Санкції проти «112 Україна», NewsOne і ZIK: чому Шарій не врятує свободу слова?

Санкції проти «112 Україна», NewsOne і ZIK: чому Шарій не врятує свободу слова?

Володимир Зеленський запровадив на 5 років санкції проти Тараса Козака — близького соратника Віктора Медведчука, нардепа з ОПЗЖ. Санкції серед іншого анулюють ліцензії на мовлення «112 Україна», «Newsone» і «ZIK». Канали заявляють, що рішення влади — «політична розправа над неугодними ЗМІ». Нагадаємо, що за результатами моніторингу проросійських дезінформаційних наративів «Детектора медіа» восени 2020 року, телеканали «групи Медведчука» відповідальні за понад половину зафіксованих випадків проросійської пропаганди. Далі — думка головної редакторки Громадського радіо Тетяни Трощинської.

Свобода слова безумовно цінність. Але коли я чую як її до ранку десь захищає Шарій, розумію, що це не те, чого я, як громадянка, потребую.

Що я потребую як громадянка, так це знати, що юридично рішення закрити «112 Україна», «Newsone» і «ZIK» має підстави. Бо ображений президент не може бути підставою для будь-яких рішень. Тут ще треба читати експертів, аналізувати, зрозуміти, як СБУ може сформулювати й довести підстави — самого указу не досить.

Але в чому я переконана вже: що, так само як і свобода слова, захисту потребують журналістські стандарти.

Чи можна системну пропаганду «Спутніка V», виправдовування «ЛДНР», порівняння карантину з концтаборами — все те, що відбувалося на тих каналах — відносити до стандартів? Ні.

Тут буде дуже багато думок на цю тему, тому я лише про одне напишу. Про свободу слова, різні точки зору і практику.

У лабораторних умовах, очевидно, можна побачити, як працює деліберація. Я сама пів дисертації колись написала про теоретичні підходи. Це все одно що проводити досліди в пробірці.

Що таке ідеальна деліберація?

Це коли учасники/ці дискусії щирі у своїх намірах, вони вірять в те, що обстоюють; коли всі вони послідовні й не суперечать самі собі; коли не має двозначності, яка заважає обговоренню; коли ніхто не маніпулює і т.д.

Що ми маємо на практиці?

Брехню, маніпуляції, стереотипи, коли експерти —  не експерти, коли ведучі-політики й політики-ведучі підміняють одне одного, коли домінує популістська риторика, політичне хамство, кпини, істерика, ксенофобія.

На практиці ми маємо шоу «Реванш соросятні», виправдовування, що «создание «ДНР» может быть расценено как необходимая оборона». А також Шарія в ефірах, який, цитуючи його ж самого, «раздает вот этим вот скотам».

Очевидно, що Арістотель і Габермас, коли створювали свої теорії, не ходили на ток-шоу на «112 Україна», «Newsone» і «ZIK».

Ідеал деліберації та дискусій — досягнути суспільного консенсусу. У комунікації це не терміни зі словничка, а робоча схема. І у ній зовсім інші інструменти, обличчя і голоси. А не продукування ненависті, суспільної незгоди і недовіри.

Тому свободу слова і деліберативну демократію врятують не Шарій, Рабінович і Шуфрич. А якраз механізми, які б дали можливість хоча б частині аудиторії зрозуміти, що таке журналістика і що таке дискусія. І чому це аж ніяк не вище перелічені.

Не можна підміняти поняття і брехню називати журналістикою і захищати її як журналістику.

Останнi новини