Ніна/Фото: Яніна Львутіна
За останній тиждень ситуація у селищі Курдюмівка Донецької області різко погіршилася. Росіяни масовано обстрілюють будинки та інфраструктурні об’єкти. Наразі у селищі залишаються трохи понад 200 жителів. Волонтер Юрій привіз людям консерви, молоко, вермішель та соняшникову олію. Всього — понад сотню продуктових наборів.
Селище Курдюмівка — за 7 кілометрів від нині окупованої території й за 15 км — від міста Торецьк, якому підпорядковується. До повномасштабного вторгнення Росії тут жили близько 600 людей. Наразі залишилося 228. Виїжджати люди не хочуть. Серед них Ганна. Вона працює санітаркою у місцевому медпункті. Але зараз її повноваження значно ширші, ніж у посадовій інструкції.
«Взагалі-то я — санітарка, але рятую, можу перев’язати. У нас і не було лікаря. У нас є сімейний лікар, який працює у Торецьку, але ви ж бачили, як їхати. Ми їй телефонуємо. Вона розповідає, що робити, куди колоти, що капати, як перев’язати. У телефонному режимі. Ось так і працюємо», — розповідає жінка.
Ганна показує своє колишнє робоче місце — тиждень тому його знищили російські окупанти.
«Упав снаряд, розірвався на даху. Менше з тим, постраждав будинок поблизу», — додає Ганна.
Наразі у селищі немає ані світла, ані води, ані газу.
«Світла немає. Воду возимо із Зорянівки. Мотоблок. Бабусі дають каністри. Все. І ще молодий чоловік на мотоциклі возить. Світла немає. Інтернету немає. Зв’язку ні з ким не підтримуємо.
Для зв’язку треба йти на залізничну дорогу. А раптом стріляють? Є продуктовий магазин, але привозять продукти потроху, тому що світла немає. Усе швидко псується. Також і їсти готуємо:зварив, посьорбав — воно все зіпсувалося. Газу давно немає, світла — півтора тижня», — розповідає Ганна.
Хто мали змогу — поїхали. Решта вирішила для себе, що не хоче нікуди їхати. Та й немає для цього грошей, пояснює місцевий житель Олег.
«Куди їхати? Вже звикли тут. І не хочемо. Тут виросли. Навіщо кататися? Кому ми там треба? Швиденько приготували їсти й сидимо у підвалах. Готуємо тільки на вулиці, у підвалі не приготуєш. Дрова збиваємо, де прийдеться», — пояснює Олег.
Читайте також: Без хліба, без води, кожні 10-15 хв обстріли: як живе Сіверськ, за який точаться бої
Поки спілкувалися з Олегом на сусідній вулиці пролунав вибух. Швидко біжимо разом із ним у підвал. Там стоїть зо два десятки ліжок та багато речей, за якими зрозуміло, що місцеві перебувають у підвалах майже постійно.
Наші здогадки підтверджує місцева жителька Ніна.
– Скільки ви вже у підвалах ховаєтеся?
– Уже два тижні. Або більше. Раніше спускалися періодично, вдень виходили, готували на багатті. Ось, пічки саморобні у дворах стоять. А зараз усі сидять. Вийшли, швиденько за кутом приготували чай, поїсти — і сюди спускаємося, бо неможливо вже. Ви самі вже все бачили й чули. Не всі тут сидять цілими днями, намагаються виходити на вулицю. Бо у підвалі важко дихати. Наприклад, мені після підвалу важко дихати. Я періодично виходжу, гуляю.
Вижити місцевим допомагають волонтери — вони привозять гуманітарну допомогу. Цього разу понад сотню продуктових наборів. У кожному — консерви, молоко, вермішель та соняшникова олія, говорить волонтер Юрій.
«У Торецьку, там, де були обстріли, роздали до ста пакетів. І приїхали сюди, у Курдюмівку. Тут тривають реальні бойові дії. Ми якраз проїжджали по лінії вогню. Привезли 138 пакетів сюди, оскільки тут люди потребують гуманітарної допомоги. Вони сидять у підвалах, не виходять. Дістатися сюди практично нереально. Ми самі у цьому переконалися», — каже Юрій.
Після Курдюмівки волонтер планує завантажити гуманітарну допомогу у Дніпрі та доставити до прифронтових Мар’їнки та Вугледару Донецької області.
Яніна Львутина, Донеччина, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS