Делегати Народних зборів від Західної України у Москві
Контекст
23 серпня 1939-го року голови МЗС Радянської Держави і Третього Райху В’ячеслав Молотов і Йоахім фон Ріббентроп підписали пакт про ненапад і таємні домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі. Вже 1 вересня з наступу німців на Польщу почалась Друга світова війна. Червона армія приєдналась до знищення Другої Речі Посполитої трохи більше ніж за два тижні. На початку жовтня війська двох диктаторів подолали опір усіх польських частин. Так, рівно 80 років тому, на Галичині запанувала радянська влада.
Навіщо було проводити вибори? Для того, аби легітимізувати захоплення чужих територій. Радянська пропаганда називала окупацію та анексію “визвольним походом для порятунку братніх народів Західної України та Білорусі”. У газетах, кінострічках та по радіо розповідали про галичан, які радісно зустрічали нову владу. За цією логікою місцеві мали “добровільно” увійти до складу УРСР. За таке рішення хтось мав проголосувати. Але для цього треба спочатку обрати депутатів.
Ким були ці “депутати”?
22 жовтня 1939-го до Народних Зборів Західної України обрали 1484 депутата. Тут зібрані короткі історії лише кількох із них.
Наприклад, син Івана Франка – Петро. Ще двадцять років тому він брав участь у національно-визвольних змаганнях як військовий льотчик Галицької армії. Спочатку він став депутатом маріонеткових «Народних зборів», а у 1940 році обраний до Верховної Ради УРСР. Після нападу Німеччини на вивезений на схід.
Далі Петро Франко зникає. Є кілька версій його загибелі. Найбільш обґрунтована така: у 1941-му його розстріляли. Або це сталося або під час авіанальоту на потяг, яким він їхав: його вбив радянський конвоїр щоби запобігти втечі. Або на спусковий гачок натиснув за кілька днів палач у в’язниці НКВС.
Іще один делегат – особистий лікар Андрея Шептицького. Мар’ян Панчишин від жовтня 1939 року очолював відділ охорони здоров’я Львівської області. Від грудня того ж року — завідувач терапевтичної клініки медичного інституту. Він не лише голосував за включення Галичини до складу УРСР як депутат Народних зборів, а й особисто відвідував Сталіна в Кремлі. Але під час евакуації у 1941-му сховався від радянських “наглядачів”. Помер через тромбоз коронарних судин серця у 1943-му.
Філолог Кирило Студинський — восени 1939-го голова Народних Зборів Західної України. У червні 1941-го вивезений зі Львова разом з Петром Франком. Швидше за все, вони зустріли свою смерть разом: або в дорозі, або у в’язниці, за наказом тодішнього очільника УССР Микити Хрущова.
Композитор, музичний критик і піаніст Василь Барвінський окрім депутатства отримав посаду директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів. Проте у 1948-му його заарештували і змусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». Окрім цього Барвінський отримав 10 років мордовських таборів.
Олександр Луцький – від 1930-го діяч ОУН, один з організаторів Української Народної Самооборони та УПА-Захід. З початком Другої світової війни у вересні 1939 нелегально працював під чужим прізвищем в органах радянської влади в одному з виконкомів Станіславської області і навіть був обраний депутатом Народних Зборів Західної України.
Під загрозою арешту в листопаді 1939-го перетнув радянсько-німецький кордон. 29 січня 1945 в селі Бабин Середній захоплений співробітниками НКВД разом із дружиною — підпільницею ОУН Юлією Луцькою. Вироком Військового трибуналу МВС Українського округу засуджений до вищої міри покарання і страчений у Києві 13 листопада 1946 року.
Радянський парад у Львові. 29 жовтня 1939 року.
І що “депутати” вирішили?
Народні Збори Західної України 26-28 жовтня 1939 року ухвалили чотири декларації:
→ про встановлення радянської влади в Західній Україні (тобто, по суті, просто озвучили те, що вже сталось),
→ про входження її до складу СРСР, а саме до Української Радянської Соціалістичної Республіки (найголовніше),
→ про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель (тепер Галичина “добровільно” стала краєм колгоспів),
→ про націоналізацію банків і промисловості (і галичани стикнулись з тим, від чого українці за Збручем почали страждати на пару десятиліть раніше).
До речі, паралельно «вибори» відбулись і у Західній Білорусі. Там проголосували 96,7% виборців! Серед членів виборчих комісій були солдати Червоної Армії. А НКВС у ті дні писала у таємних доповідях про опір місцевих.
До речі, слідкувати за радянізацією Західної України можна на сторінці проекту у твіттері або за тегом #ww2українськийвідлік у Facebook.