«Життя цінніші, ніж інформація»: журналісти зі сходу України заперечують наступ на свободу слова під час війни

«Життя цінніші, ніж інформація»: журналісти зі сходу України заперечують наступ на свободу слова під час війни

Від початку повномасштабного вторгнення між журналістами та військовими неодноразово виникали непорозуміння та суперечки з приводу доступу до тієї чи іншої інформації та правильної її подачі.

«Люди, які передчасно повідомляють про звільнення територій, відтягують нашу перемогу», — вкорте наголосила заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

Водночас представники релокованих зі сходу України медіа не вважають подібні дискусії наступом на свободу слова

Максим Бєлін, онлайн-видання «Зміст» (Сєвєродонецьк)

Зокрема, Максим Бєлін — головред онлайн-видання «Зміст» каже: від початку повномасштабного вторгнення їхня редакція не стикалася із проявами обмеження свободи слова. Комунікували і з чиновниками, і з правоохоронними органами, але проблем у комунікаціях Максим не пригадує:

«Ми взагалі використовуємо відкриті джерела і з них беремо дані. Ми, наскільки я пам’ятаю, зверталися один чи два рази за коментарем, то було без проблем. Коли ж я спілкувався із військовими — ми хотіли поїхати ближче до їхніх позицій і зробити матеріал, то мені сказали, що навіть, якщо є акредитація, то нічого окрім дерев знімати я не можу. Я це розумію, це — нормально. Тому, ще питання — а який матеріал ми змогли б звідти привезти. Гадаю, максимум якийсь коментар, який можна взяти і телефоном».

Він зауважує — до обмежень із боку військових ставиться дуже позитивно.

«Я вважаю, що це — необхідність у наш час. По-перше, війна. І все, що може нашкодити, його не повинно бути у суспільному просторі. Я не бачу тут якихось обмежень, що стосуються свободи слова, як такої. Це необхідність під час війни. Ми всі повинні це розуміти — і журналісти, і медійники, і користувачі інформації», — пояснює Максим Бєлін.

Максим не виключає, що можуть бути і безглузді обмеження, але їхня редакція із таким не стикалася.

«Це не добре, але я говорив більше про загальну тишу в інформаційному просторі, що стосується воєнних дій. А так, звісно, можна знайти багато недоліків. Комунікація — не найсильніша сторона наших посадовців. Тим паче, місцевих», — зазначає головред.


Читайте також: «Коли звільнять Рубіжне, всіх скує жах» — журналіст


Анна Сердюк, «Вільне радіо» (Бахмут)

Головна редакторка «Вільного радіо» Анна Сердюк зауважує: в умовах воєнного часу у випадку їхньої редакції треба говорити все-таки про самоцензуру.

«Ми часто зіштовхуємося із ситуацією, коли нам кажуть, що про це не можна писати або не можна писати зараз. Це триває впродовж усіх восьми місяців війни», — каже головредка.

За її словами, колектив «Вільного радіо» розуміє це, адже життя цінніші, ніж інформація, яка «намагається прорватися».

«Наприклад, ми говорили із представницею департаменту культури до того, як вдалося вивезти музейні експонати і картини. Ми спочатку видали матеріал, тому що заступниця нам прокоментувала, але наступного дня у сльозах дзвонила керівниця департаменту, казала про те, що у неї ще не всі люди доїхали і вона за них дуже боїться. Ми прибрали матеріал, тому що виїжджати було небезпечно і небезпечно везти (експонати — ред.)», — розповіла Анна.

У своїй роботі колектив віддає перевагу безпеці тих, про кого пише, але все одно інколи «прилітає» навіть від колег, говорить Анна Сердюк:

«Кажуть: «Класна історія». Ви розповідаєте, але ж їм можуть зашкодити. Наприклад, волонтерам у Бахмуті, про яких ми робили матеріал. Самі волонтери цього не приховують, вони ведуть діяльність у соціальних мережах, допомагають людям, але часом не всі сприймають навіть таку інформацію, як люди самі себе позиціонують так, щоб, коли про них розповідають ЗМІ. Це теж виглядає неоднозначно. Але все-таки ми беремося за таке. Тобто, якщо не ми розкриваємо чиюсь таємницю, хто ховався за чужим іменем, то не вважаємо, що це буде та інформація, яку ми перші повідомили. Якщо людей захочуть, умовно кажучи, здати, то сусіди про них і так вже знають», — пояснює журналістка.

Вона пригадує, що на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли ще не всі до кінця розуміли, коли хто що повідомляє, керівники місцевих громад часто відправляли журналістів до обласного керівництва, щоб щось не наплутати або, щоб не сказати зайвого.

В умовах великого обсягу інформації редакція «Вільного радіо» відмовилася від наполегливих гонитв за її частиною. 

«Якщо за пару днів не вдалося щось добитися, то це просто залишається і йдемо далі», — резюмувала Анна Сердюк.


Читайте також: Особисті зв’язки чи закритість, зумовлена війною: як змінився доступ до публічної інформації на Луганщині після 24 лютого?


Сергій Окішев, телеканал «Прямий» (Сєвєродонецьк)

Воєнкор телеканалу «Прямий» Сергій Окішев теж зазначає, що не стикався із обмеженнями свободи слова.

Пригадує лише період, коли військові призупинили доступ журналістів до роботи на фронті на усіх напрямках.

«Але, тепер вже усі знають, що причиною цьому був контрнаступ на Харківщині, на Миколаївщині, Херсонщині. Тобто, вважати це якимось утиском свободи слова я не можу, тому що на це були очевидні причини. Ми бачимо результати усього цього», — згадує журналіст.

Такі дії військових Сергій вважає цілком виправданими. Більше того, він нагадує — після деокупації правоохоронці та військові мають «зачитати» територію від залишків ворога.

«Все одно є якісь люди — перевдягнуті російські військові, колаборанти, навіть не переодягнені російські військові, які можуть обабіч траси, якогось стратегічного напрямку чи у лісосмузі ще залишатися. Теоретично у них може бути запас боєкомплекту і вони можуть використати цей боєкомплект у напрямку твоєї машини. Це, по-перше. По-друге, на мою думку, першими у деокуповані міста мають заходити військові, правоохоронці, а вже потім — журналісти», — зазначає Сергій Окішев.

Він стверджує, що в українському війську несуть службу найкращі пресофіцери:

«Можливо, це пов’язано із тим, що я ще з 2018 року працюю на лінії фронту. Можливо, це є причиною того, що у мене склалися із більшістю пресофіцерів дружні стосунки. І у мене не було ніколи таких випадків якогось утиску, обмежень».

Якщо говорити про комунікацію із органами місцевої влади, то зараз Сергій спілкується переважно із представниками Миколаївщини, Харківщини та Донеччини.

«Парадоксально чи ні, але для мене все логічно. З початком повномасштабного вторгнення їхні пресслужби, їхні комунікації вийшли на новий рівень, якісний, у кращий бік. Зараз без проблем можна зв’язатися із представниками будь-якого рівня військової адміністрації. Не скажу, що у 100%, але у 80-90% випадків можна очікувати на позитивний результат», — додав журналіст.


Валентина Троян, журналістка Громадського радіо, представниця Інституту масової інформації щодо окупованих територій та Луганської області

Блог підготовлено в межах проєкту «Мережа медіаспостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House. Зміст блогу є відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та його автора й необов’язково відбиває позицію Freedom House


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини