Палац миру, офіційна резиденція Міжнародного суду ООН і Постійної палати третейського суду. Фото з відкритих джерел
Міжнародний суд ООН 31 січня вперше в історії частково визнав Росію порушницею міжнародного права за події на Донбасі та у Криму після 2014 року. Для цього Україна включила до свого позову максимальну кількість вимог, більшість з яких суд не задовольнив. Тому оцінки рішення — вкрай полярні, вони насправді дещо обурюють.
Україна звинуватила Росію в порушенні двох міжнародних конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Суд визнав, що Росія має по одному порушенню обидвох конвенцій. Але відхилив інші вимоги та не присудив Україні компенсацій.
Про значення цих рішень для України ми поговорили з Романом Єделєвим — юристом-міжнародником, кандидатом юридичних наук, доцентом кафедри міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконавчим директором Української асоціації міжнародного права.
Владислав Бундаш: Багато читав про цю справу і багато людей впише, у тому числі і юристи, що це рішення — перемога України. Але насправді, якщо вивчити самі оці вимоги в позові, які вказувала Україна, котрі суд відхилив, то для мене це не виглядає зовсім переможним рішенням. А як для вас?
Роман Єделєв: Тут доволі складно давати оцінки в такому, полярному світі, коли є перемога і є поразка, коли є чорне, коли є біле. От ви на самому початку сказали, що рішення Міжнародного суду ООН обурює. Знаєте, воно скоріше засмучує, тому що Міжнародний суд ООН не зміг повністю стати на сторону добра, не зміг максимально ефективно застосувати чинне міжнародне право і чітко заявити, що Російська Федерація вчинила порушення за двома міжнародними конвенціями.
Тому що обурює — це якби всі держави світу з 2014 року удавали, що Росія нічого не порушила. А це ж не так. Держави-члени Європейського Союзу, Сполучення Штати Америки, Канада, Японія, Австралія, багато інших держав ввели санкції проти РФ саме за порушення міжнародного права, саме за вчинення акту агресій у вигляді окупації Кримського півострову і за підтримку цих незаконних формувань, які в лапках можемо назвати «ДНР» і «ЛНР».
Читайте також: Це закладає хороший початок для руху вперед — Кориневич про рішення Міжнародного суду ООН
Річ у тім, що нам може не подобатися обсяг цієї міжнародно-правової відповідальності. Ми можемо хотіти нових санкцій, щоб Путін припинив бути президентом, щоб Російська Федерація розпалася на якусь певну кількість нових держав. Але так воно не працює, на жаль.
Російська Федерація тепер є державою, проти якої введено найбільше санкцій у світі.
Чому перемога, чому про це говорять і в Міністерстві закордонних справ, і українські юристи-міжнародники? Тому що встановлено порушення по двох конвенціях. Це справді чудовий результат і це, мабуть, найбільше, на що ми могли сподіватися. А от далі вже починається аналіз міжнародно-правовий, який є вкрай непростий. Його треба починати з того, чому взагалі заява щодо двох конвенцій, адже давайте чесно, при всій повазі до заборони расової дискримінації та заборони фінансування тероризму, це не найгірші речі, які робила Російська Федерація з 2014 року. Треба говорити про агресію, треба говорити про окупацію, треба говорити про подальшу анексію, і треба говорити, що ті самі дії Російська Федерація коїла і в окремих районах Донецької та Луганської областей.
І що «ЛНР» та «ДНР» — це не просто терористичні організації, а це Російська Федерація. І «ЛНР» та «ДНР» діяли від її імені, тому їхню поведінку треба приписувати Російській Федерації. Тобто Російська Федерація — це не держава-спонсор тероризму, а це держава-терорист.
Роман Єделєв: Ці конвенції, тому що немає інших міжнародних договорів, які передбачили б можливість звернення до Міжнародного суду ООН. Міжнародне право працює трішечки інакше. Для того, щоб звернутися в Міжнародний суд ООН, потрібна згода і держави-позивачки, і держави-відповідачки. Це щось для нас настільки незрозуміле і дивне, тому що в національному судочинстві таке неможливо уявити собі. А міжнародне право працює саме так. І працює воно так не тому, що якась інша природа у держави. Ні, держави — це ж такі самі люди, як ми з вами. А тому, що держава розуміє наслідки свого порушення. Якщо держава відмовляється від розгляду справи в Міжнародному суді ООН, це означає, що вона визнає себе винуватою у цьому діянні.
І відносини з цією державою, вони стають іншими. І наслідком буде те, що відносини з вами дуже сильно погіршуються і ви несете відповідальність, навіть якщо не за це порушення, то надалі все одно вас змусять заплатити за це порушення.
Російська Федерація наплювала на міжнародне право, вона не боїться жодних наслідків у силу різних причин. І от від Російської Федерації не було можливості отримати згоду на те, щоб проти них розглядалися позови за іншими конвенціями чи за іншими нормами міжнародного права.
Роман Єделєв: По конвенції про заборону фінансування тероризму ситуація відразу була дуже складною. Це конвенція 1997 року. Жодна держава світу ще не зверталася до Міжнародного суду ООН з приводу порушень цієї конвенції. Узагалі, щоб когось навіть звинувачували в порушенні цієї конвенції, не було. Але вона дуже потрібна. Вона окреслює ось цю рамку боротьби з тероризмом у контексті його фінансування. І чудово, що ця конвенція є. Але наскільки вона дієва, ось це було питання. І Міжнародний суд ООН, на жаль, рішенням у нашій справі показав, що вона не надто дієва.
Суд застосував доволі обмежене позитивістське тлумачення лише тексту, суто тексту конвенції, не звернувши увагу на дух цієї конвенції, і сказав, що фінансування тероризму має здійснюватися лише грошима. Тобто кошти мають передаватися з однієї держави якійсь терористичній групі чи терористичному угрупуванню.
На мою думку, такий підхід робить цю конвенцію абсолютно недієвою, на жаль, як і більшість інших конвенцій в міжнародному праві спрямованих на боротьбу з тероризмом.
У міжнародному праві є велика проблема. Немає визначення тероризму. Відповідно дуже складно кваліфікувати певну діяльність як терорист. Але це не зупиняє Сполучені Штати Америки, не зупинило від глобальної війни з тероризмом, як вони це назвали, і від вторгнення в Афганістан, і потім від вторгнення в Ірак, і взагалі дії в Сирії. Вони все називають боротьбою з тероризмом. З юридичної точки зору це не надто правильний підхід, це треба визнавати, але відсутність дієвих чітких механізмів на міжнародно-правовому рівні залишається питання в сірій зоні.
На жаль, рішення Міжнародного суду ООН у нашій справі не додало розуміння, як правильно застосовувати ці конвенції. Міжнародний суд ООН сказав, що немає достатніх доказів, щоб визнавати «ЛНР» та «ДНР» терористами. І це не тому, що «ЛНР», «ДНР» — законні, а тому, що вони — це квазіорганізації, які діяли від імені Російської Федерації з метою не залякати уряд чи населення України, а з метою захоплення частини території. І надалі суд постійно говорить, що ситуація дуже сильно змінилася 24 лютого 2022 року.
Читайте та слухайте також: Ця справа унікальна — Захар Тропінін про позов України проти Росії щодо «геноциду»
Роман Єделєв: От по конвенції про заборону всіх форм расової дискримінації ситуація трохи інша. Тут наша позиція була сильніша. Міжнародний суд ООН дуже любить такі рішення, у яких зацікавлені обидві сторони. Тому що Міжнародний суд ООН хоче, щоб його рішення були виконані, як і будь-який інший суд. Тому от можливим був такий підхід суду, що вони визнають порушення конвенції про заборони всіх форм расової дискримінації, але не визнають порушення конвенції про заборону фінансування тероризму. От могло і таке бути. І це було значно гірше, ніж те, що ми маємо зараз. Бо так ми маємо порушення за двома конвенціями.
На жаль, перелік порушень, вчинених РФ по конвенції про заборону всіх форм расової дискримінації, не такий довгий, як би нам хотілося. Так, це лише один пункт, зміст якого зводиться до наступного:
Після окупації Кримського півострова в систему освіти були внесені зміни, які призвели до того, що навчання українською і кримськотатарською мовами майже зведено нанівець. І ось це означає, що ми маємо расову дискримінацію. Тому що особам, які мають українське походження, вони позбавлені вчити українську мову. Так само як і кримські татари позбавлені можливості вчити й навчатися кримськотатарською мовою. І на цьому все. Усі інші звинувачення, твердження України Міжнародний суд ООН відхили.
Влад Бундаш: Хочу уточнити, чи може Україна апелювати щодо цих рішень, які відхилив суд ООН? Чи є така можливість юридична насамперед і чи доречно це робити?
Роман Єделєв: Апелювати не можна. Немає суду, який міг би змінити рішення Міжнародного суду ООН. Але Україна має доводити свою позицію. А інші держави, якщо вони будуть кваліфікувати заборону Меджлісу так, як прояв расової дискримінації, то нічого їм не заважає це робити. Це лише позиція Міжнародного суду ООН.
От заборона Меджлісу тут просто найбільш показовий приклад. Не буду приховувати, мені так здавалося, що це якраз і є прояв расової дискримінації. Тому що заборонили виборний орган самоуправління певної етнічної спільноти. А Міжнародний суд ООН кваліфікував цю заборону як політичну. Що не всі кримські татари були заарештовані, не всі кримські татари були змушені залишити територію Кримського півострова. І що багато кримських татар залишилися у Криму та продовжують абсолютно нормально жити. Їхні права не утискаються. Як говорить Міжнародний суд ООН, можливо, Україна тут не змогла довести, що права інших кримських татар утискаються.
Влад Бундаш: Ми сьогодні говорили, що багато змінилося після 24 лютого 2022 року. І суд це неодноразово заявляв. Ось ті злочини, які вчинили росіяни після 24 лютого, і вони продовжують їх вчиняти, тобто репресії в Криму, катування людей на окупованих територіях. Чи буде легше доводити провину росіян у цих справах після нашої Перемоги, щоб не були ось такі великі судові справи, які тягнуться по декілька років?
Роман Єделєв: Яке питання для нас найважливіше в цьому контексті? Не стільки кваліфікація, скільки відповідальність Російської Федерації. Нам потрібно отримувати репарації, нам потрібно отримувати компенсації, нам потрібно, щоб РФ дала гарантії того, що таке не повториться. І, врешті-решт, дуже важливо, щоб Росія сама визнала, що вона вчинила й акт агресії, і злочин агресії, щоб громадяни РФ зрозуміли, що скоїла їхня держава з їхньої згоди. Це для нас важливіше завдання.
Чи впорається Міжнародний суд ООН з таким завданням? Я маю сумнів. Ми ж багато говорили, що необхідно створити спеціальний трибунал щодо злочину агресії. Він потрібен. Чи Міжнародний кримінальний суд може впоратися з цим завданням? Ну, можливо, зможе.
Зараз складно говорити про примирення з Російською Федерацією, з Республікою Білорусь, але ж цілком можливо, що Україна буде мати кордон з цими державами. І от без міжнародного права, без визнання цих злочинів, які були скоєні, примирення не відбудеться, і не буде нормального співіснування хоча б якомусь більш-менш такому адекватному станові, без оцих реваншистських настроїв, які можуть призвести до того, що збройний конфлікт знову зажевріє через певну кількість років.
Простого рецепта, як цього досягти і який Міжнародний суд може цьому сприяти, немає. Тут потрібен комплексний підхід.
Але не буде в рішенні Міжнародного суду написано, що агресія Російської Федерації є незаконною. Чи що повномасштабне вторгнення є агресією, актом забороненим міжнародним правом. На жаль.
Але от наскільки творчо Україна застосувала цю конвенцію і взагалі міжнародне право, що нам вдалося прийняти в наказі про попередні заходи, щоб Міжнародний суд ООН написав, що це агресивна війна, що вона є незаконною і що Російська Федерація зобовʼязана її зупинити.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі