facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Чи важливо й досі розповідати про жахи окупації Бучі?

1x
Прослухати
--:--
--:--

Одними з перших, хто приїхав на щойно деокуповану Київщину, були журналісти та документалісти. Звісно, ще правоохоронці, військові, волонтери та надзвичайники, але поруч із ними й ті, хто хотів розповісти про жахи окупації Київщини найоперативніше. Згодом до нашої Бучі ринули знімальні групи, фіксери й іноземні делегації. Вони були своєчасно, адже жителі, які місяць практично мовчали, хотіли говорити й виговоритись. А ще, «завдяки» російській пропаганді й роликам на кшталт: «То не тіла, бо ось видно, що вони встають», про Бучу не вірили. Я пам’ятаю, як мене постійно запитували: «Ти з Бучі? І твоє житло ціле? То хіба правда, що все це там відбувалось?».

«Так, правда. Так, ціле», — постійно повторювати мені швидко набридло і я вирішила говорити з людьми й описувати ці історії. Я досі вважаю, що не маю права говорити від свого імені про сам період окупації, який я не прожила. Тому розповідаю все зі слів людей, які свого часу відкрили мені душу. Ці історії можна прочитати тут, тут і ось тут.

Через рік вони, на жаль, не втратили своєї актуальності. Особливо зараз, у перші дні березня, коли на сумнозвісній вулиці Яблунській росіяни вбили ні в чому не винних людей. Сьогодні на місцях, де місяць пролежали тіла рідних, люди кладуть квіти й проливають сльози. І я вкотре думаю, що про ці злочини не можна забувати, про них мають знати, про них треба писати й знімати історії.

Саме тому, коли місцеве медіа Thebuchacity вирішило це робити й презентувало проєкт «Буча: Місто незламних», я не могла не піти на передпоказ першої історії. Вона була знята бучанцями про бучанців і це неймовірно гріло душу усіх присутніх у залі.

Це була історія про рятувальника і дуже сміливого хлопця Олександра Кононученка. Уявіть, в період окупації він вирішив все ж виїхати з Бучі, але на велосипеді й наодинці. Йому на зустріч їхали російські танки, але чоловіку все ж вдалося вибратися з цього пекла. Крізь сміх та жарти Сашка пронизувались страх і невідомість періоду початку окупації. Люди у залі сміялись, а за хвилину на їхніх очах виступали сльози. Я не знаю жодної людини, яка про життя в окупації розповідала б без сліз. Водночас всі вони знаходять і кумедні моменти, радіючи, що «друга армія світу» не дійшла до Києва за 3 дні.

Це лише перша історія, яку розповіла команда Thebuchacity. Якщо говорити про конкретних людей цього медіа, то це волонтери й активісти Олександр Остапа та Олександр Борцов. Люди, які інформаційно дуже допомогли бучанцям пережити окупацію. Telegram-канал Thebuchacity висвітлював найважливіші теми того періоду, водночас роблячи це дуже обережно, — повідомлення могли читати окупанти.

Зараз чоловіки працюють над наступними історіями проєкту. Кажуть, що вони будуть не менш цікавими. Я чекаю і пишаюсь тим, як бучанці розповідають про своє місто. Це надто важливо й досі. Жоден злочин не має бути забутим, адже за кожною смертю стоїть історія родини, яку в мить зруйнувала російська війна.


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

США оголосили про новий пакет військової допомоги для України

США оголосили про новий пакет військової допомоги для України

45 хв тому
Опозиція Грузії оголосила, що не визнає майбутні президентські вибори

Опозиція Грузії оголосила, що не визнає майбутні президентські вибори

1 год тому
ЮНЕСКО внесло ще два об’єкти культурної спадщини України під посилений захист

ЮНЕСКО внесло ще два об’єкти культурної спадщини України під посилений захист

1 год тому
«Книга року ВВС 2024» оголосила переможців

«Книга року ВВС 2024» оголосила переможців

2 год тому