Література, війна і причетність: у Луцьку відбувся фестиваль «Фронтера»

21 літературна подія, близько півсотні авторів і гості із 5 країн світу — на території Окольного замку у Луцьку відбувся вже шостий міжнародний літературний фестиваль «Фронтера», який об’єднав літературу, музику, стендап, медіа та дипломатію. 

Історія цього фестивалю розпочалася у 2013-му році. Дійство, яке сьогодні зібрало близько двох тисяч книголюбів, колись починалося як студентська ініціатива. В один момент декілька активних студентів подумали про те, що в Луцьку не вистачає літературного життя. Тож, щоб не їхати за ним в «інші світи»,  з’явилася думка запрошувати авторів до себе. І їм усе вдалося!

Фестиваль розпочався із промови військовослужбовця, письменника та художника Валерія Пузіка. Цей текст він написав в норі позиції «Балка», поблизу села Степове, Запорізької області, ще на початку грудня 2025 року. Валерій розповів, що пропозиція  написати промову надійшла йому за два чи за три дні до заходу на позицію. Він одразу приступив до задачі, адже не знав, як складеться доля далі. Саме тому почав з того, що одразу означив місце, де пише промову, назвав бригаду, в якій служив, а далі поділився думками про культуру під час війни, мілітарну літературу та свої відчуття на позиції.

Фрагмент промови

Текст для мене — пам’ять,

спосіб зафіксувати нову реальність,

засіб для збереження імен та позивних.

Література — це мислення,

повітря,

код нації,

елемент ДНК.

Кожен текст про російсько-українську війну важливий.

Кожен голос — важливий,

і ми повинні навчитись слухати ці голоси.

Хто, як не ми, несе відповідальність за наше теперішнє і наше майбутнє?

Хто, як не ми, збереже кожне слово та кожне ім’я?

Хто, як не ми, збереже пам’ять про дні наших визвольних змагань?

Цю промову Валерій  Пузік написав швидко, адже на позиції був інтернет-зв’язок.  Кожен написаний шматок відправляв дружині. Розповідає, що на позиції бере завжди із собою блокнот і ручки, які служать резервом.Також зауважив, що під час служби  він може і не мати доступу до інтернету,  а його тексти продовжують спокійно жити своїм життям.

«Не обов’язкова присутність автора на цих всіх подіях, тому що ти у війську і все це може статись навіть без тебе. І коли ми вийшли з позиції, в мене таке було відчуття, ніби почалося життя після смерті, тому що там дві броні згоріли, важкий дуже вихід був, загиблих багато, а ти такий вийшов, в тебе руки-ноги цілі, тільки пальці обпік гарячим стволом від автомата. І собі так почав розцінювати, що це життя після смерті. І так щось воно прикольно, що в цей час там книжка твоя вийшла, поки я був на позиції, там якась читка п’єси відбулася, якісь переклади, ще щось, так багато що відбулося», — зауважує Валерій Пузік. 

Саме та ротація лягла в основу нової книжки Валерія Пузіка «Людська нора». У ній автор розповідає про 40 днів на позиції, зокрема у норі, що була укриттям і пасткою водночас. Цікаво, що ілюстрації до книжки Валерій намалював в блокноті, коли вже стало проблематично тримати телефони в хорошому стані зарядженості. У книжці також можна буде прочитати і повну версію промови, яка була проголошена на відкритті фестивалю.

Також із Громадським радіо Валерій Пузік поділився новими планами. Зараз він пише роман про Миколу Куліша, який має робочу назву «97 в Одесі. Осінь, а в мене сум».

«Це про 1924 рік — робота драматурга Миколи Куліша над його першою п’єсою про голод на Херсонщині. І для цієї роботи я дуже багато вивчаю історичного матеріалу: читаю як мемуари, так і періодичну пресу тих років. Там є обірване листування Миколи Куліша з його другом дитинства Іваном Шевченком. І от там, де є пробіли, я ті листи вигадую. І воно прив’язується. Також є такі люди в тому 1924 році, про яких дуже мало інформації. Є лише звідки вони приїхали, що робили, чим займались, коли були розстріляні. І от, якщо я не знайду належної інформації, то доведеться трішки виконструйовувати, власне, там роботи редакції, роботи шостої майстерні Березоля, тому що в романі теж присутній Лесь Курбас».

Побратим Валерія, теж письменник та військовий Павло Дерев’янко, який пише здебільшого у жанрі фентезі й горору,  брав участь у дискусіях про  розвиток фентезі в Україні і те, чому вони стають такими популярними серед українського читача. 

«Фантастична оптика дає певну дистанцію. Вона дозволяє через певні метафори показувати багато болючих речей, які багато хто не готовий для себе читати тут і зараз, тому що ми і так глибоко травмоване суспільство і усі живі безпосередні тексти свідків та очевидців, вони і так ріжуть по живому і не кожен готовий до цього сприйняття тут і зараз. А фантастична оптика дозволяє це переосмислити, це дає необхідну відстань, але при цьому зберігає сенс», — розповідає Павло Деревʼянко. 

Павло  відомий своєю трилогією «Літопис Сірого Ордену», написаною у жанрі темного історичного козацького фентезі. Події у книжці розгортаються в альтернативній Україні XVII століття, де збереглася козацька держава, а магія та потойбіччя є частиною реальності.  Цю трилогію автор створив ще до повномасштабної війни, будучи цивільним, хоча перечитуючи її зараз, каже, що нічого і не додавав би, зважаючи на новий набутий досвід.  

«Я вже не та людина, яка написала Літопис Сірого Ордену. Досвід військовослужбовця сильно змінює, збагачує, розвиває і безперечно те, що я пишу зараз, це не те, що я писав до повномасштабки. Неможливо залишитися без змін. Ви знаєте, я перечитував літопис перед перевиданням у видавництві Старого Лева, я вже читав його військовослужбовцем з відповідним досвідом. А тексти ж я написав ще цивільним і мені не хотілося їх переписати, мене влаштовує, що я тоді створив». 

Скоро у Павла вийде збірка короткої прози. До неї увійдуть оповідання, які  він написав як після масштабного вторгнення, так і ще будучи цивільним. У цій збірці Павло їх зібрав разом, написав передмову та доповнив усе авторським коментарем.  

Анонсував свою нову книжку на книжковому фестивалі і  письменник Артем Чех. Побачити у книгарнях її можна буде за півтора місяці. 

«Ми тебе не чекали» — це роман про українського художника і скульптора, який воював, повернувся з боїв на сході, втративши весь свій підрозділ, і раптом виявилося, що його оголосили загиблим. Він про це дізнається вже в госпіталі і вирішує грати в цю гру і не повідомляти, що він вижив. Загалом це така досить знана історія про те, як людину оголошують загиблою чи зниклою безвісти, а вона раптом з’являється і повертається додому. Щоправда, зазвичай вони з’являються і говорять: «Ні, це помилка, я живий». А в моєму романі людина вирішує цього не робити, а просто спостерігати, як суспільство реагує на його смерть».

• Фронтера» — це не просто назва фестивалю, а це — літературна платформа, яка реалізовує чимало проєктів та ініціатив у місті, а фестиваль — лише один із аспектів роботи. Попри те, що це відносно новий книжковий фестиваль, він вже встиг полюбитися як учасникам, так і відвідувачам. А ще його особливістю є міжнародний аспект. Саме тому на нього запрошують іноземних авторів та медійників.
  

«Фестиваль для нас — можливість побачитися зі своїми. Своїми, звідки б вони не були. Своїми, з якими ми можемо говорити про Україну, показувати її, розповідати про неї, привертати через літературу увагу до того, що відбувається в нашій країні і як ми сьогодні всі з цим живемо. Також це можливість показати вам наше місто, показати, як тут розвиваються креативні індустрії, показати, що навіть в час війни ми можемо представляти яскраве культурне життя і ціннісний, якісний культурний продукт», — розповідає Елла Яцута, засновниця літературної платформи «Фронтера» . 

За словами Елли Яцути, Фронтера на сьогодні є тією організацією, яка готова працювати з тим, аби українська література була присутня на  іноземному ринку.

Цьогоріч фокус-темою фестивалю обрали «Межі причетності». Про причетність кожного, відповідальність обговорювали чи  не в кожній дискусії.

«Література дозволяє проживати ті досвіди, які з певних причин недоступні в нашому персональному житті, і переважно ці досвіди ми і не хотіли би в нашому житті. Літературний фестиваль дозволяє діалог, тому що література і культура не можуть бути повнокровними без діалогу внутрішнього і діалогу зовнішнього. Цей зовнішній діалог — це наші іноземні учасники, медійники. партнери. Внутрішній діалог — це письменники, читачі, інтелектуали дуже різних галузей, митці, які зустрічаються під час фронтери на сцені і не тільки на сцені і говорять, обмінюються, проживають спільні досвіди і набувають спільних спогадів. А з такого з’являються культурні зв’язки», — наголосив Микита Москалюк, куратор програми фестивалю.

Фестиваль мав і благодійну мету. Загалом за два дні Фронтери з відвідувачами та партнерами організатори зібрали 1 115 818  грн на підтримку Сил безпеки й оборони України. 

Організатор фестивалю — Літературна платформа «Фронтера». Фестиваль відбувається за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Посольства Іспанії в Україні, Фундації ЗМІN та сприяння Луцької міської ради. Стратегічний партнер — платформа «Алгоритм дій». Діджитал-партнер — ideil. Благодійний партнер — фонд «Повернись живим». У межах партнерства триває збір коштів на потреби бригади «Любарт».