Вікторія Рощина
«Ми у себе вдома. Куди нам бігти?»: Як живе Миколаїв під постійними обстрілами окупантів
Автор
Наскільки російські окупанти руйнують місто корабелів? Які прогнози військових та що кажуть люди?
Зруйнована ракетою окупантів будівля Миколаївської обласної держадміністрації
травень 2022. Фото: Вікторія Рощина для Громадського радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--
Сухопутний коридор до «Придністров’я», блокування морських шляхів, економічна блокада та стримування українських сил для унеможливлення відбиття ними Херсонщини. Здебільшого саме цим для окупантів важлива Миколаївщина, яку вони щодня обстрілюють впродовж трьох місяців.
Захоплення усього півдня України та подальший напад на Молдову — частина «імперських марень» окупантів, дії яких щодня несуть смерті та руйнування.
У Генштабі ЗСУ наголошують, що ворог наразі тимчасово припинив наступ на дані території та укріплює свої позиції. Втім, обстріли Миколаївщини тривають.
З початком повномасштабної війни лише в Миколаєві загинуло 97 людей, серед них одна дитина, 436 поранених. По всьому регіоні загиблих 261, поранених – 747, серед яких пів сотні дітей.
Про те як «місто корабелів» виживає під постійними обстрілами та чи готове до наступу окупантів — в матеріалі.
«Русский мир» несе руйнування
«Зранку прилетіла нам крилата ракета. 6 родин тут, всі були вдома, дивом вціліли», — розповідає мешканець одного з районів Миколаєва Станіслав.
«Це сталось о 5:37 ранку. В нас знесло дах, вибило вікна, речі рознесло по будинку», — розповідає Наталя ще одна мешканка району, в який кілька днів тому «прилетіло».
«Я прокинулась і одразу почала кричати чоловікові, чи живий він», — додає жінка. Тепер родина фактично залишилась без житла, як і з десяток інших.
«Прокинувся — «бубух!». Встав, дивлюсь хата горить. Приїхали рятувальники, загасили, — розповідає мешканець Миколаєва Андрій. — І це не лише в мене, а цілий ряд. Згоріла хата, все в хаті. Як далі жити?», — каже чоловік.
«Був сильний вибух, хвиля і впала стеля. Шоковий стан, мене почали діставати», — розповідає ще одна мешканка чий будинок зруйнувала ворожа ракета, яку запустили в житловий квартал Миколаєва.
«Потім ми вибігли на вулицю, там сусідка вигулювала собаку, закрила калитку, її нею ж накрило. Частина сусідського будинку була теж на ній, — пригадує Наталя. — Почав палати сусідній будинок, ми почали кричати до сусідів, чи живі вони. Це просто диво, що при таких обставинах всі вціліли».
Усі руйнування зафіксували поліцейські, з розмінуванням допомогли рятувальники ДСНС, з прибиранням – військові та волонтери. На час відновлення містянам нададуть тимчасове житло.
«Ми подали документи на виселення, тому що нічого не підлягає відновленню. Мають розселяти. Поки в рідних живу, приходжу сюди, щоб знайти хоч щось з речей», — каже власниця зруйнованого будинку Надія.
«Русский мир» несе нам руйнування. Кажуть про якийсь нацизм. Це міф, привід, виправдання. Скільки живу не бачив жодних утисків», – каже місцевий мешканець Станіслав.
Читайте також: «Ми повинні сказати це: росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер
Життя «до» та «після»
Лариса була поранена 15 квітня. З нею я зустрічаюсь в одній з місцевих лікарень Миколаєва. Вона залишилась без ноги лише через те, що вийшла в туалет ввечері.
«Я вийшла на подвір’я, почався обстріл. Далі я вже прокинулася в реанімації, — пригадує жінка та додає, що життя розділилось на «до» та «після».
«Я навіть не уявляю як я далі буду жити… За одну секунду змінилося все життя, — додає Лариса та проклинає війну. — Ця війна — це дибілізм. Навіщо карлику це потрібно? Чого він домігся тим, що люди гинуть? Нехай ми бідні, багаті були — це суто українська справа. Виходить, що страждають звичайні люди, які просто вийшли на вулицю».
«Коли обстрілюють вдень — у нас багато загиблих, — каже пресофіцер Миколаївської обласної військової адміністрації Дмитро Плетенчук. — Минулого разу обстріляли, було дев’ять загиблих одразу. Нещодавно ракета з акваторії Чорного моря влучила у приватний сектор. Понад 20 будинків пошкоджено. У людей тепер просто нема вікон, дверей, дахів, внутрішнього оздоблення, все рознесено, коробки залишилися самі й то потріскалися. Яка була мета?», — каже Дмитро Плетенчук.
За даними Миколаївської ОДА, впродовж трьох місяців в регіоні загинули 261 людина, поранених – 747, серед яких пів сотні дітей. 3500 будинків зруйновано. 21 тисяча людей евакуювались з області.
Читайте також: «Щоранку в нас «день бабака», але ми знаємо за що воюємо, а росіяни — ні». Інтерв’ю з мером Миколаєва Олександром Сєнкевичем
Під постійними обстрілами
Найближчі бої точаться за 20 кілометрів від Миколаєва, але і центр регіону постійно обстрілюють.
«Вони ведуть постійні артилерійські обстріли Миколаєва, здебільшого вночі», — розповідає пресофіцер Миколаївської ОВА Дмитро Плетенчук.
Однією з пам’яток «русскому миру» миколаївці називають зруйновану будівлю ОДА. Під час влучання окупантами ракетою в неї наприкінці березня загинуло 38 осіб.
Наразі вирішується питання про знесення чи відновлення будівлі.
«Думаю, що обстріл мав на меті паралізувати на певний час роботу ОДА і в тому числі зробити гарний плацдарм для наступу на Миколаїв, — каже перший заступник голови Миколаївської ОДА Георгій Решетілов. — Але нас вони не зупинили ми продовжили працювати, не зупиняючись і паралельно допомагали ДСНС розпізнавати тіла загиблих».
За інформацією військових, окупанти з початку військового вторгнення розбомбили логістичний термінал «Нової пошти», влучили ракетами в міжнародний аеропорт «Миколаїв» та військовий аеродром, постраждали також лікарні та залізниця.
«Кожні обстріли чинять руйнування інфраструктурних об’єктів. Залізничне сполучення вантажне працює, відновлене. Пасажирське також технічно можливо запустити, питання лише в безпековій складовій», — розповідає Решетілов.
На думку військових такі цілі обираються окупантами здебільшого з міркувань економічної блокади.
«Вони бачать що більшість продукції ми вивозимо саме залізничним шляхом», — пояснюють військові.
«Так само водогін перебили, маємо проблеми з водою. Щоб його відремонтувати потрібно заходити на окуповану територію. Намагалися з ними домовитися через керівництво країни, потім вже міський голова разом з головою адміністрації вирішували в інший спосіб», — каже військовий Дмитро Плетенчук.
Наразі вода в кранах Миколаєва тече, але солона. За словами міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича, це тимчасова проблема.
«Місто Миколаїв — на двох річках: Інгул та Південний Буг. Але воду з жодної не можна довести до питної без її очищення. Ми працюємо з Мінрегіонбуду, щоб замінити цю воду на ту, що є у свердловинах. Але це довготривалий проєкт», — пояснив Сєнкевич.
«В якийсь момент в нас було враження, що вони хочуть тут влаштувати Маріуполь-2. Але, як бачите, Миколаїв продовжує спротив, нарощує сили, готується до оборони. Цей процес не зупиняється ні на секунду», — каже пресофіцер Миколаївської ОВА Дмитро Плетенчук.
За інформацією начальника поліції Миколаївщини Сергія Шайхета, нині в регіоні зафіксовані 365 випадків вибухів, артилерійських, ракетних обстрілів та авіаударів.
«Було пошкоджено 1240 цивільних об’єктів та 32 об’єкти критичної інфраструктури», — розповів Шайхет.
Чим стріляють?
За інформацією українських військових, окупанти ведуть вогонь по Миколаївщині зі сторони Херсонщини та застосовують РСЗВ «Смерч» та «Ураган», касетні боєприпаси невибіркової дії, які заборонені женевською конвенцією, іноді фіксується використання досить дорогого високоточного озброєння.
«Один із таких прикладів — це будівля обласної адміністрації. Коли ракета була наведена прямо в кабінет голови адміністрації», — каже Дмитро Плетенчук.
«В одній ракеті 960 колбочок. З них вибухає штук 300. Все інше лежить по полях, деревах, дахах — де завгодно, — розповідає рятувальник ДСНС. — Є більші — сірого кольору як півлітрова бутилка води — на цих 24 штуки в ракеті. Там відсотків 60-70 підриваються. А ті, що ні, є геть небезпечними, бо там радіус ураження 50 метрів».
Лікарі пояснюють, що травмування від ракет є досить важкими.
«До нас привозять людей з дуже важкими травмами від цих ракет. Це не просто нарізна зброя, яка зробила дірку, — розповідає лікар місцевої лікарні Андрій Масько. — В нас була жінка з пораненням касетним уламком. Потрапляння було у грудну клітину ліворуч, а вийшло праворуч у животі. Пройшло через грудну клітину, крізь печінку. Печінку просто частково змололо, як м’ясорубка. Дуже страшні травми наносить ця заборонена зброя».
В окупації
За інформацією місцевої влади, наразі фактично відсутній зв’язок з окупованими районами Миколаївщини та немає можливості організувати зелений коридор. Втім, є намагання підтримати мешканців тих територій гуманітарною допомогою та виплатою заробітної платні комунальним службам, які не співпрацюють з окупантами.
«Чимало людей хочуть виїхати за окупованих територій. На жаль, зелених коридорів наразі немає, люди виїджають самі. Але все залежить не лише від бажання людей, але й від настроїв окупантів, які час від часу випускають людей, а іноді перекривають блокпости», — каже заступник голови ОДА Георгій Решетілов.
Військові своєю чергою наголошують на тому, що повернуть усі окуповані ділянки і просять мешканців не вірити російській пропаганді про зворотнє.
«Я не можу всього розповідати. Але військові ризикуючи життям намагалися відновити зв’язок з окупованими територіями, — каже Дмитро Плетенчук. — Уся російська пропаганда побудована на емоціях «Вас кинули».
Він та наголошує на важливості убезпечення своїх телефонів.
«ФСБ РФ може контролювати інтернет на окупованих територіях, оскільки вони мають доступ до серверів. Тому я завжди раджу користуватися «Signal» та «WhatsApp». Це єдині доступні месенджери безкоштовні, які відправляють зашифровані сигнали», — додає військовий.
Читайте також: Як безпечно користуватись інтернетом на окупованій території?
Стратегія окупантів
Два місяці тому місто Миколаїв було оточене російськими військами. Окупанти побудували прохід через річку Інгул, а переправа через Південний Буг дала б можливість бойовикам взяти місто в облогу.
«Наші військові не дали їм цього зробити і відтіснили, добре розгромили і відтіснили до Херсонської області, — розповідає міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич. — В окупації залишається кілька сіл, серед яких Снігурівка. Але, після того як ми відтіснили їх туди в нас відкриті всі дороги на Кропивницький, на Кривий Ріг, на Київ, на Одесу».
Баштанка була з одних пунктів, який наші ЗСУ не дали зайняти окупантам. Останні проривалися зі сторони Снігурівки, зайшли в центр міста, але були розбиті українськими ЗСУ.
«Бачив перші ці бої, як кидали бомби, як горів ось цей ставок. Як йшли по греблі — все бомбили. В центрі їх розбили і вони почали тікати, — пригадує мешканець Баштанки Микола. — Потім вже за тиждень розбомбили міську лікарню. Поки більш-менш все спокійно, багато військових в нас на території, тероборони. Хочеться вірити, що все буде добре».
На думку українських військових, доля півдня України здебільшого залежить від ситуації на Донбасі. У разі досягнення успіху там — окупанти планують повне захоплення півдня.
«Вони хочуть об’єднатися зі своїм анклавом у Молдові (невизнаним «Придністров’ям» — ред.) з наступним вже нападом на Молдову, – каже пресофіцер Дмитро Плетенчук. — Тому що Молдова так само не є членом НАТО, вони вважають її легкою здобиччю. Це просто їхні імперські амбіції».
Військовий наголошує на тому, що наразі ж окупанти намагаються відрізати Україну від вже захоплених ними Азовського та Чорного морів з метою економічної блокади нашої країни.
«Тому що вони чудово розуміють, що морський шлях є найбільш вигідний експортний та імпортний шлях. Вони це ще почали за кілька тижнів до повномасштабної агресії», — додає Плетенчук.
Дорогою на Одесу окупанти намагалися обійти Миколаївщину через північ, але ЗСУ їх відкинули до кордонів Херсонської області.
«Там вони наразі відчайдушно б’ються за ті райони, які досі контролюються Україною. Вони намагаються надати ознаки законності хоч чомусь, тому намагаються зайняти Херсонську область в межах її адміністративних кордонів, провести голосування й заявити, що от «Херсонщина вирішила об’єднатися з матушкою Росією» нібито…», — каже Плетенчук.
Слухайте також: РФ не відмовилася від ідеї відрізати Україну від морів — військовий експерт
Один з таких важливих прикордонних пунктів є Посад-Покровськ, який розташований на межі Миколаївщини та Херсонщини. Там зараз точаться запеклі бої. Звідти в перші дні повномасштабного вторгнення оперативно евакуювали людей, частина з них проживає в Миколаєві.
«Там в мене залишилась мама, а батька взяли у полон. Я виїхав до Миколаєва, але планую повернутися при першій можливості», — коротко розповідає мешканець Посад-Покровська, якому не більше 25 років.
Окупована Снігурівка важлива для росіян тому що знаходиться за 5 кілометрів до траси на Кривий Ріг, а також розташована підвищенні, що дає можливість споглядати територію згори.
«Усе там бомбили. Я сиділа до останнього, хоча в перші дні майже все село виїхало, — розповідає мешканка Снігурівки, з якою я зустрічаюсь в центрі для біженців у Миколаєві. — Але неможливо було там залишатися. Там постійні бої. Тому виїхала. Чи залишилось щось від мого будинку навіть не знаю».
Жінка, ледь стримує сльози.
«Миколаївщина для окупантів важлива з двох аспектів. Перше — сковувати наші сили, щоб вони не могли оперативно відвойовувати території Херсонщини. Також це ускладнює переміщення нашої техніки в східні області. Другий аспект — це сухопутний коридор аж до «Придністров’я», — вважає перший заступник голови Миколаївської ОДА Георгій Решетілов.
Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич в свою чергу наголошує і на економічній стороні.
«Україна — це агропромислова країна. Уже зараз ми чуємо, що в світі будуть проблеми з продукцією, — пояснює Сєнкевич. — Через Миколаїв і Одесу проходило 75% всіх експортних вантажів. Миколаїв — це порт, який перевозить понад 40% усіх експортних вантажів. А саме зерно, масло, соняшник».
Наразі в миколаївських портах стоять десятки іноземних кораблів. Вони заблоковані з 24 лютого.
Читайте також: Як розв’язана росією війна в Україні вплинула на продовольство у всьому світі?
Місто корабелів
«Усі ці міста — Маріуполь, Одеса, Харків — були більш лояльними до Росії. І з Миколаєвом це теж зрозуміло, тому що от за тим парканом (біля ОДА) було побудовано крейсер «Москва», там стоїть його копія, — каже військовий Дмитро Плетенчук. — І авіаносець єдиний, який лишився в Росії, побудований так само в Миколаєві. Але і той в України було вкрадено під час розподілу Чорноморського флоту».
Міський голова Олександр Сєнкевич додає:
«Всі військові великі кораблі зроблені в Миколаєві. А це означає, що 100 тисяч людей, які жили в радянському місті, були зайняті в корабле- та суднобудуванні. Але найбільший парадокс у тому, що люди не люблять багато думати. Вони вважають, що погано живуть, бо незалежність. Та наші два заводи найбільші були куплені росіянами, ними ж знищені. Тобто куплені не для заробітку грошей, а просто знищені. Але люди про це не думають».
Втім, військові наголошують, що після тривалих обстрілів чимало миколаївців змінили свою думку.
«Ось ця пам’ятка «русскому миру» (ОДА — ред.) змінила свідомість багатьох містян. Тому що одна ситуація, коли війна десь далеко, а інше — коли в тебе в центрі міста ось таке трапляється. І вони трохи прозріли. Бо «Смерчу» пофіг за Путіна ти чи ні. Він невибіркової дії», — кажуть українські військові.
Кожен та кожна на своєму фронті
«Наразі в нас два основні завдання — пожежі та розмінування, — розповідає місцевий рятувальник ДСНС Станіслав Устич. — Ми були на розкопках в ОДА, на казармах, на Логовенко.
Він додає, що після роботи біля обласної адміністрації вже нічого не лякає.
«Так, хтось виїхали, здебільшого жінки. Людей не вистачає, але ми сильні й незламні. Зараз йде набір співробітників, але вони мають ще близько місяця пройти навчання. Сподіваюсь, що до того часу в нас вже буде перемога», — додає Станіслав.
«Дуже багато касетних снарядів на полях. Фермери постійно говорять, але не завжди є можливість виїхати на місце, оскільки тривають бої», — розповідає рятувальник.
Ділиться тим, як долає стрес:
«На роботі намагаємось себе чимось відволікати. Я перечитую матеріали щодо надання першої медичної допомоги, гасіння пожежі під час авіаобстрілів, під час ракетних ударів. А у вільний час хто чим займається: хто дивиться телебачення, хто серіали, хто грає в ігри. Це потрібно, хоч кілька годин, щоб відпочити від роботи, бо може поїхати дах».
У посиленому режимі працюють і поліцейські. Начальник поліції Миколаївщині Сергій Шайхет наголошує на тому, що всі ці три місяці вторгнення їхні співробітники в регіоні отримали 58 тисяч звернень від людей. Також вони допомагають медикам та комунальним підприємствам з оперативними завданнями.
«Також поліцейські займаються охороною громадського порядку задля запобігання мародерству, несуть службу на блокпостах. Перевірено 75 тисяч транспортних засобів», — розповів Шайхет.
Вибухотехніки знешкодили 1000 боєприпасів.
«Поліція продовжує нести службу у посиленому режимі задля безпеки наших громадян», — каже Шайхет.
Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич ділиться, що через стрес почав курити.
«Але потім я побачив що погіршується фізична форма. Якщо почнуться військові дії і місті — мені буде важко пересуватися. Тому кинув знову», — каже Сєнкевич.
Він розповідає що мотивує його та команду лишатися в місті:
«Ми прийняли рішення з першого дня, що ми лишаємось тут. Ми сьогодні собі не належимо. Я не хочу казати високопарних слів типу «місія», але по іншому не може бути».
Перший заступник голови ОДА Георгій Решетілов також розповідає про мотивацію.
«Ми робимо не те, що можемо, а те, що потрібно. Якщо потрібно більше, ніж ми можемо – ми це робимо. Моя мотивація — це перемога і повернення не лише нині окупованих територій, а включаючи Крим та Донбас», — каже Решетілов.
Слухайте також: Надія на те, що Крим буде звільнений, стає все міцнішою — Ахтем Сейтаблаєв
«Не буду лукавити — всі люди різні. Дехто з колективу виїхав, хтось боїться і це заважає працювати. Відсіялися певні люди, по-іншому ми подивилися один на одного, по-іншому проявилися в критичних ситуаціях, а хтось взагалі не зміг впоратися. Війна розставляє усі крапки», — каже чиновник.
На місцях попри постійні обстріли лишаються й лікарі та лікарки.
«Лунає сирена, а ми в операційній», — каже лікар міської лікарні Миколаєва Андрій Масько.
Він додає, що для надання допомоги вони всім забезпечені завдяки місцевій владі та волонтерам. Також вони мають автономну воду та електрику на випадок перебоїв.
«Звісно, страшно. Але страх — це не ознака слабких, це ознака хоробрих. Не бояться лише ті, хто поїхали, а ми тут і відчуваємо страх», — каже лікар.
Їхня лікарня на виїзді з міста, а тому до окупантів від них менш, як 15 кілометрів.
«Я не хочу зараз говорити пафосні слова про громадянський обов’язок. Просто я розумію, що зараз я один із найдосвідченіших тут в лікарні із 40 річним досвідом. Тому я не хочу залишатися за бугром і дивитися в інтернеті, як тут гинуть люди, яким я б міг допомогти», — каже Масько.
«Звісно морально дуже важко. Коли ти бачиш, як хлопець красень у 22 роки лишається без ноги. Звісно, я намагаюсь підбадьорити, підтримка важлива. Коли пацієнт бачить спокій і впевненість лікарів – він сам заспокоюється», — розказує лікар.
Важливою складовою є і робота волонтерів та волонтерок, які допомагають мешканцям та переселенцям продуктами, одягом, засобами гігієни тощо.
«У Миколаївській області працює більше 800 волонтерів та волонтерок, які надають допомогу населенню», — розповідає керівник місцевої організації «Червоний хрест» Андрій Скороход.
«Є такий жарт — відпочинемо після війни. Розуміння того, що твоя робота може когось врятувати — найбільша мотивація», — каже Скороход.
Вчителі та працівники дитячих садочків працюють дистанційно. Усі, хто в межах країни, отримують 2/3 зарплатні. Триває робота онлайн з дітьми та батьками.
На базі деяких навчальних закладах розміщують біженців.
«Було все, а стали ніким»
Переселенців, які прибувають до Миколаєва, розміщують в центрах для біженців. Усі вони отримують довідку переселенця та щомісячну фінансову допомогу від держави у розмірі 2000 гривень. Також вони мають можливість отримати речі, продуктові набори, засоби гігієни. Два рази на тиждень з Миколаєва курсують евакуаційні рейси до Одеси та кордону з Молдовою.
«Було все, а стали ніким», — каже один з евакуйованих до Миколаєва чоловіків.
Він живе тут з дружиною понад 2 місяці. Каже, що наразі знімає з родиною квартиру. Далі їхати не буде, чекатиме поки зможе повернутися додому.
«Звісно страшно. Все прямо над головами літає, — каже місцева мешканка Миколаєва, втім також наголошує на тому, що нікуди не поїде. — В мене тут працює чоловік і тут все своє. А куди їхати?».
Один з місцевих працівників молокозаводу каже, що намагання працювати є, але темпи роботи набагато зменшились через окупацію частини земель, є ризик піти в збиток.
«У нас була база у Мангуші, на Херсонщині. Ми туди своїми машинами їздили за молоком. А тепер туди дороги немає. До того ж дуже багато води потрібно, а її треба підвозити. Все дуже важко», — каже місцевий.
У місцевій ОДА наголошують, що люди починають повертатися до Миколаєва.
«Як тільки інтенсивність обстрілів зменшуються — люди повертаються. Люди хочуть бути вдома, бачити рідні місця. Працюють підприємства, завершується посівна, готуємося до збирання озимих. Життя триває, всі звикають, переналаштовуються на новий лад», — каже заступник голови ОДА Георгій Решетілов.
Слухайте також: За тиждень втрати російських військ на Луганщині сягнули катастрофічних цифр — Снєгирьов
«Ми у себе вдома»
«Вони в наступі, ми в обороні. Нехай сунуться. В нас, по-перше, є досвід, по-друге, є зброя. І є підтримка світу. Військові не налаштовані відмотати ситуацію до 24 лютого. Ні. Ситуація відкотиться до 2014 року, а далі побачимо», — каже військовий Дмитро Плетенчук.
«Війна розставляє все на свої місця. Багато людей з ким сварився, мав різні точки зору — ми всі зустрілися в окопах. А ті хто ніби був поруч завжди — передав привіт із-за кордону», — додає Плетенчук.
Заступник голови ОДА Георгій Решетілов каже:
«Я ставлю собі межі подією, а не датою. Перемога. Для цього я готовий працювати і терпіти війну скільки потрібно».
«Кожен має робити свою роботу на своєму місці. Хтось на фронті, у владі, у волонтерці. Мотивація — це перемога. Всі хочуть залишити цей «день бабака», — каже міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич. — Ми переможемо. Ми знаємо за що ми воюємо, а вони — ні».
Військові в свою чергу підсумовують:
«У нас вибору нема. Ми у себе вдома. Куди нам бігти?»
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
