Українські військові під час наради. Червень, 2022 Вікторія Рощина для Громадського радіо
Спроби окупантів з лютого місяці взяти у кільце Авдіївку та просунутися далі — були розбиті нашими ЗСУ. Наразі місто продовжують обстрілювати, люди живуть у підвалах, а місцева влада закликає до евакуації. Попри те, що Авдіївка 8 років перебуває під вогнем, місцеві та військові цю війну називають «зовсім іншою».
Про настрій серед ЗСУ, мету окупантів і чи скоро завершиться війна — в інтерв’ю з військовими, які боронять Авдіївку.
«Волиняка»: Останні дні ситуація досить спокійна, ведеться лише артобстріл з реактивної артилерії. Штурм вони припинили, техніки також не спостерігаємо. Раніше намагалися просуватися. Десь в них це виходило, десь — ні.
«Лінивець»: Наразі ситуація більш менш спокійна, немає масованих обстрілів. Але це все трапилось після того, як відпрацювала наша артилерія. Противник не намагається наступати. Можливо, вони трохи зупинились через зосередження на Луганській області, через ротації. Також після роботи нашої артилерії було підірвано 2-3 склади їхніх боєприпасів. Багато може бути причин.
Сергій Педенко: У Красногорівці ситуація в принципі спокійна. Противник веде хаотичні обстріли. Зупинили противника, я сподіваюсь, на рубежах. Він зупинився на позиціях та починає закріплятися. Тобто, втратив свій наступальний потенціал. Ми намагаємось йому допомогти втратити його ще більше.
Техніку вони на передній край не підводять, бо бояться. Прольоти авіації бувають. В основному б’ють по Авдіївці — страждає коксохім, промзона. Нещодавно вони влучили по окупованому Донецьку. Сьогодні ж самі собі помстилися — вдарили по Авдіївці. Працювала всю ніч авіація, гради, ракети прилітали. Але такого наступу як наприкінці лютого і до середини березня ми вже не спостерігаємо.
Зараз вже літо, противнику страшно, бо ми вже закріпилися. Тероборона, механізовані бригади, корпус резерву вже трошки навчилися воювати. І нам, як регулярній армії, вже стало трохи легше, оскільки ми маємо вже більш підготовлених союзників, які з нами разом воюють.
Слухайте також: Попасна та Рубіжне зруйновані армією рф на 70-80% — військовий експерт
«Волиняка»: Може для них це певна піар-акція. Адже це завжди був центр, який вони намагалися взяти, але не виходило.
«Лінивець»: Це не може бути звичайним населеним пунктом для них. Тому що тут чимало об’єктів, в яких вони зацікавлені. От, наприклад, за останній місяць вони насипали добряче по коксохіму, хоча до цього намагалися залишити його цілішим для подальшого використання. Окрім цього, тут дуже багато виходів. І на Луганську область, і на частину Донецької. Також вони нещодавно анонсували «котли». І Авдіївка в цьому можу зіграти немалу роль. Тома, так, це місто важливе для них, але не менш важливе і для нас.
Сергій Педенко: Напевно, для них досі печально, що вони типу «друга армії у світі» й досі не відкинули нас від Донецька. Тому вони намагаються просуватися, щоб відтіснити нас та оголосити про якусь ідеологічну перемогу.
Також це досить великий населений пункт, тут є залізнична розв’язка, траси, магістралі. В тактичному плані противнику важливо захопити це місто. Але ми тут дуже добре закріплені ще з 2014 року і тому їм досить важко.
«Волиняка»: Якщо порівнювати з 2014-2016 роками, то кількість та потужність обстрілів збільшилась. Тому що тоді ще місто жило, люди гуляли вулицями. Зараз це вже велика рідкість, час від часу щось горить, крупа розбитих будівель.
«Лінивець»: Наша армія більш підготовлена, має озброєння. Але те озброєння, яке в окупантів було у 2014-2015 роках, не порівняти з тим, що є зараз. Не було там авіації вертольотів. А це дуже страшні речі. В нас цілодобові прильоти з Ясинуватої, з Донецька.
Сергій Педенко: У порівнянні з 2014 роком зараз зовсім інша війна. Раніше була лише наша авіація, яку вони намагалися збивати, маскуючись під «ополчення». Кидали сюди в основному «вагнерівців», «кадирівців». Зараз це вже регулярна армія. Це більше засобів, потужніші сили. Вони мають оперативну розвідку, авіацію і не соромляться її застосовувати. Обстріли стали набагато потужнішими. Авіація, масовані артобстріли, «гради», «смерчі», «урагани», «точки У». Ми бачили колони по 200-300 одиниць техніки. Це була реально орда.
Читайте також: Університет спецназу, «бійцівський клуб» та кримінальні справи: що відомо про «кадирівців», які воюють проти України?
Місцевим напевно теж стало важче. Тому що раніше так не обстрілювали. Не стріляли так по коксохімічному заводу, не заважали підвозу води, гуманітарки. Вони спеціально прострілюють дорогу, щоб не підвозили допомогу.
Владислав: Мир? Лише на умовах, що відійдуть з нашої країни до тих меж, які були у 2014. Тоді можна мир. Їх потрібно вибивати з України.
Ігор: Тільки забирати своє. Вони прийшли «з фонаря» в нашу країну, почали війну і кажуть домовлятися, віддавши їм частину території? Ні, так не буде. Тільки відвойовувати й забирати своє.
«Лінивець»: Я вважаю, що домовленості, як ось Мінські, не мають сенсу. Тому що якщо ми хочемо повернути той же Крим, Донбас, то потрібно зціпити зуби, вичекати поки нам нададуть достатню кількість озброєння і зробити рішучий крок вперед.
Сергій Педенко: Війни або виграються, або програються. Ми намагалися зупинити, як наше керівництво, цю війну вже вісім років. І ми бачимо до чого це призвело. Це був заморожений конфлікт, який як гноївся, гноївся — і в один момент все бабахнуло. Якщо ми зараз зробимо те ж саме, як вісім років тому на певних територіях, то де гарантії, що через кілька років ми не почнемо знову воювати? Кацапів треба давити до кордонів, давати їм гідну відсіч, перемагати.
Читайте також: «Наша задача — забезпечити тил ЗСУ, щоб їм не встромили ножа в спину» — інтерв’ю з начальником поліції Слов’янська
Владислав: Стріляють «градами», фосфором, наступають. Стріляють навмання. Людський страх в усіх є. Є такі, що відмовляються, але більшість розуміє, що потрібно. Я не боюсь померти. В мене є батьки, дівчина. Куди відступати? Це обов’язок їх захищати. Якби всі відмовлялися, то окупанти давно були б вже під Вінницею в мене.
«Волиняка»: Всі військові готові до боротьби. Звісно, буває не без паніки. Але люди стоять на постах. Ми працюємо та виконуємо свою роботу.
«Лінивець»: Зараз воюють не лише контрактники. Це і ті, хто вперше потрапив в окопи й по ньому вальнули «градами», касетами засипали. Зрозуміло, що людям потрібен час, щоб прийти в себе, акліматизуватися.
Сергій Педенко: Морська піхота готова стояти й битися до останнього. Це еліта Збройних сил України. Навіть якщо ми поповнилися молодими бійцями, то це сильні командири, які знають як воювати. Я не хочу сказати, що ми боги війни, немає межі досконалості, але ми будемо битися до останнього. Просто давайте нам зброю, а ми вже розберемося. Моральний дух піднесений.
«Лінивець»: Певно є якийсь відсоток, але дуже вони це не афішують. Здебільшого це ті, родичі кого воюють на тому боці.
Читайте також: «У 2014 році все тут починалося» — репортаж зі Слов’янська
Сергій Педенко: Вони, по-перше, заважають нам працювати. Ми не можемо стати, вибрати місцевість, навіть якщо вона вигідна, тому що там живуть місцеві.
Також вони нам заважають вираховувати коригувальників, диверсійні групи противника. Адже ті можуть переодягнутися, ходити, «косити» під місцевих бомжів. Для них теж краще виїхати за 20-30 кілометрів з передової, там вже спокійніше, там менше стріляють, допомагають волонтери. Також ми не всесильні й в якийсь момент ми можемо відійти. Це війна і вони ризикують опинитися під окупацією. І це вже на думку противника. За свідченнями хлопців, які виходили з оточення, місцевих російські військові не дуже щадять.
Також вони можуть використовувати їх як живий щит.
Читайте також: «Нас вважають зрадниками? Ми ще потрібні Україні?»: монолог жительки окупованого Мелітополя
Денис: Ця війна набагато страшніша. Ми мусимо захищати нашу країну.
Мотивує любов до країни, до наших жінок, наших дітей, хочу щоб вони жили в мирі. Потрібно повністю звільнити нашу Україну, забрати Донбас і Крим.
Сергій Педенко: А що нам втрачати? В Маріуполі, де базувалася наша частина, в нас не залишилось нічого, всі наші речі потрапили до окупантів, всі наші хати розграбовані. Ми розуміємо, що якщо поступися, то будуть такі самі звірства, як в Маріуполі. Або ми б’ємося, або ми мертві. Якщо ми програємо цю війну, то не буде більше України — не буде того, що ми всі любимо.
Цю війну просто так не завершити, її треба вигравати, щоб наші діти, наші онуки не поверталися до того, що ми маємо зараз тут.
Усім вже все одно. Росія вже почала повномасштабну війну. І ми гідно відбили відсіч попри те, що американська розвідка казала, що українська армія протримається 72 години. Відкусіть. Ми трималися і будемо триматися.
«Волиняка»: Ніхто не знає. В 2014 році всі теж думали, що от скоро все закінчиться. Тому поки маємо що маємо.
«Лінивець»: Я думаю, що найближчі місяць-два це не закінчиться. Всі їхні просування на Луганському, Запорізькому напрямках пройшли завдяки роботі їхньої артилерії, коли ЗСУ не мало достатньо сил протидіяти. Але наразі надається допомога, хоч і не в тій кількості в якій би хотілось, але досить дієва. І від цього залежить, наскільки вони просунуться чи не просунуться.
Читайте також: «Бахмут ми не віддамо, бо окупанти підуть далі». Інтерв’ю із захисниками, які стримують наступ російських військ на Слов’янськ
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS