Фото: Pexels
Україна змагається за статус винної країни — наразі вона займає 28 місце у світі по виробництву цього напою. Такими є дані центру соціально-економічних досліджень CASE Україна. Щороку у другу неділю листопада в Україні своє професійне свято відзначають виноградарі та винороби. Повномасштабне вторгнення стало випробуванням для них. Як розвивається українське виноробство під час війни — читайте у матеріалі Громадського радіо.
Сергій Клімов — амбасадор українських вин. Цього року він вирішив робити перше вино київських вулиць. Столицю точно ніхто не вважає винним містом, тож Сергій вирішив це виправити. Ба більше, винний експерт давно досліджує те, звідки і коли у Києві з’явились виноградні лози.
«Київ історично був виноробним містом ще 300 років тому і, написавши книжку про “Нерозказану історію українського виноробства”, я зрозумів, що такі речі потрібно людям підсвічувати, тому що українці не зовсім знають свою історію. Нам дуже важливо знаходити такі елементи, які будуть нас об’єднувати, які допомагатимуть пишатися тим, що в нас було і який в нас потенціал є», — розповідає Сергій Клімов.
На початку жовтня Сергій закликав небайдужих киян долучитися до збору вуличного винограду. Спільними зусиллями їм вдалося зібрати втричі більше, ніж Сергій планував. Люди зносили виноград із дворів, обрізали з балконів, потім декілька днів виноград мацерувався на шкірках, а зараз це вино виходить вже на фінальний етап бродіння. Із зібраного врожаю вийде приблизно 100 літрів вина. Його Сергій планує презентувати на благодійних дегустаціях та продавати на аукціонах, а кошти передавати ЗСУ.
«У Києві дуже багато виноградників. Багато з нас цього не помічають, я це скажу навіть на прикладі своїх друзів, з якими ми якось розмовляли про те, де в Києві можна зірвати виноград. Вони казали, що не знають, а я кажу їм “слухай, в тебе під домом росте виноград”. Тому ця ідея народилася сама собою ще декілька років тому, а цього року я зрозумів, що час настав. Я дуже хочу зробити цей проєкт щорічним, щоб об’єднувати киян, а також робити такі заходи по всій країні. Хочу, щоб у нас був такий національний день вина, але не просто якийсь там офіційний день винороба, а саме день для людей, які можуть просто вийти й познайомитися одне з одним, позривати виноград біля свого будинку, відвезти його кудись, де далі ягоди перероблять і зроблять з них вино», — розповів Сергій Клімов.
Сергій розповідає, що невеличкі виноградники у Києві залишились у ботсаду Гришка, ще декілька ділянок є в районі Вишгородської. Втім, чи не найбільша його мрія відновити в столиці декілька виноробних місць, зокрема, в районі Щекавиці, де також колись ріс виноград.
Сергію подобається не лише відкривати нові смаки українських вин, а й досліджувати їхню історію. Деякі факти про цей напій вразили і його свого часу.
«Козаки робили не тільки вино, а й бренді, тобто виноградну горілку, і загалом багато працювали з виноградом та розвивали цю справу — для мене це стало дуже великим відкриттям. Серед козацької еліти були свої люди — відомі винороби. Серед них, наприклад, Володимир Пиленко — він із відомої козацької Запорізької сім’ї, але потім він жив у Криму, далі гідно розвивав донське вино. Ця історія з нашими донськими козаками, які поїхали туди й стали для Росії сьогодні російськими козаками — це все наша історія, там були наші люди, які саме там також розвивали виноробство», — каже Сергій.
Слухайте також: Червоне вино помічне під час небезпеки ураження радіацією, але зловживати не варто — Анатолій Оперчук
Відкриттям особисто для нього також стало те, що в середині 19 століття люди багато пили шампанського та бургундських вин. У середині 1800-х років у всю Російську імперію імпортували 300 тисяч пляшок шампанського в рік, частина з них точно потрапляла в Київ.
«Цікавинкою було й те, що Османська імперія, попри те, що вона була мусульманською, все одно підтримувала виноробство. Вони на цьому і заробляли, і самі споживали. Тобто міф про те, що османи знищували виноробство і виноробні, абсолютно не відповідає дійсності й це також дуже цікаво», — зауважує чоловік.
У Криму росло чи не найбільше сортів українського винограду. Тож окупація півострова завдала вітчизняному виноробству непоправних втрат, а повномасштабний напад Росії у 2022 році ще більше вдарив по цій галузі. Однак навіть в умовах війни тренд на українське вино набирає обертів.
«Війна вплинула негативно на ті регіони, куди вона прийшла. Деякі виноробні зруйновані, деякі пограбовані, інші досі окуповані, деякі під обстрілами — це перша сторона медалі. Друга — тим виноробням, які залишилися, стало простіше здобувати ринок, тому що світ звернув увагу на українське виноробство, все активніше почали замовляти українські вина на експорт, тому в якійсь частині ми навіть трохи не те що виграли, але про нас більше дізналися», — розповідає Сергій Клімов.
Сьогодні винна галузь України переживає не найкращі часи. Заміновані або знищені виноградники, розбиті підприємства, відсутність склотари, проблеми з електрикою та логістикою — і це ще не всі проблеми, з якими зіштовхуються виробники вин. Суми збитків не береться рахувати ніхто, адже деякі підприємства і досі на тимчасово окупованих територіях. Володимир Печко, голова УКРСАДВИНПРОМУ, припускає, що сума сягає сотні мільйонів доларів, тому що деякі підприємства частково або повністю зруйновані, якісь розграбовані. Через це може зрости мінімальна роздрібна ціна на вино.
«Мінімальна роздрібна ціна на вино — дуже низька, однак неможливо за невисоку ціну зробити якісне вино. Мінімальна роздрібна ціна має бути в межах 90-100 грн, зараз вона стартує від 46 гривень, тобто ви бачите різницю», — зазначає Володимир Печко.
Лише за 2022-й рік виробництво винограду скоротилося у понад два рази. Тож найбільше зараз розвиваються саме малі крафтові підприємства, бо вони не потребують великих інвестицій, розповідає Володимир Печко:
«Крафтові виробники, як і українська нація: чим більше нас б’ють, тим більше в нас жага до перемоги, роботи та розвитку. За останні 3-4 роки кількість крафтових виноробних підприємств збільшилось на 46%. У нас зараз створюють маленькі винні доми по всіх фактично регіонах».
Разом із трансформацією українського виноробства змінюються і смаки людей. Наразі фіксують попит на сухі вина, споживачі починають розуміти, що правильне натуральне вино має бути без додавання цукру або соку.
«Споживали вина в основному жінки, але більшість їх, як відомо, виїхали, тож попит на виноробну продукцію дещо зменшився. Водночас збільшився попит саме на крафтове виробництво, на маленьке і невеличке народне господарство, тому споживач тепер потребує нових українських смаків», — наголошує Володимир Печко.
Смакувати українські вина дедалі частіше полюбляють і за кордоном — це завдяки активній участі виноробів у міжнародних конкурсах. Попри те, що імпортного вина і надалі завозиться до України більше, ніж експортується, в УКРСАДВИНПРОМІ переконані, що ця тенденція з часом зміниться на нашу користь.
«Філософія УКРСАДВИНПРОМУ і моя власна говорять про те, що ми будемо з виноробною продукцією робити те ж саме, що робили із садівничою. Колись ми були імпортозалежні, але з часом змогли виростити свої якісні садки, забезпечити їхнє зберігання, і зараз ми країна-експортер, і в нас в країні вже немає польського яблука чи ягід, крім несезонних. Те ж саме буде з вином. У зв’язку з тим, що поціновувач хоче якісні крафтові вина, виноробні це пропонують, і це говорить про те, що пройде небагато часу, і за рахунок тих фестивалів, які ми проводимо, виноробних заходів, на яких споживач може познайомитися з різноманіттям українських вин, в нас будуть свої якісні і “каберне”, і “шардоне”. Ба більше, вони вже є, нам залишається тільки познайомити наших споживачі саме з нашими винами», — підкреслює Володимир Печко.
Володимир Печко переконаний, майбутнє українського виноробства перспективне, а після війни Україна стане ще цікавішою для туристів.