«Захист прав ЛГБТ — «червоний прапорець» для цієї спільноти» — Отар Довженко про скандал з УКУ

Скандал в Українському католицькому університеті. Режисерка Наталка Ворожбит повідомила, що цей виш відмовив її дочці у поселенні в колегіумі нібито через прапорець ЛГБТ у її дописі в інстаграмі.

Згодом сам університет опублікував коментар на цю тему, а саме відповідь ректора на запит самої студентки Параскеви. У відповіді ідеться, що «при ухваленні рішення адміністрація Колегіуму керувалася такими критеріями: розуміння місії та цінностей УКУ, мотивація до участі у формаційній програмі,  знання та готовність дотримуватися правил проживання у Колегіумі». В УКУ також заявили, що «шкодують», що «відмова щодо участі в освітньо-формаційній програмі була сприйнята як обмеження для навчання».

У коментарях до цього допису дописувачі різко критикують таку заяву та наголошують на дискримінації та «лицемірності» такої реакції.

Що ж відбувається та як ця ситуація відображає становище з правами людини, детальніше на Громадському радіо обговорили з журналістом-медіаекспертом Отаром Довженком та юристом і правозахисником Володимиром Косенком.

Отар Довженко: Я працював в УКУ кілька років, з 2012 по 2018, і достатньо тісно спілкувався і спілкуюся зі спільнотою випускників, студентів, частиною викладачів. Тому мені ця ситуація і краще знайома, і краще зрозуміла з середини. Мене це не здивувало з одного боку.

Із іншого боку, побачивши реакцію на допис Наталки Ворожбит, в тому числі дуже різку і категоричну реакцію багатьох людей, для яких це, можливо, був перший контакт з Українським католицьким університетом, чи вони вперше про нього почули, чи вони чули про нього дуже поверхово, але вони відреагували на це дуже агресивно, категорично і, скажімо так, готові були поставити на цьому університеті хрест.

Тому мені важливо було, власне, хоча я, чесно кажучи, не дуже хотів висловлюватись на цю тему, але мені важливо було додати контексту, тобто дати зрозуміти, що, по-перше, цей університет, його соціальна база — це глибоко консервативні люди, як в Україні, так і за кордоном, тобто більшість його стейкхолдерів очікують від нього саме такого ставлення до питання правил ЛГБТ. І тут я наголошую, що не йдеться про самих людей ЛГБТ.

Вони насправді в університеті є, і вони не ходять там із символікою, чи не займаються якимось речами, які ідентифікують їх публічно, але вони є, і їх ніхто не дискримінує. Але захист прав ЛГБТ — це червоний прапорець для цієї спільноти, і, на мою думку, це пов’язано не так із власними переконаннями керівництва університету, як із очікуваннями його стейкхолдерів.

Я це спробував пояснити. Очевидно, зупинити цю таку різку поляризацію, яка відбулася навколо цього питання, неможливо такими якимось раціональними аргументами. Між іншим, сьогодні університет вийшов вже з кращою, розумнішою, змістовнішою комунікацією, чеснішою, я би так сказав, де теж вони говорять про те, що їх злякала поляризація навколо цієї історії.

Я вважаю це найгіршим у цій ситуації, тому що почалося все з порушення прав однієї людини, а закінчиться ослабленням великої інституції, яка насправді несе багато корисного. І цей її недолік, якщо ми вважаємо це недоліком, жодною мірою не перекреслює величезної кількості здобутків Українського католицького університету.

У тому числі, хоч як це парадоксально звучить, в сфері захисту прав людини, тому що багато випускників, працівників, людей зі спільноти УКУ докладаються до того, щоб захищати права людини.

Руслана Брянська: Чи могла б бути ось ця позиція у відмові в поселенні, все ж таки позицією якоїсь конкретної людини в УКУ, але тінь впала на весь університет?

Отар Довженко: Я не знаю, чи це було рішення окремої людини, я очевидно не можу цього знати, але з комунікації університету зрозуміло, що університет не збирається підставляти якусь одну людину, відкликати це рішення і казати, ми тут помилилися, ми насправді «білі і пухнасті».

Вони взяли на себе відповідальність за це рішення, фактично підтвердили, що відмова була. Вони це не прямо зробили, але якщо ви подивитесь цю другу заяву, то там загалом прямо зрозуміло, що люди, які не поділяють усіх християнських цінностей чи обмежень християнської віри, на цій програмі небажані. Думаю, що, напевно, цій людині нічого не загрожує.

Я стикався вже з подібними випадками, коли якась одна людина зі спільноти УКУ дозволяла собі дуже радикальні висловлювання, а я вважаю порівняння веселкового прапора з російським прапором дуже некоректним і дуже радикальним і немудрим висловлюванням.Але університетська спільнота завжди таких людей захищає, не підставляє. В принципі, непогана риса, як для спільноти.

Руслана Брянська: Але в УКУ таких випадків ще не було, принаймні, публічних?

Отар Довженко: Саме таких випадків не було, але були інші випадки. Були випадки, коли викладачці, яка ходила на прайди, яка там публічно сказала, що вона, я не пам’ятаю, чи бісексуалка, чи що, вказали на двері, в достатньо цивілізований, але все-таки в промовистий спосіб. Були інші випадки, але, знов-таки, тут все-таки важливо розрізняти саме навчання в університеті, яке регулюється освітнім законодавством, де, в принципі, дискримінація неприйнятна як така, і питання поселення у приватний колегіум, який університет збудував спеціально для того, щоб оплекати спільноту студентів-християн.

У принципі, якщо приватний університет будує приватний будинок і селить там тих, кого відбирає за своїми критеріями, в цьому нема криміналу.

Із іншого боку, очевидно, з історії Наталки Ворожбит, — і університет це теж визнав в сьогоднішньому своєму повідомленні, що комунікація була недостатня і що можна було по-іншому пояснити цій молодій людині, чому її з її позицією не хочуть бачити в цій так званій формаційній програмі, тобто не хочуть бачити серед мешканців колегіуму.

У цьому немає ніякої великої трагедії насправді, якби дівчина на це не розраховувала від початку. Вона могла би одразу планувати своє життя у Львові, не розраховуючи на те, що буде жити в дешевому, комфортному, класному, теплому гуртожитку, як у принципі більшість студентів сприймають колегіум.

Різниця між колегіумом і традиційним гуртожитком — це та штука, яку і сам університет, і його різні прихильники пояснювали протягом останньої доби, але мені здається, що для поляризованої спільноти це занадто складний нюанс.

Руслана Брянська: Але чи можете розповісти про якісь правила, які діють в колегіумі?

Отар Довженко: Дивіться, я не представляю УКУ, я не можу розповідати про правила, але ці правила достатньо публічні, тобто можна зайти на сторінку колегіуму, там напевно не написано прямим текстом «не підтримувати ЛГБТ», тому що у християн це називається інакше. Типу «не заперечувати християнські канони традиційної сім’ї», щось таке. Можна подивитися заяви університету, там вони якось це сформулювали своєю мовою, типу «Бог створив людину чоловіком і жінкою».

Але правила є достатньо суворі щодо поведінки в колегіумі і в принципі на моїй пам’яті кількох молодих людей, кілька молодих пар виселили з колегіуму через те, що вони проводили разом час в кімнаті вночі.

Тобто, скажімо так, припускали, що вони мали інтимні стосунки, хоча очевидно свічку ніхто не тримав, але перебування хлопця у дівчачій кімнаті чи дівчини в хлопчачій кімнаті було достатньо для того, щоб вказати обом на двері. Але знову таки, про це знають всі студенти, які селяться в колегіум.

І достатньо часто студенти закривають на це очі і думають «Ай, мене якось пронесе», бо колегіум це справді дуже комфортне середовище.

Очевидно, що коли перед студентами стоїть дилема чи, наприклад, відмовитись від цього всього, але полягти на своєму праві, наприклад, носити веселку на одязі чи сховати веселку і жити кілька років у таких умовах, багато хто йде на компроміси.

У цьому випадку, насправді, в дівчини ніхто не спитав, чи вона хоче на якісь компроміси піти. Вони побачили в неї десь там веселковий значок і вирішили, що вона непридатна. Це, по-перше, справді травматично для цієї молодої людини. Університет це визнав і за це перепросив, між іншим. Запізніло, але так.

По-друге, ну, очевидно, що така процедура несправедлива і негуманна. І, власне, одним із позитивних висновків, позитивних наслідків цієї всієї неприємної історії, я думаю, може бути те, що університет формалізує і зробить більш прозорою систему відбору учасників цієї так званої інформаційної процедури.

Так, і в сьогоднішньому дописі у Фейсбуці в ось цій новій заяві представники УКУ написали, що вони просять усіх і студентів, викладачів, працівників і випускників ще раз уважно ознайомитися зі світоглядними документами.

І також вони готові, до слова, провести низку зустрічей для спільного обговорення.

Руслана Брянська: Але ось ці приклади, які ви навели, і ЛГБТ-прапор, який був на сторінці цієї абітурієнтки, вже студентки, і на сторінці в інстаграмі, якою вона не користується з 2024 року, як зазначила її мати, все ж таки різні речі. Чи можна все-таки цей прояв назвати дискримінацією?

Отар Довженко: Я не хочу в цьому випадку захищати університет. Якщо казати про мої особисті погляди, то я вважаю, що підтримувати права ЛГБТ — це абсолютно нормально і людина не може бути дискримінована через те, що вона підтримує права ЛГБТ. В університеті вирішили інакше. Вони це пояснили, в тому числі тим, що на ці місця претендували кілька людей і вони, відповідно, надали перевагу іншій людині, яка відповідала їхнім уявленням про християнські світогляди, християнські цінності більше.

Напевно, вони мають на це право, але також, напевно, вони самі усвідомлюють, що робити це в такий спосіб, це псує їхню репутацію у ширшому колі, в ширшому суспільстві, хоча ми бачимо величезну кількість дописів підтримки саме від консервативно налаштованих, традиціоналістськи налаштованих людей, які кажуть, що «все правильно зробили».

І це ще одна ознака, для мене, прикра ознака поляризації, коли люди з консервативними поглядами стають ще більш радикальними в своєму запереченні правил ЛГБТ і в своєму неінклюзивному ставленні до людей, які підтримують ЛГБТ чи які належать до цієї категорії.  А ліберально налаштована частина просто ставить хрест, — це так дивно звучить — на УКУ, і каже, що цей університет був хороший, а тепер поганий.
Хоча він був такий самий завжди. Він завжди був релігійним, його засновницею завжди була українська греко-католицька церква, а українська греко-католицька церква непримиренна щодо ЛГБТ.

Руслана Брянська: Чи може це все-таки бути дискримінацією? Ми запитаємо у директора громадської організації «Бюро «Ми — є», юриста, правозахисника Володимира Косенка. Чи можете ви розповісти більше про ось такий юридичний статус цієї ситуації? Чи може це бути дискримінація і чи можуть бути наслідки за цю дискримінацію?

Володимир Косенко: Якщо говорити про дискримінацію, то ми маємо розуміти, що це ситуація, за якої до особи або до групи осіб за їх певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до іншої особи або до іншої групи в аналогічній ситуації. Крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету і способи досягнення якої є належними та необхідними.

Ситуація, яку ми маємо з УКУ — не до кінця зрозуміло, яку правомірну і об’єктивну обґрунтовану мету ставили собі менеджери цього навчального закладу і що вони переслідували. Тобто вони переслідували обмеження прав конкретної особи, чи вони намагалися не допустити в стінах цього навчального закладу попрання ідей рівності, недискримінації, які є, по суті, підваленими стовпами демократичного суспільства і вільної країни.

Тому побіжно можемо говорити, що ця ситуація — це пряма дискримінація, і саме за ознакою сексуальної орієнтації.

Тут варто додати, що так як Наталка Ворожбит не сказала про те, чи є її дочка представницею ЛГБТ-спільноти, ми не можемо казати, що це саме через те, що вона лесбійка. Ми можемо говорити, що менеджери УКУ подумали, що ця абітурєнтка є представницею спільноти і тому їй відмовили в поселення саме до цього колегіуму.

Руслана Брянська: Але ж насправді це взагалі не має значення, ким би не була донька Наталки Ворожбит.

Володимир Косенко: Звісно, саме тому я кажу, що ознака, за якою було її дискриміновано, вона нереальна. Тобто менеджери навіть не розуміли і не знають, чи ця абітурєнтка є лесбійкою чи не є лесбійкою. Тобто навіть лише за те, що абітурієнтка розмістила прапорець десь там в соціальних мережах, її вже віднесли до конкретної групи і через це відмовили їй у поселенні.

Тому це пряма дискримінація згідно з законодавством України.

Я додам, що там була ще пропозиція не поширювати ЛГБТ в університеті. Там була саме розмова про «пропаганду ЛГБТ». І я б на цьому акцентував увагу, тому що немає ніякої «пропаганди ЛГБТ». Є просто ЛГБТІК-спільноти в Україні і в усьому світі. І це такі ж самі люди, такі ж самі українці.
І ніякої ідеології, тим паче ЛГБТ, немає, щоб її пропагувати.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]
• Base by Mono