряду.
Вона каже, що наразі намагається відновити своїми силами дах. Родина виїхала, вона ж ночує в гаражі.
«Перший тиждень після обстрілу був страх. А зараз вже звикла. Дуже хочеться вірити, що все це скоро завершиться», — каже Наталя.
«Усі, хто тут лишився, чудово розуміють ризики», — каже ще один мешканець Вадим. Свою родину він вивіз за кордон, а сам повернувся.
«На сьогоднішній день в мене залишилось усього нічого грошей. Завдяки тому, що я отримав від «Червоного хреста» посилку, я можу близько місяця ще прожити», — каже чоловік.
Читайте також: «Ми у себе вдома. Куди нам бігти?»: Як живе Миколаїв під постійними обстрілами окупантів
Питну воду люди здебільшого набирають біля місцевих храмів.
«Наша позиція вже була озвучена. Українська православна церква засуджує війну», — розповідає мені один з місцевих священнослужителів. «Я сам із західної України і маю куди їхати, але я лишаюсь тут тому що потрібно служити людям», — каже священик.
У центральній частині Харкова теж неспокійно. Місцеві мешканці кажуть, що більшість ховається між стінами.
«Ночуємо ми в тамбурі. Вже три місяці. Тому що найстрашніше це вікна. Там їх немає», — розповідає місцевий мешканець Ігор.
Після обстрілу спального району 26 травня, частина людей знову повернулися до метро.
«Ми тут перебуваємо з сьомого березня, коли почали сильно бомбити. Діти були дуже налякані, ховалися в коридорі, тому що і літаки літали, страшно було», — розповідає Світлана, яка мешкає в метро з трьома дітьми.
«Наша квартира була зруйнована внаслідок авіаудару зі сторони російської федерації ще 2 березня, повторні удари були 6 березня», — розповідає мешканка Харкова Ірина.
«Ми тут перебуваємо вже близько трьох місяців. І йти звідси не збираємось, тому що нам немає куди йти, альтернативу житла місцева влада нам не надає, як і не надає альтернативу безпечного укриття. Ми тут знаходились у важких умовах три місяці не для того, щоб вийти і в один момент загинути під снарядами», — каже жінка та наголошує на тому, що на них нібито здійснювався тиск з метою виселення.
«Нам відключали світло, змушували їсти на вулиці та схиляли до того, щоб ми збирали речі», — розповідає жінка.
Місцеві волонтери наголошують на тому, що людям надавали альтернативу проживання у гуртожитках.
Неповнолітній Андрій мешкає у метро з родиною три місяці, і каже, що страшно, коли сильно стріляють, але вірить у якнайшвидше завершення війни: «Війна має скоро завершитися. Так обіцяють».
На думку українських військових, рф зосередились зараз на двох напрямках: «дорога на Крим» — каховські канали, і досягнення перемоги на Донбасі — розширення кордонів «ДНР».
«Цим вони хочуть продемонструвати усьому світу рішучість і жорстокість росії, залякати європейські країни та поставити себе на місце якоїсь супер-держави у військовому плані», — каже «Отаман».
На думку військових, на сьогоднішній день вони цієї мети не досягли:
«Харків, харківські військові — це ті, хто намагається зашкодити їм дійти до Донбасу й досягти легкої перемоги».
Військові пояснюють важливість території Харківщини для окупантів як політичною так і територіальною цінністю.
«Харків для них важливий ще з часів «Новоросії», як її столиця, яку вони мріють знову створити. Навіть не так Маріуполь важливий», — каже «Оса».
Та додає, що окупований Ізюм для окупантів також є «дорогою на Донбас».
«Харків — це місто, яке вони вважали проросійським, але це місто дало жорсткий опір. Вони не змогли його взяти з нальоту, тому що харків’яни добре воюють і господарюють на своїй землі. Тому вони його ненавидять», — каже «Отаман».
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS