Замінована українська реальність: більше можливостей — швидше очищення

Унаслідок вторгнення Росії Україна перетворилася на одну з найбільш замінованих країн світу. З 2014 року майже 132 000 квадратних кілометрів суходолу зазнали впливу бойових дій і залишаються потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами. Передусім ідеться про території, що досі перебувають під окупацією, зони активних бойових дій, лінію бойового зіткнення, а також деокуповані громади.

Це сільськогосподарські угіддя, транспортні шляхи, інфраструктурні об’єкти й житлова забудова. Мінне забруднення становить безпосередню загрозу для цивільного населення, гальмує економічний розвиток і суттєво ускладнює відновлення територій.

Уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції підтримують гуманітарне розмінування в Україні та через Програму «Партнерство за сильну Україну», посилюють ключові державні інституції у цій сфері. Насамперед ідеться про Державну службу України з надзвичайних ситуацій і Державну спеціальну службу транспорту. Партнери допомагають з обладнанням, навчанням фахівців і інформуванням населення.

Масштаби забруднення території України не тільки дуже великі, а й динамічні, пояснює Начальник відділу організації роботи з гуманітарного розмінування та контролю якості ДСНС України Микола Дідик. Вони постійно змінюються й потребують значних ресурсів, зокрема залучення великої кількості людей:

«Сьогодні у ДСНС понад 2 400 фахівців, а до 24 лютого 2022 року їх було всього близько 600. Усвідомлюючи масштаби забруднення і виклики, з якими доведеться працювати, ми поетапно збільшували кількість підрозділів. Завдяки цьому від початку повномасштабного вторгнення наші підрозділи обстежили понад 195 000 гектарів і виявили та знешкодили понад 644 000 вибухонебезпечних предметів різного типу. Водночас збільшення кількості фахівців означає і зростання потреб в обладнанні, засобах захисту та навчанні», – говорить Микола Дідик.

Відповіддю на ці виклики стало налагодження системної співпраці з міжнародними партнерами.

«Якщо є підрозділ, він має дістатися місця виконання завдань і транспортувати обладнання. Людина повинна бути захищена: бронежилет, каска, кевларовий фартух, EOD-костюм. Якщо немає чим знищувати небезпечний предмет, ми не можемо це зробити, якщо немає засобів пошуку – не можемо його виявити. Є багато додаткового обладнання, яке допомагає пришвидшити роботу й убезпечити людей. Кожен елемент важливий для ефективного і безпечного розмінування», – пояснює Микола Дідик.

Співпраця ДСНС із Програмою «Партнерство за сильну Україну» (PFRU) розгортається в кількох ключових напрямах: навчання фахівців, інформування населення та допомога з обладнанням.

«Щоб інформувати людей, які проживають у важкодоступних районах, про правила дій у разі виявлення небезпечних предметів, ми створили 13 мобільних груп. Чотири з них допомогло обладнати PFRU. Наші групи вже охопили інформаційними заходами понад 333 000 осіб, зокрема у прикордонних, прифронтових і деокупованих регіонах. Чим краще люди знають правила поводження з вибухонебезпечними предметами, тим більше шансів уникнути травм і зберегти життя», – продовжує заступник начальника відділу організації піротехнічних робіт ДСНС.

Збільшення в рази кадрового складу ДСНС означало гостру потребу в ресурсах для підготовки фахівців. Навчання одного сапера триває близько трьох місяців. При цьому кожен новий вид техніки, який отримує ДСНС і який відкриває нові можливості для розмінування, робить роботу ефективнішою та інноваційнішою, але водночас потребує додаткової підготовки персоналу. Нову техніку необхідно опанувати, тому тренінги й підтримка навчального центру з підготовки саперів стали ще одним важливим напрямом співпраці за роки війни.

«Тренінги дають змогу впроваджувати міжнародний досвід у систему підготовки та навчатися працювати з обладнанням, з яким раніше не доводилося стикатися. Наприклад, до початку повномасштабного вторгнення у нас не було машин механізованого розмінування, а нині їх уже 95. Виникла потреба в підготовці операторів, які можуть працювати з цією технікою та здійснювати базове обслуговування», – пояснює Микола Дідик.

Міжнародні партнери допомагають різними типами обладнання – дронами, дистанційно керованими роботами, спеціалізованими інструментами для розмінування. Усе це потребує відповідних навичок, щоб повною мірою використовувати можливості техніки. Так, на одному з найскладніших напрямів за площею, щільністю і масштабами замінування – у Харківській області – з наданою партнерами машиною механізованого розмінування працює Максим. Щоб почати роботу, він також проходив спеціальне навчання.

«За півтора року роботи машина вже знешкодила понад 400 вибухонебезпечних предметів, переважно протипіхотних мін, які російські військові залишають на деокупованих територіях. Для них це частина тактики війни й терору проти цивільного населення. Кожен із цих предметів міг коштувати комусь життя.

Чим більше таких машин, тим більше підрозділів можна залучити і більші площі розмінувати. Це питання швидкості повернення територій людям», – підкреслює Максим.

Крім суходолу, в Україні забруднені близько 14 000 квадратних кілометрів акваторій – річки, внутрішні водойми та морські зони, зокрема поблизу портів Миколаєва й Херсона, через які здійснюється експорт української аграрної продукції. Їх розмінування також потребує спеціального обладнання, з яким допомагають уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Завдяки цій підтримці у 2026 році Державна спеціальна служба транспорту отримала обладнання, що дало змогу доукомплектувати ще чотири додаткові групи з розмінування водойм: ідеться про пікапи, мінівени, спеціально обладнані човни, лафети та причепи. Це дозволить прискорити роботи на найнеобхідніших ділянках.

Водночас робота рятувальників — це не лише розмінування, а й екстрена комунікація з населенням. Після кожного обстрілу, які у прикордонних і прифронтових регіонах трапляються дуже часто, необхідно вийти з виваженою комунікацією: з одного боку, не нашкодити безпеці, з іншого — надати людям вчасну й корисну інформацію. Підвищення кваліфікації фахівців, які постійно залучені до цієї роботи і чий «робочий день» може тривати понад добу без перерв, – ще один напрям підтримки міжнародних партнерів.

«Протягом чотирьох років повномасштабної війни підходи до комунікації змінюються. На початку ми продовжували йти за знайомими методами – і це не працювало або працювало погано, — розповідає Марина Аверіна, речниця ДСНС Одеської області, після участі в тренінгу «Екстрена комунікація для прифронтових і прикордонних громад», який провели фахівці Програми «Партнерство за сильну Україну» у квітні 2026 року.

— Сьогодні ми маємо чіткі алгоритми повідомлень щодо житлової, критичної й енергетичної інфраструктури, які дають змогу, з одного боку, не дати інформацію ворогу, з іншого – дати потрібну інформацію людям. Є складні, але необхідні механізми погодження і високий рівень координації. При цьому все має відбуватися максимально швидко. Саме тому тренінги з екстреної комунікації залишаються актуальними: знання про нові підходи до командної роботи, формати взаємодії, краще розуміння потреб людей і можливих ризиків щоразу посилюють нас».

Попереду – роки системної та наполегливої роботи з розмінування української території, що потребує значних людських ресурсів, сучасної техніки та безперервного розвитку професійних спроможностей. Водночас Україна не залишається з цим викликом наодинці: міжнародні партнери послідовно підтримують зусилля держави, посилюють ключові служби, інвестують у обладнання й знання та допомагають пришвидшувати очищення землі, води та інфраструктури.

Саме ця спільна довгострокова відповідь на мінну загрозу повертає безпеку громадам і відкриває шлях до сталого відновлення країни.

Програма «Партнерство за сильну Україну» – це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми – посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.