Валентина Троян
Коли побачив своє поранення, було соромно звертатися, забинтував і пішов далі — голова патрульної поліції Луганщини
Автор
Із головою патрульної поліції Луганської області Віктором Левченком говоримо про роботу на звільнених територіях, евакуацію людей та плани на повноцінне відновлення роботи патрульної поліції після звільнення Луганщини.
— Які завдання нині виконує патрульна поліція Луганської області? З ваших попередніх інтерв’ю знаю, що частина поліцейських працює у Рівненській області, частина — на Дніпропетровщині. Чи є у вас ротації? Бо зараз ви працюєте і на Луганщині, збираєте свідчення про воєнні злочини росіян.
— Так, патрульна поліція Луганської області працює і на Луганщині. Скажімо так: виїжджаємо на Луганщину, бо зараз деокупована невелика частина і зараз там тривають бойові дії. Але патрульна поліція постійно допомагає місцевим — разом з військовою адміністрацією, волонтерами. Максимально допомагаємо з продуктовими наборами, евакуацією тих, хто бажає. Тому так, патрульна поліція є у Луганській області. А інша частина — близько 30 людей разом з патрульними з Маріуполя відкрили відділ патрульної поліції у місті Дубно і гідно несуть службу у Рівненській області.
— Є плани щодо того, що після звільнення області ці люди повернуться кожен до свого міста?
— Звичайно, після деокупації Луганщини, а я сподіваюся, я впевнений, що це буде повністю Луганська область і саме місто Луганськ, то патрульні повернуться до виконання обов’язків на луганській землі. У цьому навіть немає сумніву.
— Чи вистачає вам штату для того, щоб виконувати роботу і на звільненій території Луганської області і, можливо, для інших задач на інших територіях — тієї ж Донеччини, де ви так само буваєте?
— Ми працюємо у команді і завжди взаємодіємо з іншими службами — ГУ Нацполіції Луганської області, ДСНС, волонтерами, військовою адміністрацією. Тому, в принципі, для виконання поставлених задач сил більш, ніж достатньо.
Читайте також: Масований удар по Україні: поліція фіксує докази воєнних злочинів Росії (ВІДЕО)
— Фіксуючи воєнні злочини, як комунікуєте з прокуратурою і чи задоволені тією комунікацією, яка є?
— Ми займаємося не зовсім фіксацією. Правильніше говорити — виявляємо. А займається цим Головне управління Нацполіції. Зокрема, слідчі.
— Ви не згадали СБУ. Ви з ними не співпрацюєте?
— У Служби безпеки специфічні задачі, які, я думаю, цілком логічно знає обмежена кількість і поліцейських, і представників інших структур. Але їхню ефективність ми бачимо — вони постійно повідомляють про затримання, розслідування. Тому комунікуємо, але сказати, що співпрацюємо, не можу, бо у нас різні задачі.
— Як з вами спілкуються місцеві у звільнених населених пунктах Луганської області, куди ви зараз приїжджаєте? Чи охоче розповідають про те, що коїли у їхніх селах росіяни?
— Дуже охоче розповідають, і це не зовсім приємні, скажімо так, моменти їхнього перебування під окупацією. Росіяни не забезпечували провізією, не допомагали місцевим, а навпаки — відбирали. Були історії, що у місцевих фермерів, які своїми силами заробили на трактори, транспорт, росіяни цей транспорт викрадали або розбирали на деталі, тому що їм були потрібні акумулятори чи ще щось. Коли ж місцеві намагалися відстояти своє, то росіяни застосовували силу.
Тож, у місцевих неприємні враження від окупації. Нас зустрічають дуже радісно. Ми розуміємо, що у людей майже нічого не залишилося. Але те, що у них є якесь молоко, якусь рибу впіймали, вони намагаються з нами цим поділитися. Приємно, що ми чуємо багато української саме на деокупованих теритріях. Це вселяє надію і допомагає працювати далі.
— Ви на своїй фейсбук-сторінці та Луганська обласна військова адміністрація багато розповідали, як патрульна поліція допомогла з евакуацією людей. А, зрештою, з’явилися відео людей, які залишилися в окупації і говорили про те, як поліцейські, волонтери «знущалися над ними». Це вони розповідали в інтерв’ю російським пропагандистам. Розумію, що це неприємно було чути. Але, як ви уявляєте собі ваше повернення то тих міст, де залишилися ці люди і, напевно, залишатимуться? Чи немає почуття «брезгливости»?
— Усі ці відчуття, як і звичайній людині, вони притаманні. Але ми склали присягу і ми працюватимемо надалі, ми будемо надавати допомогу місцевим, не вибираючи, хто є хто. Для цього є спеціальні служби, які займатимуться спільниками ворога, будуть їх виявляти. Думаю, вони понесуть законне покарання. Наша ж задача, по-перше, максимально забезпечити безпеку громадянам, забезпечити правопорядок і максимальну допомогу жителям Луганщини. Ми робитимемо це за будь-яких обставин.
Слухайте також: Що мають право робити поліція чи ЗСУ під час затримання у комендантську годину?
— Нещодавно з’явилася інформація, що ви дістали поранення у ногу і не звернули на це увагу, а потім, під час невеликої відпустки, виявили, що у нозі куля. Чи вас прооперували і як ви почуваєтеся?
— Почуваюся добре. Кулю, за наказом командира, довелося дістати. Я не планував цього, бо це все ж таки вибиває трохи з роботи — лікарняний, операція, відновлення. Але, так, була така ситуація. Мене питають, чому не звернувся одразу (до медиків — ред.). Це просто треба пройти те, що відбувається зараз у районі Бахмута, на Донбасі. Там хлопці гинуть, дістають дуже важких поранень. Тому, коли я побачив своє поранення, мені було соромно звертатися. Я думав, що це просто посекло осколками, забинтував та пішов працювати далі. Але виявилося, що все трохи інакше. У нас сотні, тисячі наших військових дістають такі поранення і так само не звертають увагу, просто працюють далі.
— До речі, про те, наскільки патрульні поліцейські, ваші колеги, можуть надавати собі допомогу. Ви маєте відповідну підготовку?
— Звичайно. Патрульна поліція на етапі навчання велику увагу приділяє першій домедичній допомозі. Також ми проходили більш поглиблену допомога пораненим. Специфіка нашої області вимагала від нас такого. Тому патрульні постійно отримували нові навички і вдосконалювали здобуті. Тому, звичайно, надання першої домедичної допомоги завжди було одним із основних напрямків навчання.
— Я звернула увагу на те, що ви вдруге очолюєте управління патрульної поліції специфічного регіону. До Луганщини ви очолювали Патрульну поліцію Криму, а зараз — Луганщини. Звісно, був період, коли ситуація була більш-менш стабільною. Але все одно фронт поруч і ви, напевно, це відчували. Ви міркували над тим, чому вас призначають керувати на таких територіях? Мабуть же, хочеться працювати у якійсь стабільніший області?
— Я трохи інакше дивлюсь на цей момент, тому що, коли я прийшов на службу, познайомився із нашим командиром — Євгеном Олександровичем Жуковим, коли мене призначали у відділ патрульної поліції Крима і Севастополя, я сказав, що я ніколи не буду плакати, нити, що мені щось не подобається, що я хочу кращих умов, або ж мені ці умови, скажімо так, погані, — я нестиму службу там, де я буду необхідний. І я пишаюся насправді тим, що я очолював і очолюю такі специфічні регіони, тому що туди б не призначили когось, хто слабкий духом і не впорався б. А мені довірили цей важливий регіон. Значить, мені треба там себе проявити і працювати максимально, що ми, в принципі, і робили. Я бачу, що патрульна поліція Луганської області проявила себе дуже достойно.
— Чи є у лавах патрульної поліції Луганської області зрадники? Якщо є, то чи багато таких, чи є по них кримінальні провадження?
— Фіксуємо всі моменти, які стали відомі, стосовно зрадників. Скажу так: у патрульній поліції Луганської області це дуже незначна частина. Дуже незначна… Цифри я не називатиму, але це одиниці.
— Я думаю, ви знаєте цих людей. Чи став їхній вибір для вас несподіванкою? Чи були думки, що так може статися?
— Якби були такі думки, ми б відреагували одразу, і ці люди не допустилися б до служби. Це були звичайні патрульні, які виконували свої службові обов’язки. Чесно, я не можу сприйняти якихось виправдань, що десь батьки, дім і так далі. Тисячі втрачають свої домівки, тисячі залишають свої домівки, але не зраджують. Але такі люди (які зраджують — ред.) є, на жаль, у кожній структурі. Та добре, що їх небагато.
Слухайте також: Люди починають не боятися розповідати про колаборантів — кореспондентка з деокупованої Миколаївщини
— А якщо говорити не про зрадників, тобто тих, хто пішов на службу до росіян, а про людей, які просто не виїхали з окупованої території, коли був наказ — їх звільнили чи ні?
— Звичайно, цих людей звільнили і це логічно. Є наказ, а це — невиконання наказу. Але і їх дуже-дуже незначна частина. Повторю, майже весь підрозділ виконав наказ і продовжує зараз нести службу у тих регіонах, де вони потрібні.
— Згадаємо лютий цього року. Не питатиму про підготовку патрульної поліції, хоча чула думки, що не були готові. Звісно, що укомплектування патрульних — це одне, прикордонників — друге, військових — третє. У кожного своє озброєння. Але, якщо говорити про психологічний стан, бо ви ж все одно мали певну інформацію щодо потенційного вторгнення, то чи можете пригадати емоції, які панували серед ваших колег?
— По-перше, ніякої інформації більше, ніж була доступна широкому загалу, у нас не було. Наш командир Євген Жуков — «кіборг». Він з 2014 року служив у ДШВ. Наш вищий керівник — Олександр Фацевич — також служив в АТО. Вони не могли не реагувати на події у лютому. Звичайно, що були посилені наші патрулі. За тиждень до вторгнення ми всі, і я у тому числі, ночували в управлінні до тривоги. Звичайно, готувалися. Було спілкування з патрульними. І, як ви знаєте, що також були укріплені управління патрульної поліції.
Ми робили вогневі позиції, щоб бути готовими до реагування у межах, скажімо так, нашої компетенції, наших сил. Але важкого озброєння у патрульної поліції не було. У кожного, як ви правильно кажете, свої задачі. У військових свої задачі, у патрульних — свої. Але патрульні були готові стати до строю і у разі миттєвого вторгнення ворога також захищали б нашу країну.
— Бачила відео пропагандистського російського ресурсу «РИА Новости», де колаборанти з Рубіжного ходять по домівках поліцейських, нишпорять і створюють пропагандистські ролики. Якщо бачили їх, то як сприймаєте те, що вас там називають «карателями»?
— Такі слова з вуст російських пропагандистів — велика похвала. Чому? Тому що це значить, що ми робимо все вірно. Звичайно, що серйозно не сприймаю, тому що патрульна поліція робила максимум для допомоги місцевим, ризикуючи власним життям, без графіків відпочинку. Ми працювали нон-стоп. І найприємніше, що жителі Луганщини це бачать і цінують. А те, що кажуть пропагандисти, ніби у нас є хімічна, ядерна зброя… Тобто, це «пустодзвони», які працюють на своє стадо.
— Серед ваших колег багато людей з територій, окупованих у 2014 році?
— Дуже багато. Знаю, що серед моїх бійців зараз є переселенці. Тобто, жителі Луганської області, яка була окупована у 2014-му, але вони виїхали звідти і вступили до лав патрульної поліції. Таких дуже багато. А тих, які там залишалися, і потім приїхали, я таких не знаю.
— А ви з цими колегами говорите про те, як працювати після звільнення на територіях, які Росія окупувала у 2014-му? Наскільки реально там жити і працювати?
— Наскільки реально там жити і працювати ми дізнаємось, коли деокупуємо цю територію. І я впевнений, що так буде. Але, ще наголошу, ми дали присягу і ми будемо виконувати роботу там, де наше місце служби. Всі колеги бажають звільнення своїх домівок, повернення до свого регіону. Так, кажуть, що буде складно знайти спільну мову зі знайомими, які там залишилися, але ще раз кажу — я впевнений, що кожен колаборант понесе своє покарання, а ті люди, які не співпрацювали з ворогом, вони просто житимуть далі, але на вулицях вже буде українська поліція і, нарешті, закон. Тому що зараз там ніякого закону немає.
Валентина Троян, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
