Валентина Троян
Робочий день у понад вісім годин та безкоштовна освіта: що розповідають українські біженці про Польщу?
Автор
Соціологічне дослідження «Громадяни України на польському ринку праці. Нові виклики і перспективи», проведене Міграційною платформою EWL, Фондом підтримки мігрантів на ринку праці EWL та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету показало, що 40% громадян України, які сьогодні проживають в Польщі, мають намір залишитися в цій країні щонайменше на рік або кілька років. Втім, є ті, хто готовий їхати в Україну щойно Збройні сили звільнять їхні міста та села. При цьому люди можуть розуміти ірраціональність своїх бажань, але дуже хочуть додому, навіть знаючи, що їхніх будинків вже немає.
«За мірками навіть поляків ми живемо досить так на широку ногу»
Катерина Горячко все життя прожила на Луганщині, у Сєвєродонецьку. 26 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, жінка була змушена тікати зі свого міста разом із 15-річною донькою та півторарічним сином. Її чоловік на той час був у Польщі — туди виїхав заздалегідь. Подружжя вирішило, що донька навчатиметься у Польщі, тож чоловік поїхав туди, скажімо так, підготувати підґрунтя, налагодити побут та паралельно заробити грошей. Вагань їхати з Сєвєродонецька чи ні у Катерини не було — вона розуміла, що їхній дім одним із перших опиниться на передовій щойно окупант наблизиться до міста. А ось її мама відмовлялася у це вірити.
«Казала: «Нічого не буде». Я кажу — вже є. І в нашому будинку залишилися людей п’ять на дев’ятиповерхівку з 6 під’їздів. Ще у березні вони залишалися. І коли було влучання безпосередньо у нашу квартиру, у кімнату, де була мама, зайнялася пожежа, пробило стелю і підлогу на кілька поверхів, вона просто дивом звідти вибігла. Просто дивом… Поруч із нами була школа, у якій було бомбосховище. Там перебували люди з ближніх будинків. Потім через друзів знайшли її у бомбосховищі і вивезли із Сєвєродонецька», — говорить Катерина.
Нині матір Катерини живе у родичів на Полтавщині. А відео, на якому є її зруйнований будинок, можна побачити у проросійських пабліках. У Польщі Катерині не довелося шукати роботу — вона працює дистанційно піар-менеджеркою філії «Суспільне Донбас» та комунікаційницею видання «Сєвєродонецьк онлайн». А за фахом жінка — вчителька іноземної мови. Хоча, зізнається, давно не працює за спеціальністю.
«Ми зараз на дві третини і працюємо, але це не важливо наразі. Мені просто дуже-дуже важливо бути корисною і принципово я працюю, намагаюся працювати саме на Україну. Зрозуміло, що у Польщі можна щось знайти, і, звісно, не за фахом, бо це дуже складно, але поки дозволяє наше становище, я працюватиму на Україну», — додає Катерина.
Чоловік Катерини — ветеран АТО, родом із Полтавщини. Пара познайомилася, коли він служив на Луганщині. Після служби працював головним інженером в одній, як говорить Катерина, великій фірмі. У Польщі працює різноробом. Родина орендує велику чотирикімнатну квартиру, оскільки разом із ними живе і сестра чоловіка.
«Цю квартиру раніше знімали для працівників фірми з першої роботи чоловіка. І коли ми сюди приїхали, тут ще була одна родина — теж працівники, але вони швиденько з’їхали за станом здоров’я. Тут дуже складно знімати житло, якщо в тебе є діти. Просто мега складно, особливо якщо маленька дитина. Тут дуже багато вимог. Тут потребують кауцію — внесок на майбутнє. Вона буває зворотна, тобто є якісь пошкодження. І вона складає вартість оренди одного місяця чи кількох місяців квартири. Поляки також потребують такий вид договору, як оказіональний. Тобто вони хочуть бути впевненими, що в разі чого ти залишаєш це житло, але тобі є куди піти. Є така штука в законі Польщі — якщо у квартирі проживають неповнолітні, то навіть, якщо ми не будемо сплачувати за житло, власник житла не має права виставити нас просто на вулицю. Тобто можна спокійно жити і не платити, якщо так, грубо кажучи. То вони підстраховуються і роблять такий договір, що вам є куди піти, якщо відмовляєтеся від цього житла, ви переходите в ось таке», — розповідає жінка.
За словами Катерини, ціни на оренду житла піднялися дуже сильно. Так само і на комунальні послуги. Але для українців продовжує діяти програма 40+, вона поширюється на багатодітні родини, якщо це жінка з дітьми. Катерина пояснює, як працює програма:
«Поляки беруть до себе, наприклад, жінку з дітками і їм держава виплачує на це кошти протягом, якщо я не помиляюсь, пів року. Їм виплачують гроші на кожного з членів сім’ї і поляки зобов’язуються не тільки те, що вони надають житло, а й забезпечують трохи їжею, якимись побутовими речами. Там нормальні гроші виходять і тому багато поляків на початку під цю програму брали до себе жити. Але саме оцей окреслений період, поки ця програма діяла. Тобто цього часу повинно було вистачити для того, щоб родина могла якось зорієнтуватися».
Донька Катерини у Щецині без проблем вступила до технікуму. За атестатом 9-го класу. Щоправда, це не той навчальний заклад, куди дитина планувала вступати від початку. За навчання родина платить, але це непоширене явище для Польщі, пояснює Катерина. Каже, здебільшого навчання в Польщі бюджетним коштом:
«Платних закладів не дуже багато. Це просто так склалося, що саме ця професія, саме ось цей технікум креативний, тут такі професії і вона саме його обрала. Для поляків це дорого. Для них на це кошти у 500 злотих на місяць. Якщо це на дев’ять помножити, то виходить 4500 гривень. Для поляків це дуже дорого. Коли дізнаються, що наша донька у приватному закладі вчиться, такі: «Та ви що? Серйозно?» Тобто, вони вважають, що це — зайве».
Слухайте також: Психологічна реабілітація та соціалізація військових: як це працює в Україні?
А ще, говорить Катерина, у Польщі діє програма «Добрий старт». Тобто подаєш заявку і перед школою на дитину платять 300 злотих — це гроші на канцелярію та книжки.
А ось з чим дійсно є проблема, так це з дитячими садочками. І з’явилася вона задовго до потоку біженців з України. Власне, така ж проблема є і в Україні. З народження дитини батьки записують її у чергу до безоплатного садочку. У Польщі їх досить багато і вони не гірші за приватні, мають державну ліцензію.
«І ти просто стаєш в чергу і чекаєш, коли до тебе дійде ось ця черга і тебе візьмуть. Але, зважаючи, наприклад, що місто Щецин — майже мільйонник і воно дуже розширене, бо два береги, як і у Києві, тільки тут одна велика річка Одр, яка судноплавна. Тобто, якщо тобі на правому березі випаде цей садочок — це не зовсім зручно. У садочки тут беруть з 8 місяців. Буває так, що спочатку йдуть у приватні платні заклади, а потім, коли доходить черга, то вже переводять до такого державного садочку», — розповідає Катерина Горячко.
Син Катерини ходить до приватного садочку, що за сім хвилин ходьби від їхнього будинку. Якщо говорити про оплату, то це близько 15 000 гривень на місяць. У Польщі це вважається дорого.
Питаю Катерину, чи вистачає їхнього сукупного бюджету для того, щоб почуватися більш-менш вільно, а не бути затиснутими між оплатою технікуму доньці, садочку синові та квартирою для всієї родини. Вона пояснює — зарплата чоловіка йде на оплату житла, навчання дітей, а решту оплачує Катерина та сестра чоловіка.
«За мірками навіть поляків, ми живемо ну досить так на широку ногу, ну чесно. Ну тобто ми могли б знімати житло в принципі і дешевше, бо житло в нас виходить на місяць 4000 злотих, це 1000 євро, а це виходить майже 40 000 гривень на місяць. У нас велике житло і ми дуже не хочемо його змінювати, тому що нарешті у мене дитина отримала свою кімнату. У старшої доньки ніколи цього не було — вона жила з бабусею у кімнаті. Ця квартира також дуже комфортно розташована: тут великі парки, класний район.
І ми так подумали: навіть, якщо ми будемо працювати в нуль, і при цьому наші діти почуватимуться комфортно, ми будемо так працювати. Нічого страшного немає. Це складно прийняти, але ми поки вирішили цей момент ось так», — розповідає Катерина.
А ще, додає українка, у Польщі насправді недорогі продукти. Зокрема, молочні та м’ясо. Подекуди дешевше, ніж в Україні. Тож їжу вони купують різноманітну і у цьому не мають жодних обмежень.
«По потрібно налаштуватися, що доведеться дуже багато працювати»
Олексій із Луганщини. До Польщі переїхав із дружиною та сином. Основні критерії, чому обрали цю країну — схожість польської мови з українською та можливість для дитини вчитися не у польській школі, а в українській — онлайн. Ще на початку інтерв’ю чоловік, щоб уникнути зайвих питань, пояснює: близько 20 років він не придатний до військової служби, тож українській армії разом із дружиною допомагають донатами. Зараз родина живе у курортному містечку на березі Балтійського моря, працюють в готелях. Він — охоронець, вона — покоївка. Працювати на будівництві, де більші зарплати, Олексій не може, знову ж таки, через проблеми зі здоров’ям.
Шлях до Польщі був дуже довгий. Виїжджали через Росію, затрималися на кордоні, потім довго їхали по самій Росії, потім — затрималися на кордоні з Литвою. І вже у Варшаві заселилися до готелю та вийшли на зв’язок із друзями.
«Дуже великий плюсик я хочу поставити Українському дому у Варшаві, який нам практично допоміг усім. Нам роз’яснили, на що ми можемо розраховувати у Польщі, що нам потрібно робити для того, щоб отримати тимчасовий захист — песель. Саме цей документ дає право на тимчасовий захист у Польщі, і соціальну допомогу. Вони нам знайшли навіть житло, те, куди ми приїхали одразу. Буквально 2-3 дні ми побули у Варшаві і приїхали до цього містечка, де ми перебуваємо і зараз», — говорить чоловік.
На новому місці одразу почали шукати роботу. Спочатку її знайшов Олексій. Зауважує, що знайшов її, практично не знаючи польської. Потім працевлаштувалася і дружина.
Родина орендує не квартиру, а покої. У місті житло дуже дороге через те, що воно — курортне. Для порівняння, говорить чоловік, вартість оренди покоїв у їхньому місті дорівнює вартості оренди квартири у Варшаві.
«Повністю вся моя зарплати і навіть трошки більше йде на те, щоб знімати цю кімнату. Скажімо, так, покій — це кімната. Тобто не будиночок, не квартира, а окрема кімната з окремою лазенкою – ванною кімнатою і спільною кухнею», — розповідає Олексій.
Слухайте також: «Я вивозив людей з-під Гостомеля, де поруч приземлилася псковська десантура» — польський волонтер про евакуацію та допомогу українцям
Він не називає місто, у якому живе його родина, але, порівнює його з українським Урзуфом. Три літні місяці тут людно, потім люди роз’їжджаються, а взимку — майже нікого немає. Олексій має роботу у готелі, який працює цілий рік. Дружина зараз працює у кількох готелях, але є варіант влаштуватися до такого, який також працює весь рік, і продовжити роботу взимку. Подружжя хоче дочекатися осені — чули, що ціни на оренду житла знизяться удвічі. Якщо зараз найдешевше житло у місті коштує 3500 злотих або 31 500 гривень, то у вересні воно коштуватиме 1500 злотих, наближаючись до українських цін на оренду. Якщо так буде, то родина, ймовірно, залишиться у цьому місті ще на певний час.
«Мову вчити тут необхідно, тому що, по-перше, це потрібно для праці. Я сам не розумію, як я отак наважився, практично знаючи кілька фраз, прийти на співбесіду, і на мій подив я цю співбесіду пройшов одразу. Як це так сталося? Але все ж таки я роботу отримав. Зараз я вже трішки розумію, що від мене хочуть і можу щось відповісти. Вчити мову глобально, щоб граматику знати, писати — не виходить через роботу. Дружина гарно розуміє польську. Не завжди, можливо, відповідає так, як хотілося б. Ну, тут головне сприймати команди. Відповідати тут можна коротко», — говорить Олексій.
Син, як і планувала родина, вчиться онлайн в українській школі. А у польській не знайшлося місця, бо місто маленьке, а школа одна. Польську вчить разом із батьками. У нагоді родині стають онлайн-уроки, купили підручники та самовчителі. Це для того, щоб мати початковий або наближений до середнього рівень знання польської мови. Олексій вкотре наголошує: без її знання у Польщі важко. А ще акцентує — оплата праці у цій країні погодинна. Коли вони приїхали у 2022 році, це було 19.7 злотих за годину.
«Якщо хтось захоче поїхати до Польщі, то перше, на що потрібно налаштуватися, тут потрібно дуже багато працювати. Восьмигодинний робочий день тут це дуже мало. Робочий день тут від 10 до 15 годин. Це мінімум. В основному праця тут оплачується погодинно. Коли я тільки приїхав до Польщі разом з родиною, це було 19,7 злотих за годину. Із січня підвищилося одразу на 3 злотих за годину – 22,8. Зараз, із липня 23,5. Тобто 23,5 злотих це 211 з половиною гривень. Тобто це мінімальна погодинна ставка, яка оплачується у Польщі за вашу працю. Якщо 12 годин попрацювати, то, як для України, це нормальна зарплата», — додає чоловік.
Основна стаття витрат родини — оренда житла. Щодо їжі Олексій погоджується з Катериною — вона недорога і дійсно може бути дешевшою, ніж в Україні.
«Цей сезон у нас пройде, оренда трішечки буде меншою за квартиру і, якщо ми не будемо звідси переїжджати, а статки будуть такі само, то, в принципі, можна почуватися досить комфортно. Вистачить навіть на те, щоб щось собі придбати. Чому у Польщі купляють автівки? Тому що, це дуже вигідно. Але не переганяючи їх через наш український кордон. Тут можна за 3000 злотих (27 000 гривень) купити пристойну нормальну автівку з нормальним пробігом. «Самохід» тут називається автівка. Але для того, щоб її потім розмитнити, потрібно ще одну таку ж суму заплатити на українському кордоні», — говорить чоловік.
«Багато поляків віддавали своє житло і запрошували до себе українські родини»
Киянка Наталя Уварова приїхала до Польщі 3 березня 2022 року зі своїм молодшим сином. А взагалі-то мала 24 лютого о дев’ятій вилітати туди зі своїм старшим сином, якому на той момент виповнилося 18 років. Це був запланований візит — Наталя навчалася у кіношколі Анджея Вайди і у неї починалися заняття. Але вже 24-го увечері старшого сина не випускали.
«Знаєте, мені може трошки більше пощастило, ніж іншим біженцям, бо я знала мову і розуміла цю країну. Я знала, куди я їду, хоча б уявляла, як виглядатиме місце. І у мене в Польщі була частина родини, це сестра мого чоловіка, вона жила там і на певний період часу вони нас прихистили, наскільки могли, у себе», — згадує Наталя.
Далі, згадує Наталя, завдяки Варшавській політехніці, вона разом із молодшим сином оселилася у гуртожитку. Це була програма для українців, у рамках якої вони підтримували українських біженців і надавали їм місця в гуртожитку.
До війни Наталя працювала керівницею театрального гуртка у школі і була сценаристкою на кількох програмах. Також вона була сценаристкою серіалу «Кава з кардамоном» на СТБ. Також серед її здобутків — телевізійні проєкти про декомунізацію та архітектуру Києва.
«Коли приїхали, то звісно, почали одразу щось шукати. Певний час я вела заняття для українських жінок. Це були безкоштовні заняття на базі Будинку культури у Варшаві. Потім випадково влаштувалася на Польське радіо для України і працювала там SMM-спеціалістом», — додає Наталя.
Зараз вона живе на дві країни. До Києва приїздить до старшого сина, потім — повертається до Польщі. Квартиру у Варшаві вона орендує власним коштом. Підібрати потрібний варіант допомогли знайомі. Тоді було дуже важко знайти житло за вигідною ціною. За її словами, мало хто хотів здавати в оренду житло самотній українській жінці з дитиною. Перепитую її, чи не виникла така ситуація через те, що власники житла почали спекулювати і необґрунтовано завищували ціни — як от у деяких областях України з початком нової фази війни.
«Був попит. До того ж все-таки перед тим була і криза через ковід. Та й багато поляків віддавали своє житло і запрошували до себе українські родини і не брали з них грошей. Були такі люди. Тому тут, знаєте, як пощастить. Дешеве житло у першу чергу закінчилося. Залишилося трохи дорожче або ж ті квартири, які були у такому стані… не дуже гарному. Але, враховуючи попит, то ціни і на них, теж трішки зросли. Ми знаходили різні квартири, коли шукали. І часом, знаєте, коли заходиш у групи, дивишся, що здається житло за такою-то ціною і поляки пишуть: «Що це за ціни? Де ви їх взяли? Хто за таку ціну буде знімати?», — згадує Уварова.
Зараз Наталя знімається в епізодах у польських серіалах, фільмах, рекламі. Водночас подається на різні гранти, шукає інші можливості підзаробити. В Україні ж за фахом можливостей менше. Кіно знімають, але не так, як це було до 24 лютого. Каже, серед її знайомих дуже мало тих, хто працює на одній роботі. Зазвичай у людей їх кілька.
Суттєво спрощує життя те, що у польській школі, куди, до речі, без проблем взяли її молодшого сина, не потрібно ні на що здавати. І підручники видали безкоштовно.
«Одразу взяли в клас. Всі підручники видавали безкоштовно. Ми там по нашій українській звичці питали: «Що здавати? Куди здавати на штори, на книжки?». То нам говорили, що не можуть взяти з нас ні копійки, тому що їх за це просто посадять. Там є батьківські трійки, які раз на рік збирають певну суму. Потім за ці гроші, якщо діти їдуть на екскурсії, їжу купують чи квитки. А на ремонт класу, на підручник ніхто не збирає», — пояснює жінка.
Наталя зізнається — Польща комфортна для неї країна. Вона бачить у ній перспективу для себе. Але, застерігає, що жінці з дитиною або дітьми може бути складнувато — у Польщі немає великих соціальних виплат для біженців, як у деяких інших країнах Євросоюзу. І аби продовжити виплати, потрібно пройти ретельну перевірку.
«Якщо у родині є людина з інвалідністю, то виплату можуть продовжити. Але ці випадки розглядають дуже ретельно. Якщо є більше трьох неповнолітніх дітей, то ці виплати теж не всім дають. Можливо, це залежить від бюджетів громад, куди приїхала жінка. Як я читаю у групах, то це залежить, або кудись приїздиш і можеш це оформити, а у якомусь — ретельно розглядають, а продовження програми можна так і не отримати», — говорить Наталя Уварова.
Це був другий епізод публікацій «Українці у Польщі. Нове життя». У наступній серії мої співрозмовники розкажуть, з якими міфами та стереотипами зіткнулися за цей час — поляків про українців та українців про поляків, а також вони поділяться своїми думками про те, чи хочуть повертатися додому після звільнення їхніх міст або по завершенню війни в Україні.
Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
