«Звичайні життєві радощі, яких немає на фронті»: як українські військові медики проходять психологічну реабілітацію у Швеції

До платформи Київського залізничного вокзалу, де зібралось багато людей, прибуває поїзд із Варшави. На перон виливаються потоки приїжджих із тяжкими валізами й сумками. На одній ділянці платформи панує особлива атмосфера: тут велике товариство зустрічає чоловіків та жінок у формі, що виходять з вагона. Це військові медики й медикині, а також волонтери, які щойно повернулися зі Швеції. Там вони пройшли 10-денний курс психологічної реабілітації та відпочинку, організований благодійним фондом Repower.

«Відбувається вигорання від постійної роботи під обстрілами»

Медик групи з позивним Мартін на війні вже два роки. Перед тим, як вирушив на реабілітацію у Швецію, займався евакуацією військових на фронті. До повномасштабного вторгнення чоловік жив цивільним життям, ніяк не пов’язаним з військовою сферою.

«Я побачив, що багато людей виїжджає, і зрозумів, що якщо так зроблять усі, то не буде кому захищати Україну. Тому я вирішив піти до війська. Декілька разів намагався туди потрапити, оскільки маю певні обмеження по здоров’ю. Але все ж пройшов ВЛК і потрапив у медичну роту», — розповідає Мартін.

Каже, програми реабілітації є вкрай необхідними для військових медиків, щоб допомогти впоратися з травматичним досвідом:

«Ми постійно переживаємо стрес, працюємо з пораненими, і це не може не позначатися на нашому ментальному здоров’ї. Тому такі програми, як Repower, необхідні для відновлення, оскільки у нас відбувається вигорання від постійної роботи під обстрілами. Психологічна реабілітація дає час звикнутись із цивільним життям, відчути себе потрібним, відчути себе людиною, відчути якісь звичайні життєві радощі, яких немає на фронті».

Медик розповідає, що минулого разу повертався до цивільного життя, коли отримав поранення. За його словами, багатьом військовим дійсно складно перелаштовуватись, коли вони опиняються вдома після півроку-року участі у бойових діях:

«Дуже важко бачити, як люди просто гуляють, ходять у кафе, насолоджуються життям, сміються. Перша реакція у військових буває досить гострою. Тому програми з психологічної реабілітації та підготовки військових до повернення — дуже важливі».

Десятки людей, радісно перемовляючись українською та англійською, поступово переходять з вокзальної платформи до однієї із зал очікування. Там медиків зустрічають представники військового керівництва України, команда Repower, шведські партнери.

«Сильні медики — це основа для перемоги»

Repower — благодійний фонд, який організовує для українських військових медиків програму психологічної реабілітації у Швеції, де ті обмінюються досвідом, відпочивають та знайомляться зі шведською культурою. За майже півтора року на психологічну реабілітацію з’їздили вже чотири групи військових медиків, у кожній з яких по 100 людей.

«Проєкт створили мої друзі — Марина, Дара, Катя та Себастіан. Ми познайомилися під час роботи в гуманітарній організації World Central Kitchen, яка працює по всьому світу, зокрема в Україні, на прифронті», — розповідає Микола. Він — відеограф, фотограф і сторітелер у команді Repower.

Микола виріс у Донецьку, у 2014 році переїхав до Києва. Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік зрозумів, що хоче залишитися в Україні та бути корисним, тому почав брати участь у діяльності різних благодійних фондів та організацій.

Повноцінно Repower розпочав свою роботу в грудні 2022 року. Саме тоді до Швеції вирушила перша група військових медиків і медикинь, розповідає Себастіан Ліндстром, шведський кінематографіст, журналіст і співзасновник Repower.

«У певний момент ми усвідомили, що хочемо сфокусувати нашу енергію та час на підтримці медиків на фронті. Спершу це був пілотний проєкт. Але ми зрозуміли, що, хоча це дуже дорого, ми повинні підтримувати медиків, які щодня рятують життя військових, які проходять через дуже травматичний досвід. Тому що ми віримо, що, якщо медики втратять бойовий дух, якщо у них почнеться депресія, якщо ПТСР візьме над ними гору, то й для інших військових настануть складні часи. Сила військових базується на нашій спроможності підтримувати їх, якщо вони будуть поранені. Тому сильні медики — це основа для перемоги, таке наше переконання», — говорить Себастіан.

Repower є повністю недержавною організацією. Тому вся команда й інші дотичні до фонду люди постійно шукають способи залучити кошти для поїздок.

«Допомагають усі: від звичайних людей до різних бізнесів, які намагаються донатити, обсяг яких залежить від того, на що вони спроможні. Останнім часом дівчата знайшли партнера — одну з мереж супермаркетів. Вони дізналися про нас, вирішили поспілкуватися, і їх дуже зацікавив наш проєкт», — розповідає Микола.

Слухайте також: «Я натхненний і хочу повернутися до роботи» — бойовий медик про програму відновлення Repower

За його словами, мережа супермаркетів надала Repower 3,5 млн грн, щоб допомогти забезпечити поїздку третьої групи до Швеції. Двоє співробітників компанії також вирушили разом із медиками. Мережа супермаркетів вирішила підтримати благодійний фонд знову. Вона організувала тижневу акцію, протягом якої з кожного проданого товару, що належав до певного переліку, одна гривня йшла на підтримку Repower. Таким чином, компанія залучила для благодійного фонду ще 7 млн грн, що дозволило повністю покрити витрати четвертого туру.

«Якщо шведи бачать наших військових, то підходять і дякують їм»

Коли всі прибувають до зали, з невеликою промовою виступає Анатолій Казмірчук, керівник Медичних сил ЗСУ. Він вітає прибулих, дякує шведським партнерам за їхню надійну підтримку, а також команді організаторів програми.

«Зі Швецією в України неймовірна історія, ще з Київської Русі. Також Швеція має найбільший серед усіх країн відсоток людей, які вважають, що потрібно підтримувати Україну, зокрема військово. Якщо не помиляюся, цю думку поділяють 96% чи 97% шведів. Це сильно відчувається. Коли вони бачать наших військових у формі, то просто підходять і починають їм дякувати», — розповідає Микола.

Він пригадує, як ще під час поїздки першої групи у Швецію, тамтешні мешканці якось довідалися про місце базування українських військових медиків і приходили пропонувати їм свою допомогу. Ті, хто не мали фінансової спроможності, прагнули хоч якось долучитися: хтось пропонував зводити у планетарій, хтось — розповісти про шведські ліси й провести ними екскурсію.

«Якщо ти українець і перебуваєш у Швеції, то майже будь-де тобі достатньо показати свій паспорт, і багато чого буде надано безкоштовно: проїзд у транспорті, походи в музеї. Наші військові відчувають, що шведи нас дуже підтримують, і це теж важливо. Адже вони бачать, що підтримка за кордоном не просто існує, а є дуже сильною. Медики про це розповідають, і у них з’являються емоції, в їхніх очах знову виникає жага до життя, до боротьби», — говорить Микола.

Чи не найяскравішим прикладом шведської підтримки, дружби й любові є Себастіан, один із засновників Repower.

Чоловік встиг пожити й попраювати у 165 країнах світу. У Швеції він служив у силах спеціальних операцій. Себастіан вже стикався з вкрай небезпечними умовами життя й праці, землетрусами, воєнними конфліктами у Сомалі, Гаїті.

«Після початку повномасштабного вторгнення я відчув, що повинен бути тут. Я ніколи не бував в Україні раніше, так само, як у сусідніх та недалеких Польщі, Молдові, Грузії. До повномасштабного вторгнення мій інтерес був деінде. Але коли я перетнув кордон через тиждень після початку великої війни, мені стало чудово зрозуміло, що це те місце, де я хочу провести наступну частину свого життя.

Я ніколи раніше не зустрічав людей, настільки готових зробити все, що вони можуть, аби наступні покоління не мали воювати. Час забрати назад те, що належить Україні, шляхом потужної перемоги, але це займе час. На початку ми думали, що кілька місяців, потім — кілька років, тепер ми не знаємо, як довго це триватиме — ще п’ять, ще десять років. Але ці люди готові померти за безпеку інших, і я ніколи не зустрічав такої самопожертви в інших країнах, людей, настільки налаштованих захистити своїх братів та сестер», — пояснює Себастіан.

Він в тут зі своєю дівчиною. І хоча майбутнє поки видається непевним, Себастіан хоче пов’язати його з Україною.

«Я хочу одружитися, завести кількох дітей, можливо, трьох. Складно будувати сім’ю під час війни, брати на себе такі зобов’язання. Але це було б так чудово — завести дітей, поїхати з ними в Карпати, у Буковель чи на Драгобрат».

Себастіан захоплюється українською музикою, улюбленою серед неї називає творчість гурту «ДахаБраха». Наступною своєю метою він називає вивчення української мови, планує зробити це упродовж подальших кількох років. Але і сьогодні Себастіан, попри спілкування англійською, використовує українське слово «перемога».

«Я сподіваюся, що я зробив би те ж саме, що й усі ці медики, якби вторгнення відбулося в моїй країні. Моя відповідальність — розповідати їхні історії світові: через документальні фільми, короткі відео, фото, або як ми це робимо зараз».

«Всі ці люди близькі моєму серцю»

Коли офіційна частина заходу завершується, учасники організовують спільне фото, і настає час для неформального спілкування.

Складно повірити, що більшість із цих людей знають одне одного лише десять днів. У залі панують обійми, щирі сміх та сльози, слова подяки, веселі балачки. Близько сотні присутніх на зустрічі людей справляють враження величезної, але міцної й люблячої родини. Тепер їх єднають унікальні й щасливі враження від спільної подорожі, що межують із жорстоким і болючим світом війни, у який всі вони невдовзі повернуться.

«З нами працювали психологи, вони налаштовували нас одне до одного. Ми відкривалися — і це нас дуже з’єднало. Після проєкту ми всі дуже дружні», — говорить Вікторія, ординаторка щелепно-лицевої хірургії.

Вона була начальницею стоматологічного кабінету в Маріупольському міському шпиталі. У 2022 році Вікторія потрапила в російський полон, де її утримували шість місяців. Жінка повернулася в Україну під час великого обміну й відтоді працює у Військово-медичному клінічному центрі Східного регіону в Дніпрі.

«Всі ці люди близькі моєму серцю. Я познайомився з 400 медиками і мав певний зв’язок із кожним і кожною з них: з одними ти багато спілкуєшся, з іншими проводиш час у шведській бані, з кимось займаєшся електросерфінгом, йогою, ще з кимось співаєш. Я мав нагоду поєднатися зі стількома прекрасними людьми, всі з яких вирішили, що їхній обов’язок — рятувати життя людей на фронті.

Коли я їду в Харків, Краматорськ, Лиман, я знову зустрічаю людей, з якими був у Швеції. Ми через багато що проходимо разом за ці 10 днів, а потім п’ємо каву в Слов’янську, жартуємо про Швецію. І я бачу цю різницю. Хоча реабілітація триває небагато часу, люди знову сміються, дивляться одне одному в очі, обіймаються», — розповідає Себастіан.

Всі чотири групи, які проходили програму реабілітації у Швеції, досі мають спільні чати в Telegram. Учасники проєкту та його організатори продовжують не лише спілкуватися, але й допомагати одне одному.

«У когось є плазма крові, у когось — медичне обладнання. Вони діляться одне з одним тим, чого потребують інші. Також ми привозимо сюди зі Швеції автомобілі, щоб передати їх медикам, так само як інше обладнання. Ми стали своєрідним хабом, що розбирається, як забезпечити військових медиків», — говорить Себастіан.

«Ми намагаємося зібрати очікування та побажання учасників, а потім всі їх виконати»

Про програму військові відгукуються дуже схвально. За їхніми словами, ці проведені разом 10 днів дійсно дозволяють якісно відновитися й відпочити.

«Це дуже хороша програма, дуже гарні відчуття. Це знайомство з культурою Швеції, відвідування музеїв, історичних місць. Вони захоплюються нашою культурою, ми — їхньою, а також їхнім ставленням до нас. Підтримка шведів допомагає нам відновлюватись. Це дуже гарні емоції та досвід. Усі щасливі, всі усміхнені. У нас була дуже насичена програма, майже без вільного часу. Ми відновилися на 100%, тому тепер повертаємося до роботи, сповнені силами, досвідом, гарними відчуттями. І ми налаштовані передавати їх далі — нашим пацієнтам», — ділиться враженнями Вікторія.

Крім відпочинку й психологічної терапії, програма містить і безпосередньо практичну складову, адже військові медики обмінюються досвідом, обговорюють його, як між собою, так і зі шведськими колегами.

«У цій групі — лікарі, фельдшери, водії-санітари, медсестри, тому ми спілкувалися про різні етапи евакуації, хто коли надає допомогу, як це можна покращити, як співпрацювати різним відділам, різним частинам. Комунікація як по «вертикалі», так і по «горизонталі», — розповідає Мартін.

Хоча всі чотири поїздки на реабілітацію мали в основі дуже подібну програму, кожна подорож стає унікальною та несхожою на інші. Організатори щоразу намагаються адаптувати план під потреби й бажання конкретних учасників та учасниць і забезпечити медикам саме ті активності, які їх найбільше цікавлять.

«На початку, коли ми опиняємося у Швеції, то намагаємося зібрати очікування та побажання від учасників, а потім всі їх виконати. Наприклад, цього разу дуже багато людей сказали, що хочуть подивитися вирішальний футбольний матч України та Ісландії за вихід на Євро. І ми це організували: зробили прапорці, розмалювали аквагримом обличчя, накупили різних снеків, знайшли проектори. І ми всі дивилися цей матч, а українська збірна зробила нам величезний подарунок, адже виграла з рахунком 2:1. Це були дуже сильні емоції», — згадує Микола.

Також під час цієї поїздки команда організувала учасникам сеанси іпотерапії (взаємодії з конями), стрільбу з лука, дегустацію сюрстрьомінгу — традиційної для Швеції квашеної риби.

Незабаром частина команди поїде з тестовою групою з 30 людей в Іспанію, говорить Микола. Це перша не шведська подорож Repower, і вона матиме зовсім іншу програму. Організація шукає шляхи розширити географію й залучити ще більше українських військових медиків та медикинь до проходження реабілітації.

Після зустрічі на вокзалі люди поступово розходяться: прощаються одне з одним, ще раз обіймаються, беруть важкі сумки й покидають вокзал. Зовсім скоро вони повернуться до своєї непростої роботи: одні вирушить на фронт, інші — у шпиталі, хтось візьметься за нові волонтерські проєкти.

«Зараз повертаюся в частину, і з новими силами будемо далі працювати. У нас ще багато роботи попереду», — говорить Мартін.