«Плащі-невидимки», павербанки у каністрі та спальники з підігрівом: винаходи, які допомагають військовим

Не лише донатами, а й креативними рішеннями — з початку повномасштабного вторгнення українці намагаються всіма силами підтримувати й допомагати ЗСУ. Поки одні волонтерять, інші вигадують та реалізують безліч креативних ідей. Усе це для того, аби нашим воїнам було комфортніше та безпечніше.

«Плащі-невидимки»

Майже як у Гаррі Поттера, тільки краще — в українських військових буде власний «плащ-невидимка». Його створили науковці Державного університету інтелектуальних технологій та зв’язку. Костянтин Боряк — один із розробників. Суперздатність цього маскувального плаща полягає у тому, що його не може побачити жоден тепловізор.

«Це додатковий засіб маскування військовослужбовців на місцевості, де є дерева, кущі, природна рослинність, тобто є пейзаж, який має природну структуру. І наш засіб — це саме маскування військовослужбовців, у тому числі від засобів спостереження (тепловізорів). Ці плащі розчиняють візуальний образ військовослужбовця серед цієї місцевості і його не можна розпізнати. Але, якщо ви візьмете того ж самого військовослужбовця, одягнете в наш плащ і поставите біля якоїсь білої стінки чи іншого однорідного кольору і направите на нього засіб спостереження, то ви побачите просто пляму. Тобто образу людини не буде видно, буде просто пляма на іншому фоні, буде лише видно, що щось є, що об’єкт існує на тому місці», — розповідає Костянтин Боряк.

Плащ блокує випромінювання тепла та робить бійців непомітними для ворога. Також цей винахід не горить, захищає від високих температур та не боїться дощу.

«У нас було завдання створити недорогий плащ. А також такий, щоб він, коли забруднився, то попрати його чи відмити не було проблемою. Також у нас була ідея виправити помилки попередніх розробників, а саме те, що деякі подібні плащі не могли тривалий час зберігати маскувальні властивості, і образ людини ставав видимим», — додає Костянтин Боряк.

Слухайте також: «Навіть якщо один військовий загинув, звільнення села мало високу ціну» — репортаж про звільнення Кліщіївки

Плащ успішно пройшов випробування в польових умовах бійцями з різних підрозділів. Перші зразки цієї розробки з’явилися не зараз, а ще в період АТО.

«Це вже восьма конструкція моделі. Перший зразок ми випробували у 2015 році, тобто це не сьогоднішня розробка. Вона повільно, але просувалася, вдосконалювалася і набула тієї якості, яка потрібна. Ми зробили так, що ми використовуємо тут природне явище на нашу користь», — наголошує Костянтин Боряк, розробник маскувальної плащ-накидки.

На цю розробку науковці вже отримали патент. Собівартість одного дослідного зразка плаща становить близько 400 євро, що значно дешевше західних аналогів. Костянтин Боряк додає: схожий продукт натівського зразка вартує понад 2000 євро. Декілька таких українських «плащів-невидимок» вже передали військовим. Втім, щоб запустити масове виробництво, команді потрібні замовлення. Запитів волонтерів на поодинокі штучні зразки недостатньо, адже пошиття одного плащу в 4-5 разів складніше, ніж відшивання звичайного одягу, тож для підрядників це нерентабельно. У травні проєкт подався до державного milltech-акселератора Brave1 і пройшов відбір. Розробники сподіваються, що цього разу його вдасться конвертувати в результат.

Від приладів нічного бачення до наземних дронів

Володимир Муссур — геодезист за освітою, який захоплюється електронікою. До війни працював оператором весіль та інших урочистей. Та з початком повномасштабного вторгнення його кімната для монтажу відео перетворилася на ремонтний цех. Згадує: 24 лютого змінило його життя кардинально. Спершу хотів долучитися до лав ЗСУ, але згодом таки вирішив, що від волонтерства буде зиску більше:

«На початку повномасштабного вторгнення кожен не знав, де себе подіти: хтось тікав за кордон, хтось записувався в ряди ЗСУ, хтось чекав просвітлення якогось. Я теж спершу не знав, що робити. У Facebook побачив оголошення, мовляв, хто вміє літати дронами — приходьте у Франківську на збір. Там взяли наші дані і на тому все заглохло. Хотів записатися в тероборону, але дружина каже: куди тобі зі своїм хребтом (а з 2014-го року його лікую), тобі зараз треба буде вигружати боєприпаси, копати траншеї чи бліндажі, а це все важка фізична праця. Друг порадив займатися волонтерством. Для мене волонтерство спочатку було наче суцільний збір коштів — це не моє».

Спочатку з кумом Володимир взялися лагодити автівки для військових. Далі до чоловіка звернувся знайомий із проханням допомогти із приладом нічного бачення для свого родича на передовій.

«До мене звернувся друг і каже: ти весільний оператор, у тебе тих камер, фотоапаратів було тьма, зйомки вночі ти теж мав. Скажи, як зробити так хлопцям з Авдіївського напрямку, щоб можна було вночі бачити, тому що машини їздять без увімкнених фар. Я це вперше тоді почув, що щоб окупанти не бачили, наші військові мусять їздити без фар. Тож взявся щось думати», — згадує Володимир Муссур.

Перший свій прилад нічного бачення чоловік зібрав на основі найдешевшої камери відеоспостереження та маленького монітора. Саморобний винахід відправили на передову в Авдіївку батькові друга і вже за тиждень отримали схвальний відгук. Чоловік сказав, що це працює і порадив волонтерам розвиватися у цьому напрямку. Тоді Володимир серйозно зайнявся цією справою. Почав вивчати та тестувати камери і монітори. І ось так зробив прилад, за допомогою якого можна вночі їздити до 80 км на годину у повній темряві. Лише за перші два місяці роботи чоловік виготовив для військових майже 300 приладів нічного бачення для автомобілів. На перші прилади гроші збирав сам, зараз просить людей оплачувати вартість деталей, з яких він складає системи. Бо ж, каже, дедалі складніше шукати деталі, оскільки вони постійно зростають в ціні, а ще винахідник не хоче брати на себе відповідальність за збори, а просто готовий виконувати свою роботу.

Також, щоб люди могли самостійно зробити такий прилад нічного бачення, Володимир у соцмережах опублікував покрокову інструкцію з виготовлення цієї системи. Каже: такий пристрій може зробити вдома будь-хто і цим самим допомогти військовим. Та на цьому розробницький хист Володимира не завершився.

«Якось ми сиділи в гаражі і кум запитав за новини. У той час у Севастопольську бухту заплив морський дрон і підірвав їхнього флагмана. Кум каже: “Повітряні дрони є, морські є, а наземних чому немає? Давай щось придумаємо!”. Ми з кумом сіли думати. Перший дрон був “Химера”, для перевезення вантажів, другий дрон був евакуаційний, а третій вирішили зробити “Камікадзе” — всі вони на передовій. “Камікадзе” ми потім вирішили удосконалити і зробити його мінером, який би приїжджав на позиції окупантів і вибухав. Зараз працюємо над цим», — розповів Володимир.

Щоб отримати необхідні деталі, зокрема знайти плату, яка піддається перопрошивці, чоло­віки купили декілька дитячих гіроскутерів. За допомогою комп’ютера Володи­мир перепрограмував плату гіроскуте­ра, для монтажу дрона використав та­кож деякі інші деталі ґаджета. Майстри підібрали необхідний кутник, бляху і зварили автономну платформу. У кон­струкції безпілотника використали на­віть магніт від вхідних дверей і гумку від рогатки, яку замовляли через Інтернет.

«Дрон-мінер розрахований на одну міну вагою 10 кг. Звичайно, можна і 2-3 міни навантажити, але тоді дрон не буде таким маневреним. Зараз ми працюємо над моделлю, яка і 50-60 кілограмів може везти, але тут зовсім інший підхід. А от та модель мінера працює так: одна міна, яку можна вивезти за 2-3 кілометри від себе, скинути і повернутися назад і це все робиться під контролем квадрокоптера», — розповів винахідник.

Легендарне єППО та прилад нічного бачення «Сова»

На приладах нічного бачення спеціалізуються і волонтери з Одеси. Неофіційно їх вважають вже частиною одеського ППО. Волонтерська група «Технарі» — це жителі Одеси, які добре знаються на радіотехніці, зв’язку та IT-технологіях. З підрозділами ППО як волонтери «Технарі» почали працювати ще на початку повномасштабного вторгнення. Спершу собі за місію ставили постачати військовим біноклі, прилади нічного бачення та інше обладнання, якого ті потребували.

«Коли ми займалися волонтерством, до нас звернулися майже 5 чи 6 людей з проханням, що треба якось по фронтовій смузі їздити вночі без світла і без увімкнених габаритів, бо якщо горить світло, то з безпілотника “Орлан” чи з іншого дрона можна побачити мішень, тож треба щось з цим робити і якось їздити в темряві. Так, з якоїсь спроби в нас вийшло розробити дуже вдалу конструкцію і ми почали виробляти ці пристрої», — розповідає Геннадій Сульдін, координатор волонтерської групи «Технарі».

Так народився прилад нічного бачення «Сова», який дозволяв, попри світло фар, уночі залишатися невидимим для противника. Волонтери-технарі поставили війську понад 400 одиниць таких «Сов», з кожним разом удосконалюючи їх. Кажуть: вже зараз виробляється третя генерація цих пристроїв:

«Камера кріпиться на дах за допомогою магнітів, тобто не треба нічого свердлити. Монітор, який встановлюється в кабіні, має світлозахисні маленькі шторки, щоб менше було відблисків монітора на скло. Живиться наша “Сова” від будь-якого джерела енергії від 9 до 36 вольтів, тобто вона може під’єднатися до будь-якої портової мережі».

Ще одна, чи не найвідоміша розробка «Технарів» — застосунок єППО. Мобільний додаток дає змогу в режимі реального часу передавати інформацію про ворожі ракети, дрони чи авіацію. Геннадій згадує, що за 10 днів від впровадження застосунку у них було 100 тисяч користувачів, і вже через 8 днів за допомогою додатку вдалося уразити першу крилату ракету, а ще через 10 днів — 2 шахеди:

«Коли ми випускали єППО, ми так собі думали: якщо за допомогою цього буде уражено хоч одну крилату ракету, то ми жили не дарма. Через 8 днів довідались, що так, не дарма. Також, коли ми додали функцію отримувати персональні попередження про рух ракет, ми думали, якщо це хоч одну людину врятує, то все не дарма. Перший змістовний фідбек ми отримали десь за півтора тижня, коли нам написали, що от було попередження, ми сховалися у санвузлі, а потім був вибух і в нас вибило всі вікна у квартирі, а ви нас врятували. Зараз таке щотижня отримуємо. Тобто цей додаток робить навіть більше, ніж спочатку ми собі планували».

Встановивши застосунок єППО, кожен українець може стати додатковими очима для протиповітряної оборони: побачивши в небі ворожу ціль, достатньо відкрити програму, вибрати тип цієї цілі, направити смартфон у напрямку її руху та натиснути велику червону кнопку. Позначку на карті, яка поповнює радіолокаційні дані, вже за декілька секунд побачать фахівці ППО.

Геннадій розповідає: у них з колегами ще багато планів. Зараз їхня група працює над системою протиповітряної оборони «Ожина». Вона складається із системи виявлення, тобто біноклів-тепловізорів, системи супроводження — прожекторів-тепловізорів та системи візуального спостереження повітряних цілей. Остання дає можливість збирати візуальні дані зі всієї країни, будувати ймовірні траси ракет, доповнювати радіолокаційні дані, щоб підвищити ймовірність збиття:

«Ми хочемо, щоб небо України було для кацапських ракет та шахедів таким же непрохідним, як ожина для ведмедя, яка має багато колючок. Тому, коли хоча б мільйон громадян країни будуть мати єППО і зможуть сповістити у будь-який момент, якщо вони щось почули або побачили, то це буде справжній вплив. Якщо хтось запитає, чому в нас таке велике бажання допомагати ППО, тому що в нас «Петріота» немає і ми з початку війни відбивалися усім, чим є».

Геннадій додає, що його мрія — зробити всю протиповітряну оборону України такою, щоб ефективно спрацьовував повітряний захист і не було жодної різниці вдень чи вночі відбувається обстріл.

Зарядна станція в каністрі

Вам може здатися, що це звичайна каністра з-під бензину. Насправді ж — потужний саморобний фронтовий павербанк, яким, до прикладу, смартфон можна зарядити 150 разів. Винайшли таку зарядну станцію на Львівщині працівники підприємства, яке забезпечує львів’ян інтернетом. Кажуть: прагнули створити універсальний зарядний пристрій великої місткості.

Розробники додають: задуму створювати так званий павербанк саме у каністрі не було, це вийшло випадково. Зате із переваг те, що вона збалансована у вазі, а ще має зручну ручку, за допомогою якої зарядну станцію можна переносити. Для зручного доступу до електронної «начинки» в боковій стінці в каністрі вирізали дверцята, які зачиняються. Під ними є розетка на 220 вольтів для зарядки від мережі, є універсальні щупи для зарядки від автомобільних акумуляторів. Тут також є два роз’єми, які можна під’єднувати до сонячних панелей.

«Чому саме каністра? Тому що не було у що інше покласти, а вона ергономічна, висока, легка в руці, зручно її тримати, має 3 ручки, тож її можуть нести декілька осіб. Вона просто нам підійшла за розмірами, а ідеї маскування в нас не було», — розповідає Тарас Кушнір, один із розробників зарядної станції.

Він додає: зараз вже перейшли від каністр, виготовляють корпуси окремо:

«Від каністр ми відмовились, бо з нею тяжко працювати, більше ручної роботи, хоча як ідея вона дуже гарна. Батареї теж тепер пішли в нас іншого типу і немає потреби в такому корпусі, як каністра. Ми робимо зарядну станцію тепер в меншому корпусі, а місткість виходить навіть більша, ніж та, що була у каністрі».

Розробники кажуть, що найкраща похвала для них — вдячність від військових. А така зарядна станція має чимало переваг у польових умовах.

«Генератори шумні, вони демаскують позиції, а безшумні генератори дуже дорогі й делікатні. Зараз кожен підрозділ енергозалежний і ця річ в принципі необхідна. Військові не могли натішитися. Їм не консерви потрібно було передавати, а більше зарядних станцій. Тішилися, як малі діти», — розповідає Тарас Кушнір.

Спальники з підігрівом

І тепло, і безпечно — за таким принципом у Вінниці відшивають спальники з підігрівом для військових. Григорій Жовмір — автор ідеї. За фахом чоловік юрист, швейною справою ніколи не займався, але, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, дуже хотів бути корисним. Згадує: одного вечора сидів і думав, що б такого зробити, щоб стати у нагоді саме на передовій.

«Коли я сидів вдома і думав, що зробити, то подумав про спальник, а потім, чомусь, я згадав, як чув, що є ковдри з підігрівом, але від розетки. Я думав, що з-під розетки — це взагалі не те, що мені потрібно, тому що хлопці там не зможуть їх нагрівати, а ще, це небезпечно. Потім я почав шукати елементи, що нагріваються, довго над цим працював. Шукав і знайшов з Китаю нагріваючі елементи, які можна вшивати в одяг», — згадує Григорій Жовмір.

Щоб спальник був таким, як потрібно — працювали над ним близько трьох-чотирьох місяців. Цей мішок для сну нагадує своєрідний «сендвіч» з цупкої водостійкої тканини, синтепону, фольги та штучного хутра. Але головне: спальник гріє не лише через наповнювач — всередину закладено вісім нагрівальних елементів, які працюють від павербанка. Важить такий мішок 2,5 кілограма, каже чоловік:

«Сам спальний мішок складається з повітряно-стійкої водонепроникної тканини, яку довго підбирали, тому що саме тканина повинна бути якісна і не повинна пропускати вологу. Тож підшуковували спершу тканину, після чого вже реалізовувався сам спальник».

Свій винахід Григорій вже встиг запатентувати. Каже: ці спальники не лише теплі, а й безпечні. Ба більше, їх можна навіть прати, бо працюють від павербанка.

«Вісім нагрівальних елементів розташовані на спині, з ніг аж до грудної клітини. Немає проблем з ними, тому що там все йде від павербанка. Там 12 вольтів, струмом не вдарить, нічого ні для тіла, ні для людини поганого не зроблять ці нагріваючі елементи. Взагалі вони працюють у трьох режимах підігріву, можна обирати оптимальний варіант. За рахунок гідробар’єрів і штучного хутра спальник сам дуже теплий і всередині зберігає тепло, тому підігрівати додатково павербанком слід лише за потреби», — каже Григорій.

Окрім спальників, виробництво Григорія запустило ще й пошиття жилетів з електрообігрівом. До речі, такі жилети на початку повномасштабного вторгнення замовляли не лише військові, а й поліцейські, щоб не мерзнути на блокпостах.