Громадське радіо
Передвиборча кампанія, вибори й поствиборчий синдром. Як уникати й протидіяти стресу та не пересваритися з усіма друзями й родичами?
Про це й не тільки розповів психолог Віталій Климчук, старший науковий співробітник Інституту соціальної і політичної психології НАПН України.
Рівень стресу й напруги сильно залежить від того, наскільки важливим є те, що відбувається. Те, що відбувається зараз, є для нас знаком, що для величезної кількості це є важливим. Це свідчить про те, що ми трохи змінилися, стали більш активними й почали цінувати свій вибір і своє майбутнє.
Наша система реакцій на стрес є дуже давня. Ще з тих часів, коли ми були ящірками, не особливо змінилася. Цій системі абсолютно байдуже, чи джерелом небезпеки є хижак, чи продукт нашого мозку, який каже нам, що це небезпечно. Це провокує все те, що з нами відбувається: реакції нападу, втечі, захисту. Дуже часто наші реакції неадекватні, тому що для нас, для тієї частинки мозку, яка в стресі, це реальна небезпека.
Для будь-якої виборчої кампанії є типовим, що вкінці присутня поляризація. Для мене найбільш тривожним є переведення всього цього в ігровий формат. Через це виникає ілюзія, що цю гру можна буде вимкнути. А її вже не вимкнеш.
Ми дуже легко включаємося в будь-які ігри. Наш мозок не пристосований до такої неймовірної кількості потоку інформації, в яку ми занурені. Так сталося, що за останні кілька десятків років ці потоки зросли в рази, а наш мозок змінюється дуже повільно. Наш мозок дуже потужний, але та частина, яка відповідає за свідоме прийняття рішень, аналітичну частину, зважування, не справляється. Тому їй простіше перевести це в формат гри, ілюзії, несправжності, вибрати собі якісь прості рішення, стати на сторону чорного або білого, відкинути все зайве й бачити тільки те, що потрібно.
До того ж — можна подивитися, як ми занурені в соціальні мережі й ті «бульбашки», які створюють нам ілюзію, що навколо нас усі думають однаково. Хтось не так щось написав — ми його «відфрендили», почистили свою бульбашку. Через це в нас виникає ще одна ілюзія: нам здається, що навколо нас стільки людей і всі ми думаємо однаково. А насправді це не так.
Ми контролюємо свій телефон і думаємо, що контролюємо світ. До того ж — ці речі розбалансовують нашу дофамінову систему. Гормон дофамін виділяється, коли ми очікуємо чогось хорошого або просто щось очікуємо. Ми отримали інформацію — дофамін дуже швидко розпадається і нам хочеться ще.
Наш життєвий світ складається зі слів, з інформації, яку ми отримуємо. Ми можемо скільки завгодно думати, що мислимо незалежно, абсолютно самостійно. Але ми мислимо тією інформацією, яку споживаємо. Споживаючи інформацію про те, що навколо нас все погано, ми в такий спосіб і сприймаємо дійсність: через призму зубожіння, неймовірної кількості злочинів. Як на мене, це велика відповідальність журналістів: у такий спосіб підбирати інформацію, щоб вона максимально відображала те, що відбувається. Дуже часто в основу потрапляє не те, що є, а те, що дивитимуться. А привертають увагу, як правило, речі про негатив.
Я мав експеримент: подивився кілька годин російські новини. Я піймав себе на думці, що починаю трохи по-іншому сприймати дійсність. Я вимкнув, бо мені стало страшно за свій здоровий глузд. Коли ти вимикаєшся, починаєш дивитися на зовнішній світ і аналізувати, розумієш, що він трохи інший, не такий, як показують у новинах.
Ми маємо бути готові, що в понеділок десь 90% населення чекає розчарування. Незалежно від того, хто виграє й хто за кого голосував. Хтось очікував, що він прокинеться в країні, де буде все по-новому, хтось прокинеться з тим, що «все пропало й все закінчено». Але попереду в нас багато роботи, ще більше. З виборами країна не закінчується, не закінчується наше життя. По завершенню виборів відкривається вікно можливостей, з’явиться можливість робити щось: по-іншому, по-старому, але робити.
Я б порадив запланувати на понеділок спробувати зробити щось в своєму житті по-новому. Щось просте, невелике. По-іншому провести ранок, поспілкуватися з близькими по-іншому, подивитися на те, що вас оточує, зробити щось, від чого навколишній світ трішки зміниться, а потім робити це регулярно.
А ще — подивитися на людей як на таких, із ким можна взаємодіяти, незалежно від того, за кого вони голосували. Їх можна просити про допомогу, їм можна допомагати. Потрібно хоча б спробувати це зробити або продовжити взаємодіяти і спілкуватися.
Варто подивитися на те, що відбувається у вас у голові. Якщо там хаос, паніка, спробуйте стишитися й взяти паузу. Хоча б п’ять хвилин (а краще трохи більше) спробувати не думати, а дати мозку відпочити. Бо наші мізки зараз схожі на машину, в якій закінчилося мастило, а ми продовжуємо їхати, бо в нас немає часу й попереду багато важливого.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.