Війна на Сході ставить перед українською журналістикою нові виклики та завдання. Про це в Могилянській школі журналістики на конференції «Конфлікт та медіа» говорили студенти і медійники. Оксана Гриценко – українська журналістка, яка часто буває в зоні АТО – розповіла студентам про головні завдання журналістів під час війни, власний рецепт того, як не скочуватись до пропаганди та той голос Донбасу, який вона там почула.
«Ми повернулися з зони АТО два тижні тому, і дуже цінним було те, що ми змогли відвідати Донецьк, який зараз контролюється сепаратистами. При цьому ми відкрили для себе дуже багато нового і неочікуваного. Наприклад, я була впевнена, що там зараз переважно люди, які підтримують проросійських сепаратистів. Насправді це не так. Там є дуже різні люди. Там є люди, які просто не можуть виїхати з міста. Там є люди, які дуже довго сподівалися на те, що місто буде звільнено, або що конфлікт найближчим часом буде залагоджено. Вони виїхали з Донецька на кілька місяців, потім зрозуміли, що ця війна надовго, вони повернулися і зараз якимось чином намагаються поновити своє життя там, попри те, що живуть за таких складних умов. Насправді це було досить складно, досить сумно спілкуватися з цими людьми, але це дуже корисний момент», — сказала журналістка.
Оксана Гриценко впевнена, утриматись від пропаганди та упередженості допомагає тісне спілкування з жителями сходу та роль спостерігача, а не того, хто вирішує конфлікти.
«Я абсолютно і цілком вважаю, що перше завдання журналіста — це інформувати і не займати іншу сторону. Для українських журналістів дуже важко бути неупередженими, оскільки Україна є фактично стороною конфлікту. Але для себе я обрала стратегію, що треба якомога більше спілкуватися з різними людьми.
Найскладніше там, це те, що інколи тобі доводиться говорити з людьми, які не поділяють твою думку. Завжди хочеться вступити в суперечку, дискусію, але цього треба уникати. Треба намагатися слухати, якомога більше слухати. І бути спостерігачем, і потім максимально розповідати те, що ти чуєш та бачиш. Головне — не бути пропагандистом і якимось чином впливати на ті події, які висвітлюєш. Тобто, бути максимально неупередженим. Це складно, але цього варто домагатися, для цього треба якомога більше їздити і говорити з різними людьми.
Я стараюся не бути суддею. Бути слухачем. Описувати те, що я бачу, і не судити. Я згодна з тим, що журналіст насправді не може вирішувати конфлікти. Це не є його роллю. Завдання журналіста розповідати правду. Правду, якою б вона не була. Під час воєнного конфлікту правда,звичайно, не однозначна. Будь – яка подія має дуже багато різних сторін і треба не спрощувати ці події,» — додала вона.
За словами журналістки, більшість жителів Донбасу вже втомлені від бойових дій та нейтральні до обох сторін конфлікту.
«Якщо говорити про людей, які живуть на Донбасі, то ті з них, які однозначно підтримують Росію, чи однозначно підтримують Україну – їх меншість. Більшість людей втомлені від війни, дуже часто вони говорять про те, що за великим рахунком їм байдуже, кому належить ця територія, на якій вони живуть. Вони просто хочуть миру,спокою, і все інше. Про ці речі треба говорити.
Мені здається, дуже важливо для журналістів, зокрема українських, не скочуватися до пропаганди. Бо проукраїнська пропаганда нічим не краща за російську. Це однаково не є журналістика. Тому треба говорити про якісь не дуже приємні речі, які відбуваються на цій війні. Наприклад, про те, що деякі представники добровольчих батальйонів можуть викрадати людей, забирати машини, можуть чинити ті речі, які не є приємні. Нашій аудиторії про ці речі також треба говорити».
Журналістка припускає, що українські ЗМІ можуть навмисно замовчувати подібні деталі.
Міла Мороз програма «Хроніки Донбасу», для Громадського радіо
