facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Віримо у краще, тож остаточно вирішили, що хочемо шити та жити у Харкові — власниця швейного бізнесу

1x
Прослухати
--:--
--:--

Так, ви все правильно зрозуміли. Коли співають Сергій Жадан і Собаки, означає, що ми  говоримо про Харків і Харківщину, у проєкті «Економічний анамнез»

Довідка «Економічного анамнезу»:

Харківська область має площу 31 415 тис. км². З північного заходу на південний схід Харківщина межує з Сумською, Полтавською, Дніпропетровською, Донецькою і Луганською областями. На півночі Харківщина межує з РФ. Протяжність кордону з агресором у межах області — 315,5 км. Обласний центр — місто-герой Харків. До повномасштабного російського вторгнення у регіоні проживали близько 2 мільйонів 600 тисяч людей, а у самому Харкові — понад 1 мільйон 420 тисяч.

Харків до повномасштабного вторгнення росіян

Про Харків звикли думати як про промисловий центр. Так було за часів СРСР. Але насправді у часи незалежності у місті почали розвиватися й інші сфери економіки, говорить доктор економічних наук, професор кафедри економіки підприємства та організації бізнесу Харківського національного економічного університету Дмитро Шиян:

«Криза переходу до ринкової економіки, яка почалася у 90-х роках, призвела до того, що багато промислових підприємств або зникли, або суттєво зменшили обсяги свого виробництва. Фактично харків’яни перебудували свою економіку. Насамперед розвинулася сфера послуг. Останні 10 років розвивався ІТ-бізнес. Й агробізнес пішов вгору, суттєво Харківська область збільшила обсяги виробництва. Це дало змогу ввійти до переліку лідерів в Україні. Розвивалися різні супермаркети, ритейл, багато харків’ян знайшли у цій сфері роботу. Й усе, що з цим пов’язане, фітнес-центри й інші бізнеси, були дуже розповсюджені».

Дмитро Шиян. Фото надане експертом проєкту

У радянські часи харківська машинобудівна промисловість була найрозвиненішою галуззю. Можливо, таким Харків досі лишається у стереотипному уявленні російських окупантів.

«У радянський період наші машинобудівні підприємства випускали багато продукції. Авіаційний завод, Турбоатом, завод Малишева були відомими підприємствами. Потім їхня доля суттєво впала і почали розвиватися інші напрямки», — говорить економіст.

Зараз, якщо ввести назви цих підприємств у пошуковик Google, а потім написати слово «приліт», першими у списку випадуть новини про обстріли у різні часові проміжки російського вторгнення. Бомби ФАБ, керовані ракети, артилерія — усе це летіло на харківські підприємства. В усьому цьому росіянам активно допомагали навідники.


Читайте також: Збитки українського бізнесу через війну становлять 13 мільярдів доларів — KSE


«Щонайменше 200 підприємств Харківщини релокувалися»

Місто було під щільними обстрілами від першої години вторгнення й аж до вересня 2022 року, тобто до легендарної вже Харківської офензиви — контрнаступу, в ході якого Збройні сили України звільнили територію у понад 6 тис. км². Тобто більшу частину Харківської області, окрім невеликої частини Борівської громади на лівому березі річки Оскіл, а також частину території сусідніх Донецької й Луганської областей.

https://www.youtube.com/watch?v=nChHgY6Qa8w

Ті райони Харківщини, які перебували під російською окупацією, постраждали найбільше. Утім уся область зазнала суттєвих збитків, говорить доктор економічних наук Дмитро Шиян:

«Є статистика, наприклад, що понад 200 підприємств зареєструвалися офіційно на релокацію. Це також і великі підприємства, які виїхали з області. Багато харків’ян втратили роботу. Багато підприємств працюють упівсили чи менше, а багато взагалі не працюють. Наприклад я живу біля Роганського пивзаводу, який не працює. А це було доволі велике підприємство, яке давало роботу і сплачувало податки. І така є ситуація по багатьох підприємствах Харкова. У цілому по Україні є цифра, що ВВП за минулий рік скоротився на 25%. По Харківському регіону, тобто місто плюс область, я думаю, що це значно більші цифри, не менше 40%».

Є сфери, які вже почали відроджуватися, наприклад роздрібна торгівля, додає економіст:

«Сьогодні ми бачимо, що всі супермаркети майже відкрилися. Хіба за винятком тих, які були серйозно пошкоджені. Це у Харкові. В області ситуація — різна. Є райони, де й зараз небезпечно і там величезні втрати з точки зору того, що було розбите. Багато підприємств, супермаркетів. І навряд чи, поки йде війна, їх будуть відроджувати власники цього бізнесу».

Попри війну, попри обстріли та блекаути осені-зими торік у Харкові є й ті, хто наважився запустити в цей час бізнес з нуля.


Слухайте також: Які бізнеси найчастіше відкривають українки в Польщі?


«Найскладніше було навіть не отримати грант, а знайти працівників»

Марина і Валентин — молода сімейна пара з Харкова. Під час повномасштабного вторгнення започаткували бізнес з пошиття постільної білизни. Спочатку знайомі й родичі їх відмовляли, розповідає Марина:

«Не було, мабуть, таких людей, хто б сказав: „так, добре, це класна ідея“. Ми не сперечались. Нам наводили якісь аргументи, а ми просто слухали. Ми ж знали й розуміли, що ми робимо, розуміли навіщо. У нас уже вийшло створити магазин, маємо відгуки, клієнтів, то чому б нам не рухатися далі. Ми не мали думки, що треба зупинитися і перечекати. Тому що не відомо, на жаль, коли закінчиться війна. І ми вирішили, що будемо ризикувати, пробувати, масштабуватися і відкривати виробництво».

Утім Марина і Валентин знали, чого хотіли. Планувати свій бізнес пара почала ще до повномасштабного вторгнення, але війна все змінила, каже жінка:

«Ми іще до повномасштабного вторгнення з чоловіком неодноразово запускали якісь свої маленькі бізнеси. Я продавала косметику з Америки, чоловік займався хімчисткою машин. Але завжди була ідея створити щось спільне. Після 24 лютого ми обоє залишилися без роботи. Були різні ідеї бізнесу, але якось було страшно вкластися. Все ж таки нестабільний час, незрозуміло, що буде завтра. Ми тоді відкинули ідею бізнесу і я пішла працювати менеджером з продажу постільної білизни. І ось тоді зацікавилася цією нішею. Я була здивована, що був хороший попит на постільну білизну навіть у такий час. Почала цікавитися, почала вивчати тканини, конкурентів. Потім з цієї роботи я звільнилася і вирішила, чом би й не спробувати відкрити свій магазин з постільною білизною».

Марина. Фото надане героїнею публікації

Марина і Валентин пішли вчитися веденню бізнесу.

«Ми з чоловіком тоді пройшли навчання з підприємництва, з фінансів, створення контенту. Хотіли підійти до цієї справи максимально серйозно, добре вивчити всі нюанси. Знайшли виробництво на заході України, яке шило для нас комплекти. І так розпочався наш шлях», — пригадує жінка.

Але, як ви вже зрозуміли, на цьому Марина та Валентин не спинилися. І почали задумуватися над ідеєю запустити своє власне виробництво просто у прифронтовому Харкові. Так, це і був той самий момент, коли всі довкола почали їх відмовляти.

«Ми хотіли й задумувалися одразу, щоб відкрити власне виробництво. Але це передбачало набагато більше інвестицій. Було страшно: а раптом наш бізнес не піде, щось не вийде. Тобто закрити просто магазин і перестати співпрацювати з іншими виробництвами — це одне, а закривати своє вже виробництво — це інше. Тому ми спочатку відшивали ось так, а потім, коли бізнес наш пішов, ми вже почали задумуватися над власним виробництвом, щоб шити у Харкові», — розповідає Марина.

Валентин під час роботи на власному підприємстві. Фото надане героїнею публікації

Запуск виробництва — це додаткові інвестиції. А хто інвестуватиме в ідею шити у Харкові під час війни? Тому Марина і Валентин подалися на державний грант. І виграли, говорить Марина:

«Подавалися ми на грант, щоб отримати кошти на відкриття власного виробництва. І про власне виробництво, як я вже казала, ми задумувалися майже одразу після того, як бізнес запрацював і почав приносити дохід. Коли об’єм замовлень зріс ще більше, ми вирішили остаточно, що хочемо шити в Харкові. І так збіглося, що як раз тоді ми й дізналися про грант. Ми побачили в інстаграмі, що якийсь бренд одягу, здається, отримав його. І тоді почали дізнаватися, цікавити про це все. Але тоді для Харкова отримання таких грантів було неможливим. Така можливість з’явилася тільки наприкінці весни. І, знову ж таки, так збіглося, що тоді ми й зібралися подавати заявку. Писали бізнес-план. Подали. Але з першого разу не вийшло. Нам прийшла відповідь про те, що були помилки в бізнес-плані. Я їх виправила, консультувалися з місцевим Центром зайнятості. Подала ще раз на перевірку. І тоді вже нас запросили на співбесіду і після неї прийшла позитивна відповідь».

Бізнес Марини та Валентина працює «в білу», тобто офіційно і легально. Й усі люди на цьому виробництві теж працюють офіційно. По-перше, такими є умови грантової підтримки, а по-друге, створювати робочі місця в Харкові зараз критично важливо, вважає подружжя. Нове виробництво постільної білизни Марини й Валентина дасть змогу долучити кількох співробітниць:

«Взагалі ми маємо створити три робочі місця. Зараз у нас працює дві людини й ми будемо оформляти їх з наступного місяця. Нині вони проходять випробувальний період, ми приглядаємося до них. Якщо усе буде добре, то, звісно, будемо оформляти їх. Ми зобов’язані за умовами гранту.

Зараз ми вже почали працювати. Відшиваємо постільну білизну на нашому виробництві. Найскладніше, якщо чесно, було навіть не отримати сам грант, а знайти працівників/працівниць. Це виявилося проблемою, оскільки багато хто поїхав, багато хто працює на одному місці багато років. Загалом працівники є, але кваліфікованих і професійних — не так, щоб і багато. У нас були чіткі вимоги до пошиття: воно мало бути ідеальним. Оскільки клієнт повинен отримувати справді якісний продукт. Ми довго шукали, але все ж таки знайшли людей. Потроху просуваємося вперед і зараз вже наше виробництво працює.»

Відкривати новий бізнес під час війни у Харкові страшно

Страшно загалом жити у місті, де обстріли та тривоги щоночі стають буденністю. Прилетіти може будь-куди: й у твою квартиру, і на твоє щойно відкрите виробництво, в яке ти вкладаєш стільки сил і грошей, ділиться Марина:

«Думки такі є. Навіть коли засинаєш. Особливо взимку. Ми живемо біля енергетичного об’єкта, там де часто були прильоти. І ти думаєш: можливо наступний буде у твій будинок. Або їдеш ввечері з роботи й думаєш: можливо, зранку тут буде ракета. Але ми не зациклюємося на цих думках. І якщо так станеться, то ми розуміємо, що це можливо. Ми вибрали залишатися в Україні, в Харкові. Були думки поїхати кудись на захід України, якомога далі від сходу. Але ми зробили вибір. Ми свідомі того, що так може бути. Але не хотілося б постійно думати й накручувати себе, що все погано. Ми віримо в краще, віримо, що все буде добре».

Працюємо з вірою в краще, каже співвласник бізнесу. Фото надане героїнею публікації

Коли клієнти бачать, що постіль відшивають на своєму виробництві у Харкові й що бізнес виграв державний грант, реагують переважно позитивно. Їм приємно, що це місто-герой Харків, каже жінка:

«Підписники в Instagram реагували позитивно. Багато з тих, хто у нас вже замовляли, вітали нас. Загалом люди були раді й бажали успіхів. А от підписники у TikTok дуже сильно хейтили, не вірили у це усе, сміялися з того, що 250 тисяч не вистачить на відкриття виробництва. Хоча це просто допомога, ми ж також і власні кошти вкладаємо».

У нас були чіткі вимоги до пошиття: воно мало бути ідеальним, пояснює Марина основну вимогу до власної продукції. Фото надане героїнею публікації

«Треба брати приклад країн, які зуміли швидко пройти шлях від розрухи до економічного злету»

Не будьте, як підписники Марини й Валентина в TikTok. Не хейтіть молодий бізнес з регіону, де триває війна за те, що люди не бояться розповідати та показувати все, як є. Адже ритейл і сфера послуг у Харкові справді почала відновлюватися. І ціну за цей шанс заплачено велику, каже доктор економічних наук, професор Дмитро Шиян:

«Люди повертаються. У Харкові живе вже 1 мільйон 200 тисяч, можливо й трохи більше вже людей. І є попит. Так чи інакше, люди отримують або допомогу, або знайшли вже роботу. І є попит. Тут ця „невидима рука ринку“ творить свою справу. Бізнесмени відчули, що можна торгувати. Так, попит менший безумовно, але він є. Ну, а чому ж не робити бізнес, якщо запускається механізм. Це нормальне явище і це свідчить про відродження нашого міста. Поступове, важке. Почалося з ритейлу й окремих навіть послуг, сервіси знову в Харкові відкриті, фітнес-центри».

Але переважна більшість великих підприємств, промисловий сектор, або релокувалися, або поки не працюють. Місто та область продовжують обстрілювати, страждає інфраструктура. Насправді росіяни усвідомлюють, що регіон вони вже не візьмуть.

«Це просто. Якщо вони вважають, що місто вони вже не візьмуть, то це така класика ще зі стародавніх часів, треба завдати ворогу найбільших економічних збитків. Ну, а чим Харків відомий? Тими підприємствами, по яких було багато влучань саме по виробничих цехах. Це свідчить про відчай. Не можемо взяти, собі забрати або вивезти, то ми просто вам його порушимо», — каже Дмитро Шиян.


Слухайте також: Як Державна податкова служба блокує роботу українського бізнесу?


Що ж до відновлення регіону, то основним є питання безпеки. Окрім відсутності обстрілів важливо, щоб працювала інфраструктура. І важливо, за словами Дмитра Шияна, щоб повернулися фахівці:

«Багато людей ще не повернулися до Харкова. Це те, що називається людським капіталом. І є кваліфіковані працівники, які — або на західній Україні, або служать в армії, або виїхали за кордон. Тобто у Харкові буде явний дефіцит людського капіталу. Ми будемо його відчувати. Бо для того, щоб запускати виробництво, потрібно мати не просто людей, а кваліфікованих людей у потрібному напрямкові.

До того ж у Харків наразі погано заходять кредити. Його вважають зоною ризику. Є проблеми й по Україні загалом: високі ставки. Але для Харкова усе це ускладнюється ще й тим, що ми є у ніким не писаній неофіційній зоні ризиків. Ми працюємо біля зони бойових дій і бізнес буде дуже-дуже обережно сюди вкладати гроші».

До перемоги у війні інвестицій навряд чи стане суттєво більше, вважає Дмитро Шиян:

«Ми усі чекаємо нашої перемоги. І потім буде „велике будівництво“. Тут нашій державі багато що треба буде змінювати. Тому що проблеми, в тому числі економічні, в нас були ще до війни. Під час війни деякі з них звичайно посилилися. Але загалом час війни ніколи не сприяє розвитку економіки. Ніколи не можна говорити про зростання економіки, коли йде війна. Добре, що економіка загалом працює. Добре, що у цьому році буде невеличке, але навіть зростання ВВП.

Це свідчить про те, що бізнеси пристосувалися до сучасних умов. Але після бойових дій треба кардинально реформувати нашу економічну систему. Бо з тією, яка була до війни, ми будемо відроджуватися десятиріччями. А нам треба брати приклад з тих країн, які зуміли пройти шлях від майже повної розрухи до економічного злету не за 30-40 років, а за 10».


Економічні реформи — тема для окремого повноцінного подкасту. А, можливо, навіть не одного. Роботи з відновлення і перебудови країни буде так багато, що ми, можливо, навіть поки що не можемо оцінити її реальні масштаби. Але, як говорять герої нашого подкасту Марина і Валентин, потрібно чітко знати, чого ти хочеш. І не боятися робити те, що маєш робити.


Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Найближчими тижнями, імовірно, залучатимуть менше черг на вимкнення електроенергії — експерт

Найближчими тижнями, імовірно, залучатимуть менше черг на вимкнення електроенергії — експерт

7 год тому
Поліція оголосила в розшук підозрюваного у вбивстві Ірини Фаріон

Поліція оголосила в розшук підозрюваного у вбивстві Ірини Фаріон

8 год тому
У Львові минув парастас за Іриною Фаріон

У Львові минув парастас за Іриною Фаріон

9 год тому
Байден підтримує Камалу Гарріс як кандидатку в президенти від Демократичної партії

Байден підтримує Камалу Гарріс як кандидатку в президенти від Демократичної партії

9 год тому