Мар'яна Чорнієвич
«Люди — фактор, завдяки якому нам вдалося витримати» — як реформується Україна під час війни?
Автор
1x
Прослухати
--:--
--:--
19 травня. 450-й день повномасштабної війни Росії проти України. Сили та засоби оборони за ніч знищують 16 дронів «Shahed-136/131» та 3 крилаті ракети «Калібр».
Саме цього дня у Києві говорили про реформування країни під час війни, адже попри все, життя суспільства триває і запит на зміни ніхто не скасовував.
Аналітична платформа «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy (NED) організувала міжнародну конференцію задля обміну досвідом про те, як вдалось вистояти перед викликами і продовжити шлях «вперед і вгору». Для дискусії зібрались українські та іноземні урядовці, держслужбовці та службовиці, представники та представниці бізнесу, експерти та експертки, а також — представники та представниці громадянського суспільства.
На шести панельних дискусіях та двох відкритих інтерв’ю обговорювались різні виклики, загрози та виходи з ситуацій, що складались.
Ми ж фокусуємось на тому, як встояв Національний банк України, як змогли витримати окупацію об’єднані громади, наскільки держава готова до зростання кількості військових та ветеранів і як турбується про їхній соцзахист. Також неможливо не згадати про діяльність російської пропаганди у цій великій повномасштабній війні.
Реформи під час війни
Довгострокові реформи тривають навіть під час війни. З хорошого, каже Ксенія Алеканкіна, лідерка проєкту Індекс реформ, ГО «Вокс Україна», ухвалюється мало антиреформ. Їх було усього 4 за минулий рік:
«За кількістю реформ, за їх впливом найбільше займає регулювання бізнесу. Мова про 25 нормативно-правових актів, переважна більшість яких передбачає дерегуляцію та зближення національного та європейського законодавства. Також повномасштабне вторгнення підняло на верх питання соціальної політики та ринку праці. Закриває цю трійку — реформа медицини, за рік відбулось аж 11 важливих змін. Водночас найменш реформованою виявилась культура — лише 5 змін».
Щодо українців, то найспішнішою називають реформу цифровізації, а провальною — судову реформу.
НБУ, бізнес та їхні виклики
Що стосується того, як інституціям вдалось таки вистояти, то, як зазначає перша заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова, головне, що допомогло, це те, що «ми насправді не приборковували пожежу»:
«Тому що зміни у Нацбанку почали відбуватися ще у 2014-15 роках. Саме тоді, коли почалася війна. Саме тоді, коли деякі люди говорили, чи вчасно робити реформи, коли ми втратили частину сходу, Крим, втратили експортний виторг, у нас шалена девальвація, банкопад. Так от відповідь на запитання «чи вчасно» дуже проста, — це залежить від того, хочете ви робити реформи, чи ні.
Якщо ви хочете робити реформи, то їх завжди вчасно робити.
Якщо коротко, то реформа 2015 року перетворили Національний банк на потужну інституцію, доти він був, перепрошую, «one man show» з мікроменеджментом і з повним директивним характером правління. Тому у 2022-му нам не потрібно було «приборковувати пожежу», бо не було «пожежі».
Читайте також: «Немає такого, чого б Україна не подолала»: рефлексії команди Громадського радіо про рік великої війни
Генеральний директор компанії Yasno Сергій Коваленко пригадав грандіозну, якщо так можна висловитись, подію, яка відбулась з енергосистемою України на початку повномасштабного вторгнення:
«Те, що опівночі 24 лютого енергетичну систему України від’єднали від енергосистем Росії та Білорусі, з точки зору єдиної електромережі, і приєднали до європейської системи електромереж, було грандіозно, тому що якби цього не сталось, то можна лише гадати, що б нас чекало впродовж наступних місяців. Об’єднання з європейською системою електромереж — це без сумніву одна з тих основних речей, яка нас зараз втримує».
Що стосується бізнесу, то він втримався завдяки трьом речам, каже партнер, керівник департаментів консалтингу та управління ризиками «Делойт» в Україні, член Наглядової ради ГО «Вокс Україна» Єгор Григоренко.
«Бізнеси готувалися і мали плани. Значною мірою ці плани виявилися не дуже корисними, проте вони все одно були незамінними. Тому що 24 лютого попри те, що все відбулось не за планом, було зрозуміло, з чого починати, що спрацює, що — ні.
Друга і ще важливіша, з моєї точки зору, історія — це люди. Саме це виявилось, мабуть, найважливішим фактором, чому вдалось витримати.
У перші дні у будь-кому бізнесі, і в державному секторі мені здається також, зникла велика кількість людей. Десь йшлося про 20%, десь 50%, а десь і 80%. Але! Зникали випадкові або зайві люди, а ті, хто залишилися, і є справжнім кістяком будь-якої організації, будь-якого бізнесу.
Третій фактор — горизонтальні зв’язки. Коли, наприклад, людина не могла зв’язатися з керівником, то вона швидко шукала рішення і зверталась до когось альтернативного і у цьому горизонтальному діалозі шукали рішення».
Водночас зі свого боку заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка наголосив на тому, що якщо минулого року після 24 лютого Україна боролася з обставинами, то зараз ми боремося з ризиками відповідальності:
«Інтенсивність роботи насправді не змінилась, ми так само, як і в перші дні, весь час на телефонах, на зв’язках, постійно один з одним координуємось, тільки тепер ми одне одного гальмуємо. Це великий виклик. Бо якщо у перші тижні влада була досить смілива, то тепер навпаки ми стаємо гіперобережними. І ця гіперобережність вже шкодить нам, шкодить економіці.
Найяскравіший приклад — це питання граничного строку розрахунків по валюті. Нацбанк зараз повільно рухається з прийняттям дорожної карти послаблення валютних обмежень. І це саме приклад того, що у ситуації, коли ми намагаємось конструктивно регулювати проблему, то рухаємось дуже швидко, а коли думаємо лише про власні ризики та свою відповідальність, то починаємо блокувати один одного. І це, можливо, найбільший виклик».
Важливість громад і децентралізації
Як реагували громади на війну та наскільки цьому допомогла реформа децентралізації, говорили голови громад із Сумської та Тернопільської областей.
«Ми були не готові. Суспільство не готували до війни. Це найбільший виклик, — каже міський голова Тростянця Юрій Бова. — Наше місто окупували 24 лютого, росіяни зайшли буквально упродовж кількох годин. Сотні одиниць техніки, у місті розмістили свої штаби. Потім різні бойові машини йшли через місто щодня. Саме тому треба було об’єднуватися, збирати себе в купу і щось робити. Тростянець був в окупації до 26 березня.
Другим викликом стали наслідки окупації. У 120 мільйонів доларів оцінюють руйнації тільки будівель по місту. Крім того — жодного комп’ютера, автотехніка, комунальний транспорт, гайки, ключ, не було нічого. Тому минулий рік був пекельний. Я, наприклад, чотири місяці не заходив до свого кабінету, стільки було роботи поза ним. Але завдяки цій активності зараз у Тростянець повернулось 95% людей».
Читайте також: «Росія на початку вторгнення серйозно не розглядала необхідність тривалих бойових дій» — звіт британського інституту оборонних досліджень (частина 1)
Юрій Бова наголошує, що ступінь відбудови будь-якого населеного пункту залежить від тих, хто організовує цю роботу. Так, для прикладу, у Тростянець залучили близько 100 мільйонів гривень, це майже пів бюджету міста, Для відбудови, на волонтерські ініціативи і т.д.
- Те, що держава створила до війни — це і є найбільшою здатністю вистояти у цій війни — завдяки тому, що сильними стали громади.
«Величезна роль — самоврядування на звільнених територіях. Ми перші, хто заходить у будівлі. Так, у мене на території є шоколадна фабрика «Монделіс» — це Барні, Мілка, Орео, кава Якобс. Підприємство росіяни захопили, розграбували. І після деокупації першими туди зайшли не поліція, не спецслужби, а міська рада, яка розставила фізичну охорону, знімала розтяжки і потім довела інвестору, що пора відновлювати роботу. Зараз підприємство вже працює».
Богдан Келічавий, очільник Копичинецької міської ради, також говорить про те, що коли система районів почала ослаблюватися, а об’єднані територіальні громади посилюватися, то громади з різних областей України почали бачити більше схожого між собою.
«Ми, як голови громад, зрозуміли нашу схожість давно, але люди, не завжди маючи можливість подорожувати і бачити інші регіони, до війни, можливо, про це і не задумувались. Тому для того, аби налаштувати між людьми, які приймають, і тими, хто приїздить, діалог, ми, наприклад, у соцмережах запустили хештег #різніКопичинці. Щодня писали про одну сім’ю, яка до нас приїхала, хто вони, чим займалися.
Проводили інтеграційні заходи у плані освітньому, культурному. Але інтеграція внутрішньо переміщених людей має кілька викликів. Адже спочатку людям потрібно закрити базові потреби — їжу, одяг. Тоді — розселити. Тепер ми хочемо будувати для людей нове житло чи ремонтувати вже наявне.
І, звісно найважливіше, — людям потрібна робота. Тому ми для себе вирішили, що наш регіон має стати «ситом», аби запропонувавши якість втримати якомога більше українців, щоб вони не їхали за кордон».
Соцзахист військовослужбовців та ветеранів
Про те, чи система захисту ветеранів змінилась, або, можливо, навіть покращилась, і повернулась обличчям до наших захисниць та захисників, розповідав військовий, адвокат, співзасновник ГО «Принцип» Масі Найєм.
«Міністерство ветеранів та соціальну політику щодо ветеранів я порівнюю із богом — вони десь є і ніхто їх не бачить. Коли у 2016 році я демобілізувався з АТО, жоден державний орган не подзвонив і не запитав «як ти там?». Зараз, коли у серпні 2022-го я вийшов з лікарні — нічого не змінилось. У тому сенсі, що мене як ветерана або як пораненого хоч би хтось запитав «як ти почуваєшся?» Але, що змінилось, — це те, що зараз є бажання змінити цю систему. Оця «політична воля» з’явилась.
За даними Міністерства ветеранів, близько 3 млн людей — ветеранів, полеглих воїнів, членів їхніх родин — було б в Україні, якби війна закінчилась зараз:
«Важливо, щоб різні міністерства сідали і говорили, щоб разом будували політику держави щодо військових та щодо ветеранів. Водночас є безліч громадських організацій, які готові допомогти, є партнери, готові давати гроші”.
Перша заступниця міністра соціальної політики Дарина Марчак каже, що комунікація між міністерствами, зокрема з Міністерством ветеранів, ведеться і зараз ключовим є питання саме як це зробити, як від бажаної картинки побудувати модель політики щодо ветеранів.
«Політику щодо ветеранської спільноти у нас формує Міністерство ветеранів, але більшість інструментів підтримки є у Міністерства соцполітики.
Щодо того, чому у нас немає супроводу ветеранів, наприклад, це, мабуть, спадок радянщини, але турбота про громадян завжди завершувалась майже виключно грошима «ми дамо ват трохи грошей і про вас забудемо». І за ситуації, коли вся політика сфокусована на грошах, то вона є комфортною і для отримувача соцпідтримки, і для держави. Тому що для держави у певний момент виявляється, що обсяг фінансових зобов’язань є надмірним і виконувати його вже нема можливості. А з боку громадян, люди звикли, що насправді ніякої підтримки держави немає і все, за що вони можуть «битися» — це чергова гривня допомоги, і все.
Ключова філософія нашої команди у тому, що нам потрібно нарешті побудувати таку систему соцпідтримки, де фокус буде на соціальних послугах.
В ідеальному світі нашої команди українське суспільство має бути суспільством людей, які мінімально економічно залежать від соціальної допомоги держави.
Система, яку ми будуємо, — зробити так, щоб поранена людина отримала вчасно реабілітацію, якісний протез, психологічну допомогу, отримала допомогу у тому, щоб повернутися на ринок праці і повернулась до максимально якісного самостійного життя».
Отож, підсумовуючи, маємо висновок: аби змінити систему щодо ветеранів потрібна перша за все саме та «політична воля» і тоді зміни підуть.
Медична система і активізація російської пропаганди
Повертаючись до того, звідки у нас в країні в принципі з’являються ветерани, тобто до війни, і не лише на фронті, а й інформаційної, яку проти України роками веде Росія, то після 24 лютого російська пропаганда активізувалася, у тому числі і в напрямку дискредитації української галузі охорони здоров’я. У масі фейків 20% пов’язані з темою здоров’я. І, на що варто звернути увагу, під час повномасштабної війни фейки стали більш агресивними.
«За темами фейків на першому місці те, що є найбільш абсурдним — так звані секретні біолабораторії США в Україні, де нібито створюють нові віруси або бойових птахів чи комарів, щоб атакувати росіян. Ці фейки надзвичайно популярні не лише в українському інформпросторі, те, що таргетується на українців, а й у європейському», — розповіла керівниця проєкту VoxCheck ГО «Вокс Україна» Світлана Сліпченко.
На другому місці — тема чорної трансплантології в Україні — нічим не підтверджені, вигадані і ніким не зафіксовані чорні трансплантологи, які нібито «працюють на лінії фронту», «вилучають органи загиблих бійців та перепродають їх за кордон» тощо.
Третя з найпоширеніших тем фейків про охорону здоров’я від окупантів — це нівелювання української реформи охорони здоров’я та повідомлення про те, що начебто РФ навіть відновлює медпослуги на окупованих територіях та вливає у це мільярди рублів.
«Весь цей абсурд нічим не можна підтвердити. Ворожа пропаганда всіляко маніпулює чутливою темою охорони здоров’я, аби показати Україну як неспроможну державу, не здатну захистити громадян», — підсумувала Світлана Сліпченко.
Читайте також: У Бучі відбудували вулицю Вокзальну, де з «Байрактара» розбили першу колону росіян
Міжнародна конференція «Вперед і вгору: реформування України під час війни» відбувалась 19 травня у Києві. Організувала конференцію аналітична платформа «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy (NED). Головний медіапартнер — Медіацентр Україна.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
