facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Не існує «уніфікованих постраждалих від війни», усі переселенки — різні: які труднощі стоять за організацією прихистків для ВПО?

1x
Прослухати
--:--
--:--

За час повномасштабного вторгнення багато українців та українок втратили свій дім, були змушені шукати прихистку в інших містах України та за кордоном. Але як часто ми замислюємося над тим, з якими труднощами стикаються волонтери та волонтерки, щоб створити комфортні умови для їх життя?

Із 1 червня 2022 року у Львові запрацював прихисток для вимушених переселенок та їхніх дітей від громадської організації «Феміністична майстерня». Ми поспілкувалися з організаторками та працівницями шелтеру, щоб дізнатися, що насправді стоїть за організацією житла та побуту для ВПО.

Деякі з них самі були вимушені тікати від наслідків війни й розповіли нам свої історії.

«Довелося стати у реєстр бездомних людей»

Катя з селища Іванівка, що на Херсонщині, ділиться тим, як змінився рівень життя у вимушених переселенок.

Фото з архіву організації

«Сама я з Херсонщини, невеличкого селища Іванівка. Після школи вступила до кримського вишу. У нас на півдні завжди вважалося зручнішим поїхати до Криму — у всіх там родичі, гарно, сонячно. Потім у 2014 році прийшла Росія. Тоді іт, хто були на бюджеті, могли на материковій частині України так само перевестися на бюджет. І я поїхала до Львова. Мені пощастило, що я фактично «вкрала» свою заліковку, щоб хоч щось надати університету.

Пам’ятаю, що тоді не було такої інфраструктури для ВПО, як зараз. Мені треба було зробити картку, щоб отримувати стипендію. А цю картку я не могла зробити через кримську прописку. Раніше система була така: де ти прописаний — туди їдеш виписуєшся, потім місяць чекаєш, аби прописатися в іншому місці.


Читайте також: Вижити, щоб допомогти іншим: на Закарпатті відкрили хаб для громадських організацій-переселенців


Для того, щоб мене виписали у Львові, мені довелося стати у реєстр бездомних людей. У мене була довідка, що я бездомна людина, тому я могла прийти й отримати якусь гуманітарку: мило, губку.

І так я залишилася у Львові на 8 років, батьки мої досі в Іванівці, вони зараз під окупацією. Тому я можу зрозуміти досвід людей зараз. Сама згадую, як приїхала до Львова, стояла на вокзалі з однією сумочкою. А також знаю, як це — переживати за своїх батьків, про всі ці історії з окупації.

Мене дуже вразила одна історія: в сестри мого тата був день народження у період війни, я спитала у мами, що вони їй подарували. Вона відповіла, що подарувала моїй тітці два банани. Раніше дарували мікрохвильовки, постільну білизну, а зараз подарунок — два банани. Як взагалі змінився рівень життя людей, якщо для них такий подарунок тепер є абсолютною нормою».

«Понад місяць не бачила неба»

Наталя з Сєвєродонецька розповідає, як непросто було дістатися Львова.

«Я намагаюся забути про це. Дійсно, просто забути. Ми жили нормальним життям, я вже пенсіонерка, чоловік теж встиг вийти на пенсію. Коли прийшло 24 лютого, нам дісталося одразу. Дісталося дуже сильно. За місяць я вийшла всього три рази, щоб винести сміття. Обстріли були з ранку до вечора. Спочатку ми хоч якось ночами спали, а потім це вже був повний жах: я не могла виспатися, падало вже зовсім поруч, будинок трусило так, що водонагрівач просто потік, сажа летіла.

Ми ховалися у ванній, підвал не був пристосований для укриття. Потім вже все накопичилося — ми вирішили поїхати. Чоловік у мене майже не ходить, тому треба було знайти транспорт, щоб дістатися пункту, де нас забере автобус. Це було дуже далеко. Навіть з тим, що я можу дуже швидко ходити, мені довелося б йти хвилин сорок. А він би точно не дістався. До того ж обстріли майже не утихали.

Кожен раз, як десь бахнуло, дзвониш знайомим у тому районі, чи живі, щоб хоч підняли слухавку. Зв’язок вже був дуже поганий, тому коли хоч трубку беруть, вже розумієш, що живі.

Коли ми спочатку приїхали до Слов’янська, кинули речі, я, напевно, години три гуляла і розуміла, що вже понад місяць не бачила неба».

Як з’явився прихисток, у якому працюють Наталя та Катя?

«Феміністична майстерня» — жіноча феміністична організація. Саме тому перший прихисток у Львові, який їм вдалося відкрити, створили саме для жінок.

«Ми, як жінки, більше розуміємо жінок. Тут у нас жінки й діти. А вже у новому, другому нашому прихистку живуть і чоловіки. Він для багатодітних сімей», — розповідає одна з організаторок прихистку Катерина.

Фото з архіву організації

Прихистки для жінок та багатодітних сімей – не перша подібна ініціатива організації. З квітня по жовтень 2022 року ГО «Феміністична майстерня» орендувала квартиру, де мали можливість жити активістки зі статусом ВПО. За цей термін там оселилися 8 жінок.

«Нашим першим прихистком була фем-квартира, де жили тільки активістки з різних регіонів України. Вони натрапили на фінансові труднощі через це не могли продовжувати свою волонтерську діяльність. Тому коли стає вибір між тим, чи йти на роботу, щоб мати можливість орендувати квартиру, чи далі продовжувати займатися волонтерством, була можливість безоплатно жити у цьому невеликому прихистку», — додала Катя.


Читайте також: «Стояла в черзі, а над головою — російський винищувач»: історія харків’янки Дар’ї


Організація з нуля

«Найбільші труднощі були з орендою приміщень. Знайти приміщення — це дуже важко і дорого. Коли ми шукали квартиру у березні, ціни за трикімнатну квартиру у звичайній багатоповерхівці доходили до 2 тисяч доларів. І тут (прихисток для жінок — ред.) були проблеми, знайти приміщення без рієлтора. Гроші просто нереальні, ще й враховуючи те, у якій ми ситуації.

Ми не можемо прогнозувати фінансування. Можемо щось відкрити, а потім раптом щось зміниться: курс долара, домовленості —, а ми маємо взяти на себе відповідальність за велику кількість людей. Ця ситуація невизначеності, здається, найбільше вплинула на все. Ну і те, що ми не знали, як це робити, ми ніколи таким не займалися. Але вийшло», — розповіла Катерина.

Своїм занепокоєнням під час творення правил життя у прихистку поділилася Тетяна — також організаторка прихистку, комунікаційна менеджерка «Феміністичної майстерні» та чергова.

«Спочатку були проблеми зі створенням правил проживання, оскільки було незрозуміло, у чому ми маємо право обмежувати людей, а у чому — ні», — каже вона.

Не існує «уніфікованих постраждалих від війни», усі переселенки — різні

Робота з ВПО – це те, що потребує унікального підходу до кожної мешканки. Нові виклики для адміністрації створює організація побуту серед незнайомих між собою людей.

«Спочатку я думала, що існує якийсь уніфікований образ ВПО. Що це люди, які будуть сходитися, скаржитися, плакати, сумувати, переживати за своїх рідних. Що є якісь уніфіковані постраждалі від війни, які будуть жити лише війною.

А приїхали 20 різних жінок зі своїми характерами, своїми запахами, гардеробами. Кожна по-своєму хоче поставити чашки на кухні, одній не підходить один графік, іншій — інший.. І вони по-різному домовляються з людьми, по-різному думають.

Тобто працювати треба з реальними живими жінками, у яких є свої історії, попередні особисті трагедії», — розповідає Катя.

Фото з архіву організації

Деякі правила проживання, як зазначають організаторки, доводиться додавати в міру виникнення проблем, оскільки одразу всі можливі ситуації передбачити неможливо. Також жінки розповідають, що завжди намагаються розв’язувати питання особисто з жительками, обговорити з ними принципи ненасильницького спілкування.

«Я бачила багато правил різних прихистків, в кожних прописано: не можна пити алкоголь, вживати наркотики, вчиняти насильство. Але мало де прописано, що взагалі існують різні види насильства, окрім того, щоб дати у ніс. А також, що всі форми насильства є так само неприємними, образливими та болючими для людей.


Читайте також: «Люди психологічно травмовані» — завідувачка гуртожитку у Харкові про побут переселенців із деокупованих територій


Ми дуже сильно заморочилися саме на цьому питанні. У наших чергових є завдання, що вони мають припинити насильство. У нас були жінки, які систематично билися або ображали своїх дітей. Можна сказати, що ми у якійсь формі навіть проводимо роботу з кривдницею, намагаємося проговорити, чому вона так робить. Це не наша схема: щось сталося і одразу виселяти. Ми намагаємося працювати з людьми», — пояснила Катя.

Не варто забувати про те, що у шелтері мешкають діти, які також мають різні характери та іноді люблять побешкетувати.

«У нас були 11 дітей різного віку: від 0 і до 14 років. У них різні потреби, різне виховання. Хтось падає, хтось когось зачепив, сварки, самі розумієте — діти. Одного разу вони гралися з кріслом-мішком і розірвали його. Так у нас тут з першого по третій поверх були ці маленькі кульки, якими його наповнюють. Іванці, нашій няні, треба пам’ятник ставити», – з гумором згадує Наталя, чергова у прихистку.

Фото з архіву організації

Зін про життя ВПО

17 грудня 2023 року у рамках дискусії «Як відкрити прихисток, вигоріти та відкрити ще один прихисток?» «Феміністична майстерня» провела презентацію самвидаву «(О)ДНІ».

«Це історії мешканок або працівниць цього прихистку. Фокусом там є роздуми про те, як люди хочуть повернутися додому, з якими зовсім неочевидними проблемами стикаються люди, які приїхали до Львова і нічого тут не мають», — пояснює концепцію журналу Тетяна.

«Ми хотіли зробити журнал про життя ВПО, а потім зрозуміли, що не треба далеко ходити, оскільки у нас є наш прихисток. Ми зробили зін саме на його прикладі.

Цей журнал абсолютно несхожий на будь-який контент про ВПО, оскільки він не має на меті шокувати, залякати. У ньому немає статей типу «Ми молилися, щоб померти всім разом». Його читають не для того, щоб сказати «ой йой, яке страшне», а потім розвернутися і далі піти пити каву. Це історії, де кожен і кожна можуть зрозуміти, що ВПО — це такі самі звичайні люди, тому що вони також хвилюються через свої стосунки, переживають, шукають роботу, не можуть ужитися з сусідкою», — додала Катя.

З електронною версією журналу можна ознайомитися на сайті організації.

Валерія Саранча для Громадського радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

До кінця липня ситуація в енергосистемі буде набагато важчою — Кудрицький

До кінця липня ситуація в енергосистемі буде набагато важчою — Кудрицький

9 год тому
Заяви Кемерона про полювання на російські нафтові танкери поки що є декларативними — Корольчук

Заяви Кемерона про полювання на російські нафтові танкери поки що є декларативними — Корольчук

10 год тому
Україна ніколи не казала, що Китай є ворогом України — Зеленський

Україна ніколи не казала, що Китай є ворогом України — Зеленський

11 год тому
Комюніке Саміти миру: в ОПУ пояснили небажання деяких учасників долучитися до підписання

Комюніке Саміти миру: в ОПУ пояснили небажання деяких учасників долучитися до підписання