Два «картонкові майдани» — як українці знову змусили владу реагувати

Рівно рік тому 22 липня тисячі українців вийшли на першу масову акцію під час великої війни, аби відстояти незалежність НАБУ та САП. Через використання картонок з креативними і гучними гаслами ці мирні акції отримали назву «картонкові протести».

Громадське радіо планувало текст до річниці «картонкових протестів», як несподівано розпочалися нові. Їх спровокувало непризначення Михайла Федорова на посаду міністра оборони, причини такого рішення влада детально не пояснила. Після стрімкого розвитку подій вже відомі перші кадрові рішення. То чи можна говорити, що «картонковий майдан» перемагає вдруге?

Чому люди вийшли на протест минулого року?

22 липня 2025 року Верховна рада проголосувала за законопроєкт №12414, який фактично позбавляв НАБУ і САП процесуальної незалежності, підпорядковуючи їх Генпрокурору. Скандальні правки були внесені в законопроєкт вранці того ж дня, вдень — проголосовані парламентом, а вже ввечері закон підписав президент. Після чого у Києві та інших містах України — зокрема у Львові, Харкові, Одесі, Сумах — розпочалися мирні акції з вимогою відновити незалежність антикорупційних органів.

Першим, хто закликав людей виходити на акцію в Києві до театру імені Франка, був ветеран Дмитро Козятинський. Тоді, у перший день протестів, у суспільстві панували протилежні настрої. Частина вважала, що мітинг потрібен для контролю дій влади, інші остерігалися, що розкол між владою та народом зіграє на руку ворогу. Дмитро Козятинський в коментарі Громадському радіо визнає, що мітинг під час війни — це дійсно певне розхитування ситуації всередині країни, чим не можна зловживати.

«Ні в якому разі не можна виходити на вулицю за якихось незначних причин. Але минулого року сталася така ситуація, коли вже ця чаша вагів небезпеки, знищення антикорупційних органів, переважила, на мій погляд, небезпеку протесту під час війни. І тому нам просто довелося це зробити. Зараз відбувається, в принципі, те саме», — каже Дмитро.

Опитування від Вокс Україна детальніше дослідило мотиви протестувальників, опитавши понад триста людей 30 липня на площі Івана Франка у Києві. 21% із них прямо формулювали вимогу «відновити незалежність НАБУ та САП». Також 16% вийшли аби «підтримати людей, які відстоюють права в нашій країні» та 14% — задля виявлення громадянської позиції, «щоб показати, що мені не байдуже». Також серед мотивів, які згадував приблизно кожен десятий учасник, звучало запобігання узурпації влади та авторитаризму (11%).

Як протести на підтримку НАБУ та САП досягли мети?

Загалом «картонкові протести» проти втрати незалежності НАБУ та САП тривали з 21 по 31 липня. Наразі немає точних розрахунків кількості учасників, але за даними Texty.org.ua, лише 23 липня 2025 року на акцію в Києві вийшли від 10 до 16 тисяч людей. До тиску громадян додався тиск міжнародних партнерів, адже незалежність НАБУ та САП є ключовою вимогою вступу України до ЄС. Тоді Євросоюз попередив Київ про зупинку фінансування України через підрив незалежності антикорупційних органів. Зрештою, 31 липня парламент проголосував за новий законопроєкт №13533, внесений президентом, який передбачав відновлення незалежності НАБУ та САП. Це рішення депутатів протестувальники зустріли гучними оваціями у Маріїнському парку.

Перемога «картонкових протестів» у липні 2025-го підтвердила статус України як демократичної держави, де громадянське суспільство має вплив на владу. Чому ж рік тому «картонковому протесту» вдалося досягти успіху?

З видимих причин — це швидка мобілізація активної молоді і широка суспільна підтримка протестів. Акції охопили щонайменше 20 областей України, а не лише Київ. Крім того, до організації протестів не були причетні політичні сили – люди самоорганізувалися природно, а картонки з написами дозволили кожному учаснику висловити власну позицію.

На думку експерта-міжнародника, кандидата політичних наук Богдана Ференса, ключову роль у відновленні незалежності НАБУ та САП відіграли західні партнери.

«Це подекуди неформальний вплив, про який невідомо широкому загалу, але оскільки ми є залежними в першу чергу у фінансовому, військовому, економічному вимірі — то з думкою якраз західних лідерів потрібно рахуватися», — зазначає Богдан Ференс.

Він додає, що сам протест став резонансним, оскільки за час війни суспільство втомилося від неможливості висловлювати свій голос публічно. Водночас у молоді і загалом у громадянського суспільства є запит на справедливість, який і знайшов вихід у цих акціях.

Загалом український майдан, зокрема і картонковий, є певною мірою актом ініціації нового покоління, яке привласнює собі державу, вважає політолог Олег Саакян.

«Власне, сучасний Майдан виглядає так, що хазяї приходять до наймитів. Це не похід бунтуючого натовпу до царя чи васала. Тому вітрини не громлять, машини не перекидають, поліція діалогу допомагає журналістам працювати, а влада не виставляє силовиків з кийками і автозаками», — коментує політолог.

Також він відмічає, що намаганням згорнути діяльність антикорупційних органів влада порушила неписаний суспільний договір і вкрала надію на те, що в Україні корупції буде менше.

«Натомість влада, користуючись централізацією воєнного часу, залізла в кишеню завтрашнього дня», — говорить Олег Саакян.

Чи змусили українці владу почути їх знову?

Нові «картонкові протести», які розпочалися вранці 16 липня на підтримку Михайла Федорова, згодом розширили свій вектор. Активісти почали вимагати відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського після різкої критики способів його управління з боку Федорова.

Поки Громадське радіо готувало цей матеріал, увечері 21 липня влада почала реагувати на вимоги протестувальників. Президент Володимир Зеленський повідомив про відставку головкома Олександра Сирського. Натомість оголосив про призначення на цю посаду Михайла Драпатого. Також президент повідомив, що запропонував Михайлу Федорову «достойну позицію у владі, яка дозволила б об’єднати технологічну складову нашої держави».

Тож чи означає такий розвиток подій, що новий протест досяг своєї мети або близький до цього? Політологи радять поки не поспішати з висновками. Ще до оголошення нових кадрових призначень Олег Саакян прогнозував, що влада навряд чи виконає усі вимоги активістів, але буде змушена дослухатися — «не по формі, а по суті».

«Найгірше, що можна зробити – це виконати вимогу протестувальників по формі. Повернути Федорова і зняти Сирського. Але влада, думаю, розуміє природу цього протесту. Тому, найімовірніше, ми побачимо відставку Сирського, пошук нової форми взаємодії з Федоровим і початок публічно демонстрованих змін в армії», — сказав Саакян в коментарі Громадському радіо.

Богдан Ференс вважає, що успіх минулорічних протестів не повториться, оскільки цього разу відсутній потужний міжнародний тиск, хоча партнери пильно спостерігають за ситуацією в Україні.

«Не думаю, що буде схожа ситуація з минулорічними протестами в контексті настільки вимірної результативності, що Михайла Федорова призначать міністром оборони. Думаю, буде інше рішення», — зазначив експерт.

Водночас Ференс наголошує, що навіть якщо протести закінчаться, рівень соціального напруження залишатиметься високим.

«У країні зростає рівень занепокоєння стосовно прав людини, демократії, визначення свого майбутнього, соціальні нерівності, несправедливості. Ці проблеми будуть накопичуватись, якщо їх не вирішувати у наступних конкретних кроках», — додає Богдан Ференс.

Тим часом попри перші зміни активісти готуються до мітингу у п’ятницю, аби відстоювати повернення Михайла Федорова на пост міністра оборони. Про це у своїй сторінці написав Дмитро Козятинський. Чи вважатиме суспільство кадрові рішення достатніми, стане зрозуміло найближчими днями.

Юлія Горбань, Громадське радіо