Олександра Єфименко
«Моя мета, щоб кожна українка вміла керувати дроном»: як працює школа, що навчає жінок аеророзвідці
Автор
Школа «Пілотеси України» розпочала роботу торік і за цей час випустила близько сорока учениць. Тут вчать жінок керувати дронами цивільного призначення в умовах, наближених до бойових. Історія цього проєкту почалася з одного телефонного дзвінка.
Співзасновник жіночої школи дронів і голова ГО «Білий орел» Валерій Боровик розповідає, як йому зателефонував військовий Міжнародного легіону оборони України і колишній солдат Бундесверу:
«Він спитав про те, чи є у нас пілотеса дронів, яка б могла розповісти про свою роботу. Тоді з Британії приїздив його знайомий з однієї феміністичної організації, який хотів би допомогти подібній ініціативі».
Згодом, британець більше не вийшов на зв’язок, а ідея залишилася. Першими пілотесами дронів стали жінки з команди «Ukrainian Fashion Week»: моделі, адміністраторки та директорки модельних агенцій захотіли навчитися керувати квадрокоптерами. Після першої масової презентації школи для медіа — про бажання керувати дронами заявили співробітниці ЗМІ.
Валерій Боровик додає, що в планах у школи розширити мережу:
«Коли ми готували проєкт цієї школи, то побачили, що майже 100% учнів аналогічних навчальних центрів — хлопці. Ми вирішили зробити все навпаки. Наскільки мені відомо, це перша у світі школа дронів, де навчають саме жінок. Моя амбітна мета, щоб кожна українка вміла керувати дроном», — підсумовує Валерій.
Читайте також: «Це тільки моя історія, але нас таких мільйони» — 13 розповідей про окупацію на Херсонщині на одній сцені
Зараз засновники планують у межах проєкту зробити окремі групи для дітей, випускників НАУ і чоловіків.
Система школи працює так: всі жінки, які або вже є військовослужбовицями, або збираються долучитися до Збройних сил України — навчаються безкоштовно. Цивільні — донатять, і за цей кошт школа забезпечує свою роботу і навчання військових у межах програми. У групі не більше шести людей. Група, яка описана в цьому матеріалі, складалася з чотирьох пілотес: Ксенії, Оксани і двох Олександр, одна з яких є авторкою цього репортажу. При знайомстві інструктори й учениці жартували, що їх підбирали за іменами.
«Це — як водіння автівки. Потрібно довести навички до автоматизму»
Ксенія Тимофєєва з позивним «Мишка» — військова ЗСУ. У військкомат вона прийшла зі своїм двадцятидворічним сином 25 лютого 2022 року, де їм сказали, що їх там не чекають.
«Коли ми вже стояли у військкоматі і наші документи не прийняли, я, чесно, видихнула і ми ухвалили родинне рішення, що в армію йду я, а він повертається додому, допомагати бабусі та очолювати побут. Я підняла на вуха всіх, обходила всі бомбосховища, намагаючись знайти, кому може бути потрібна моя допомога», — згадує військова.
Читайте також: «Коли, якщо не зараз?»: як добровольці та зооволонтери рятують тварин на півдні України (ФОТОРЕПОРТАЖ)
У результаті Ксенія потрапила до одного з добровольчих формувань урядової громади (ДФТГ – ред.) в Урядовому кварталі.
«Там були цікаві задачі: виявлення можливих ДРГ, ми шукали «волонтерку», шукали забезпечення. Спочатку був абсолютний хаос і ми робили все. Починали з того, що не було кому записати прізвища бійців, які приходили, щоб хоч якось їх оформити. Пізніше були завдання обстежити підземні споруди під містом, там було дуже цікаво, але дуже страшно. Ми ходили з розвідниками і дивилися шляхи можливого відходу, на випадок, якщо російські війська будуть в місті. Там же, в добровольчому формуванні, я побачила перші дрони», — розповідає Ксенія.
До початку повномасштабної війни Ксенія була архітекторкою та членкинею спілки архітекторів України. На початку 2022 року вона збиралася в подорож Норвегією на мотоциклі. У Ксенії три мотоцикли та автівка, вона проводить з технікою різних видів більшу частину свого життя. Після навчання в школі планує застосовувати свої навички в аеророзвідці на фронті:
«Я думала це складніше — поводження з дроном. Так, тут потрібна уважність, обережність, але все зрозуміло. Це як водіння автівки — потрібно просто довести навички до автоматизму», — говорить військова і розмірковує з приводу філософії школи: «Є такі школи водіння для жінок. Вони всі там на рожевих авто. Я б, напевно, в таку не пішла. Але тут нема такого акценту, цієї солодкої жіночності, яку я не люблю. Все дуже коректно і в тебе немає страху, що ти зробиш щось не так і отримаєш засудження від чоловіків, наприклад».
Ще одна учениця школи — Оксана Йоханнессон — воєнна фотографка. Вона з 2008 року висвітлювала воєнні конфлікти і протистояння в різних країнах. Аж поки Російська Федерація не принесла війну в її рідне місто — Луганськ. І власна родина стала героями світлин, пройшовши всі етапи евакуації та розпочавши життя заново. З того часу почалося її висвітлення війни в Україні, а з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, Оксана постійно перебуває на фронті:
«У нас не тільки війна дронів у бойовому сенсі. Дрон — це інструмент, завдяки якому ти багато аспектів можеш показати, і в моїй професії теж. Тому я пішла сюди, щоб підвищити свої навички в керуванні коптером у військових умовах. Дізнатися більше і про аеророзвідку і про засоби РЕБа (радіоелектронна боротьба, система за допомогою якої в тому числі можна вивезти дрон із ладу — ред.)».
Оскільки їй часто доводиться працювати у небезпечному середовищі, де все треба робити швидко, при цьому постійно памʼятаючи про безпеку людей поряд, Оксана взяла курс, щоб підвищити свої навички в керуванні у важких умовах: орієнтування по координатах, прольоти між вузькими спорудами або на надто низькій висоті, ряд маневрів тощо.
Розповідаючи про підготовку дрона для зйомки на фронті, Оксана наголошує: подібні зйомки мають бути обов’язково погоджені з командуванням підрозділу. Виходячи з наявної оперативної ситуації, ухвалюється фінальне рішення, чи дозволяється підіймати дрон фоторепортеру. Важливо розуміти, що на фронті всі дрони мають бути анонімізованими. Працювати цивільним дроном із набором заводських налаштувань, без попередньої технічної «перепрошивки» — суворо заборонено. Це наражатиме на небезпеку як бійців, так і самого оператора дрона, оскільки російські військові можуть визначити локацію і завдати удару. У день розмови Оксана вже отримала диплом школи і позує з ним для фото. Вона пройшла 10 занять і склала іспит. На момент виходу матеріалу, інші учениці школи також будуть її випускницями.
Олександра Прохорова дізналася про школу з одного з телевізійних репортажів і зацікавилася:
«Я давно цікавилася курсами подібного типу, але не хотіла займати місце військових. Я записалася ще в жовтні, але на той час не було вільних груп. Мені зателефонували цієї весни і повідомили, що місця є».
Читайте також: Репресії та діти без батьків: як Росія 9 років розділяє родини у Криму (фоторепортаж)
Вона розповідає про свою мотивацію вчитися так:
«На сьогодні я в ЗСУ не збираюся, але розумію, що наша війна не закінчиться дуже швидко, на жаль, як би нам цього не хотілося. І хочеться мати ці корисні навички, які були б пов’язані як із цивільним життям, так і з військовим».
Олександра працює в сфері IT, вважає, що після перемоги з’явиться більше галузей, пов’язаних саме з дронами:
«Я люблю все нове, а якщо це нове пов’язане з технікою — тим більше. Я отримала рівно те, чого очікувала, чудово, що з першого заняття ми одразу почали літати. Ти одразу на практиці вчишся і починаєш розуміти нюанси і специфіку сфери».
А говорячи про важкі для неї моменти в навчанні, зазначає, що має проблеми з орієнтуванням на місцевості:
«У мене нема питань з технічних моментів, а от з орієнтуванням на місцевості, мапою і вмінням читати цю мапу, є».
«Ніщо не мотивує так, як скора поїздка на фронт»
Один з інструкторів школи — Дмитро з позивним «Динамо» є чинним військовим. Він говорить, що вчити людей, які не мали до цього досвіду в аеророзвідці набагато легше, ніж перевчати:
«Люди, які вже щось знають, вони роблять по-своєму. Я пояснюю, як це робити правильно, але їх важче перевчити».
Він говорить, що військові серед його учнів — і чоловіки і жінки навчаються, зазвичай, найкраще.
«Ніщо так швидко не мотивує до навчання, як скора поїздка на фронт», — пояснює інструктор.
Навчання в школі відбувається на двох типах квадрокоптерів — це Autel і Mavic. Їх називають «весільними дронами» через те, що до початку повномасштабного вторгнення вони здебільшого використовувалися для панорамних зйомок природи або масових заходів.
«У перспективі на ці дрони не варто постійно розраховувати. Треба розвивати галузь виробництва дронів в Україні. На цьому етапі ми маємо проблему з постачанням цивільних дронів, але вона вирішується. Дрони є різного типу: розвідувальні, ударні, дрони-камікадзе, мультикоптерного типу. І в цьому напрямку в Україні триває потужна робота. Щось постійно змінюється в позитивний бік», — розповідає про перспективи розвитку дронової галузі Дмитро.
29 травня 2023 року Мінцифри повідомило, що Верховна Рада України ухвалила законопроєкти, які звільняють від сплати податку і ввізного мита на комлектуючі для дронів.
Навчання відбувається на ділянках, де польоти дозволені (під час воєнного стану літати дроном заборонено без попереднього погодження з військовою адміністрацією — ред.). Перший урок у школі починається в теорії, яка триває не більше 20 хвилин. Робота тут не схожа на заняття в класичному сенсі: майже весь час учениці не випускають з рук пульти керування квадрокоптерами або планшети з «кропивою» (програмне забезпечення для створення мап місцевості — ред.). Тут не ведуть конспектів, але інструктори обіцяють на майбутнє підготувати білети зі знанням базової теорії на іспит. Наприклад, про 27 способів втратити дрон. Це найперше про що розповідають групі:
«… Не літати в приміщеннях, не злітати не переконавшись, що над вами нема дротів, не проґавити момент, коли сідає пульт, не літати низько над водою або снігом», — терпляче перераховує інструктор і додає: «Але з 40 попередніх випускниць не було жодного разу, щоб ми втратили дрон, тому не переживайте».
Історія про те, як група втратила дрон
Уже з другого заняття групи починають виконувати різні місії — завдання, які дають інструктори. Це може бути що завгодно: знайти серед лісу імпровізований танк, складений з дерев’яних піддонів, злітати до парку «Київська Русь» і зробити зйомку історичних пушок, розвідати окопи, знайти чиюсь ферму і перерахувати там всіх корів. Учениця має напрямок і приблизну відстань до об’єкта. Школа вчить керувати в умовах, наближених до військових, тому точних координат інструктора не повідомляють, а пілотеси орієнтуються виключно по мапах. Під час однієї з таких місій, коли дрон вже повертався на місце зльоту, з ним був втрачений зв’язок.
«Ми маємо приблизний напрямок руху та останнє фото, яке залишилося на телефоні в пілотеси, коли дрон сів. Ідемо шукати», — оголосив інструктор. І група пішла.
«Ні, ну розумієте, мені все одно не схоже. Не той це стовп», – прискіпливо дивиться Ксенія спочатку на пейзаж перед собою, а потім на останню світлину на телефоні. «І дерева якість, не ті».
«А мені схоже», — коментує Олександра і додає: «Пейзаж схожий, а от поле не те. Придивіться, на фото поле, в якому він сидить, має іншу структуру листя, це схоже на перець, а ми ходимо по кукурудзі».
Інструктор підняв другий квадрокоптер, щоб знайти втрачений і зараз робить обліт чергового поля.
«У крайньому разі, якщо не вийде з аеророзвідкою, можна піти в аграрії. Я вже розрізняю всі культури», — жартує Олександра.
«Дівчата, це добре, що ми Аутель втратили, він хоча б помаранчевого кольору. А не Мавік сірий», — намагається підбадьорити групу інструктор.
Але чим більше минає часу, тим зрозуміліше стає, що шанси на те, щоб знайти дрон — зменшуються. З пошуком дрона, як і з будь-яким іншим: будь то людина, тварина або предмет — час працює проти тебе. Чим довше ти шукаєш, тем менше залишається надії. Виїжджаючи з чергової локації пошуку, група побачила трактор, який прямував на поле.
«Може сказати трактористу, якщо побачить маленький помаранчевий дрон, щоб не чавив його?», — похмуро пропонує Ксенія.
На четвертій годині пошуків, ентузіазму в групи стало значно менше: сонце пекло нестерпно, хтось розтер ноги взуттям і за трактором ніхто з групи так і не побіг. Дрон група знайшла через 6 годин. Спочатку побачили локацію, яка була дуже подібна на останнє фото. Потім звузили ймовірну траєкторію його польоту з сотень до десятків метрів. Потім підняли ще один дрон, щоб зробити обліт чергового поля.
«Я його бачу», — абсолютно спокійно повідомив Дмитро.
Яскравий прилад апельсинового кольору приземлився біля одного з численних путівців у молодих паростках болгарського перцю. На ньому не було жодної подряпини, техніка залишилася в робочому стані.
Навіть після найтемнішої ночі настає світанок
Кажучи про те, що буде після перемоги, дівчата мріють про кадри, які б вони неодмінно хотіли зробити з дрона:
«Оскільки багато років моїм другим домом є Ісландія, а останні шість років я багато часу присвятила дослідженню Арктики, фотографуючи її природу і традиції корінних народів, то і моя мрія мирного життя пов’язана з цим регіоном. Після перемоги, моєю омріяною панорамою буде Гренландія та її життя за полярним колом: досі вкрай маловідома частина світу, куди доїжджає дуже мало людей. Хочу знов повернутися до багатотижневих експедицій на криголамах, розмов з унікальними вченими і пейзажам із найбільшими у світі льодовиками, серед яких мигтять крихітні поселення інуїтів. І разом із тим, хочу повернутися знов до відчуття величності, коли бачиш, що перед тобою світ, який не змінюється протягом сотень років. Гадаю, ця подорож особисто для мене «замкне коло» і підтвердить фразу, яку довелося часто повторювати за останні 1,5 року — навіть після найтемнішої ночі настає світанок. А в цьому регіоні влітку сонце ніколи не заходить — що ж ще може бути кращим аргументом», — посміхається Оксана.
«Коли я дивилася огляди дронів і види зйомок, там були дуже гарні картинки гір тощо. Я дуже люблю гори, і оскільки я люблю мотоподорожі, я хочу поїхати в Альпи, у Норвегію. І коли я мандрую, я бачу такі неймовірні красоти, аж дух перехоплює. І я думала про те, що коли війна скінчиться, поїду в Норвегію, візьму дрон і буду цю всю красу знімати», — відповідає Ксенія.
«Я хочу зняти парад перемоги. Я говорю і в мене мурахи йдуть шкірою. Це буде дуже велике піднесення, а з іншого боку — це буде така сумна подія, коли зрозуміємо, якою ціною нам це вдалося. Мені б хотілося сфокусуватися на окремих людях і реакціях людей, які реагуватимуть на цю подію», — ділиться планами Олександра.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
