Навіщо анти-ЛГБТІК-риториці Європа: що показав аналіз ГО «Бюро «Ми – є!»

Що об’єднує рішення суду у Страсбурзі, стратегію Європейської комісії, переговори про вступ України до ЄС, діяльність посольств і гранти приватних фондів? Інституційно — майже нічого. Бо йдеться про різних авторів, різну юридичну силу, різні повноваження і різні процедури ухвалення рішень.

Але в частині анти-ЛГБТІК-матеріалів, які ми проаналізували, ці відмінності нівелюються. Рішення, рекомендації, переговорні процедури та програми підтримки об’єднують в єдиний наратив. Автором якого проголошують Європу. Ми вирішили подивитися, яку функцію виконує ця конструкція.

ГО «Бюро «Ми — є!» працювало з фіксованим корпусом із 79 матеріалів, зафіксованими системою моніторингу мови ворожнечі проти ЛГБТІК+. У 39 із них європейський вимір цього питання був достатньо важливим, щоб аналізувати його окремо. Це не дослідження ставлення українців до Європейського Союзу, не зріз поглядів українських медіа і не опис усього анти-ЛГБТІК-дискурсу в Україні. Питання було значно вужчим: що відбувається з аргументом, коли в ньому з’являється концепт «Європа»?

Відповідь виявилася складнішою за простий поділ на правду й неправду. Частина фактів, на яких будується така риторика, цілком реальна. І саме це робить механізм цікавим.

Коли факт не потрібно вигадувати

26 березня 2026 року рух «Всі разом!» опублікував матеріал, один із підзаголовків якого має назву «Євроінтеграція як інструмент тиску». У тексті, зокрема, згадано рішення ЄСПЛ щодо одностатевих пар, контроль за його виконанням, українську Дорожню карту з питань верховенства права та переговори про вступ до ЄС. Було б легко відповісти, що такого зв’язку просто немає. Але він є.

У справі «Маймулахін і Марків проти України» ЄСПЛ встановив порушення Україною ЄКПЛ через відсутність юридичного визнання та захисту одностатевої пари. При цьому ЄСПЛ визнав, що Україна може залишити шлюб доступним лише різностатевим парам: рішення стосується необхідності забезпечити одностатевим парам юридичне визнання і захист, а не обов’язку надати їм право укладати шлюб. Виконання рішення контролює Комітет міністрів Ради Європи в межах процедури нагляду за виконанням рішень ЄСПЛ.

Реальним є і зв’язок із переговорами про вступ до ЄС. У Переговорній рамці щодо вступу України до ЄС передбачені дорожні карти з верховенства права та реформи державного управління як початкові умови для відкриття Кластера 1. Дорожня карта з питань верховенства права має спрямовувати переговори й підготовку до виконання вимог членства, а її реалізація — постійно моніторитися.

Український уряд схвалив ці дорожні карти 14 травня 2025 року. 15 червня 2026 року переговори за Кластером 1 були відкриті. В офіційній позиції ЄС щодо цього кластера прямо згадано план України запровадити інститут зареєстрованих партнерств, включно з одностатевими, у контексті виконання рішення ЄСПЛ від 1 червня 2023 року. Там само йдеться про посилення законодавства щодо недискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Отже, підґрунтя не потрібно вигадувати. Важливіше інше: це не один політичний механізм. ЄСПЛ установлює стандарти захисту прав людини. Комітет міністрів Ради Європи контролює виконання його рішень. Українська влада визначає конкретні способи його реалізації та ухвалює власні внутрішні рішення. ЄС передбачає окрему процедуру переговорів і умови для її проходження. Коли ці різні процеси об’єднують в єдиний наратив про спільного зовнішнього автора, змінюється не обов’язково сам факт. Змінюється його роль в аргументації.

Коли різні механізми отримують спільну роль

У 21 із 39 проаналізованих матеріалів ми зафіксували пов’язані з європейськими інституціями чи процесами твердження про вплив, просування певних політик, очікування, вимоги або зобов’язання. Сама ця цифра нічого не говорить про правдивість таких тверджень: як показує перший приклад, частина вимог чи умов цілком реальна.

Натомість показовішим виявився інший результат аналізу.

У 8 із 39 матеріалів ми зафіксували явище, яке назвали інституційним стисканням: різні інституції або механізми зближуються настільки, що відмінності між їхніми повноваженнями, юридичною силою та роллю в процесі стають другорядними для загального аргументу.

Однак інституційне стискання не означає переплутування інституцій: принаймні таких випадків під час аналізу зафіксовано не було. Тобто установи можуть бути названі цілком правильно.

Стискання відбувається на іншому рівні — у тому, яку роль цим інституціям відводять у поясненні подій.

Це добре видно в матеріалі «Всі разом!» від 24 січня 2022 року. В межах однієї аргументації там опиняються документи ООН, рекомендації Комітету міністрів Ради Європи, діяльність Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) і українські законодавчі процеси. Далі вони об’єднуються в ширший наратив про зобов’язання України перед міжнародними та «наддержавними» структурами.

Проте рекомендація Комітету міністрів Ради Європи — це не рішення ЄСПЛ. ЄКРН здійснює моніторинг і формулює рекомендації, але не ухвалює обов’язкових судових рішень. Український законопроєкт проходить внутрішню законодавчу процедуру.

Отже, для створення одного зовнішнього суб’єкта необов’язково перейменовувати установи або переплутувати їх між собою. Достатньо, щоб різниця між тим, хто що може робити, перестала впливати на загальний висновок.

Де простого фактчеку вже недостатньо

Матеріал «Всі разом!» від 27 січня 2026 року стосується Стратегії рівності ЛГБТІК+ Європейської комісії на 2026 – 2030 роки. Автори самі зазначають, що стратегія має рекомендаційний характер, але додають, що дотримання її рекомендацій може впливати і на вступ України до ЄС, і на ставлення грантодавців до отримувачів такої безповоротної допомоги в тому числі і держави.

Тут межа особливо тонка.

Відповісти, що стратегія не має стосунку до євроінтеграції, було б неправильно. У самому документі Єврокомісія прямо зазначає, що права ЛГБТІК+ людей залишатимуться одним із предметів переговорів про вступ із державами-кандидатками, а в щорічному пакеті розширення вона продовжить оцінювати ситуацію з правами ЛГБТІК+ у таких країнах. Комісія також планує підтримувати наближення держав-кандидаток до відповідного права ЄС і практики європейських судів.

Після відкриття Кластера 1 цей зв’язок став іще конкретнішим: питання недискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності й зареєстрованих партнерств безпосередньо порушені в офіційній позиції ЄС щодо України.

Але з цього не випливає, що кожне положення політичної стратегії Єврокомісії автоматично стає окремою умовою членства.

Ще менш визначеним є наступний крок — від цієї стратегії до рішень грантодавців. У перевірених нами первинних документах ми не знайшли загального правила, яке встановлювало б саме таку залежність.

Цей приклад показує, чому для такого матеріалу недостатньо розкласти твердження лише на «правду» й «неправду». Реальний зв’язок може існувати. Але його межі мають значення.

Політична стратегія Єврокомісії, переговорний процес і рішення приватного донора можуть стосуватися схожих цінностей чи політик. Проте від цього вони не стають одним механізмом.

Як сім’я, діти й суверенітет стають частиною анти-ЛГБТІК наративу

Наявність зовнішнього автора у зміни ще не є приводом для занепокоєння. Потрібно відповісти ще на одне питання: що саме ця зміна нібито зачіпає?

У 20 із 39 матеріалів сім’я, діти або обидві теми відігравали вагому роль в аргументації проти розширення прав ЛГБТІК людей. У десяти з них одночасно з’являлися і сім’я, і діти; у п’яти — сім’я; ще у п’яти — діти.

Майже паралельний результат стосується політичного рівня: у 19 із 39 матеріалів ми зафіксували зв’язок із суверенітетом, українськими нормами, правовим порядком, національною ідентичністю або самовизначенням.

Ці показники перетинаються по-різному і не утворюють автоматичної послідовності. Але вони показують повторюваний перехід. Початкова суперечка може стосуватися конкретного питання: правового статусу пари, положення міжнародного договору чи антидискримінаційної норми. Потім масштаб її можливих наслідків розширюється. І вже обговорюється не лише конкретне правило, а майбутнє сім’ї, дітей або здатність України визначати власний суспільний порядок.

Матеріал «Всі разом!» від 3 жовтня 2022 року про Стамбульську конвенцію показує цей перехід особливо чітко.

Стаття 14 цієї Конвенції стосується освіти. Вона передбачає, де це доречно, включення до навчальних матеріалів питань рівності жінок і чоловіків, нестереотипних гендерних ролей, взаємної поваги, ненасильницького вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках, запобігання гендерно зумовленому насильству та права на особисту недоторканність.

У дослідженому матеріалі ця конкретна норма отримує значно ширший масштаб. Автори описують імплементацію Конвенції як «тотальне й тоталітарне впровадження» «гендерної ідеології» через право, громадський сектор, медіа та освіту й пов’язують її з руйнуванням інституту сім’ї та шлюбу.

Тобто змінюється сам предмет суперечки. Замість питання «що передбачає конкретна стаття договору?» постає питання «яким стане суспільство після її реалізації?». Саме тоді сім’я й діти стають не просто додатковими темами, а об’єктами захисту у цій аргументації.

Коли аргумент виходить на рівень усього суспільства

У 10 із 39 матеріалів ми зафіксували підвищену інтенсивність риторики — від опису системної суспільної загрози до значно жорсткіших форм ворожості. Це журналістський аналітичний показник інтенсивності висловлювань, а не юридична кваліфікація конкретного матеріалу як мови ворожнечі.

Крайній приклад — допис Дмитра Корчинського від 14 червня 2026 року. У ньому «кілька європейських посольств» і «бюрократичні структури ЄС» об’єднані в єдиний сюжет, а серед приписаних наслідків автор називає «деморалізацію українського суспільства».

Ми окремо перевіряли фактичну частину тверджень про фінансування. ЄС справді фінансує програми підтримки ЛГБТІК+ громадянського суспільства та правозахисників. Це прямо передбачено, зокрема, у Стратегії рівності ЛГБТІК+ на 2026 – 2030 роки.

Але сам факт такого фінансування не доводить, що між названими в дописі дипломатичними чи європейськими структурами, діяльністю, яку їм приписує автор, і заявленими наслідками для українського суспільства існують причино- наслідкові зв’язки. У доступних первинних джерелах такого ланцюга ми не встановили.

Цей приклад не репрезентує всі 39 матеріалів. Він показує радше крайню точку: ситуацію, коли різним зовнішнім суб’єктам приписується вже не лише спільний напрям дії, а й спільний масштабний суспільний результат.

Із подібності таких аргументів також не можна робити висновок про координацію між їхніми авторами, спільне джерело, походження чи фінансування. У межах нашого аналізу цього не було встановлено.

А де тут ставлення до самого ЄС?

На цьому етапі дослідження постає очевидне питання: якщо європейські інституції та процеси в частині матеріалів отримують роль зовнішнього автора небажаних змін, чи супроводжується це антиєвропейською риторикою? Саме тут дані дають один із найцікавіших результатів.

У 38 із 39 проаналізованих матеріалів позиція щодо європейської інтеграції України взагалі не була сформульована. А в одному матеріалі ми зафіксували прямий спротив європейським інтегративним процесам.

Ці дані стосуються саме змісту цих 39 текстів. На їхній підставі не можна робити висновків про загальну позицію їхніх авторів щодо ЄС або про те, що вони могли заявляти в інших публікаціях чи виступах. Позиція авторів щодо підтримки або непідтримки євроінтеграції не була предметом цього аналізу.

Проте для нашого питання це важливий результат. Описувати конкретну реформу як таку, що має приписаного зовнішнього автора, можна й без прямої суперечки з самим курсом на вступ до ЄС. Тому «Європа» в цих матеріалах не обов’язково постає як назва геополітичного противника. Її функція може бути іншою.

То навіщо анти-ЛГБТІК-риториці «Європа»?

Поки суперечка стосується конкретних питань, вона потребує конкретних відповідей.

Що саме постановив ЄСПЛ? Яку юридичну силу має рекомендація? Що є частиною переговорної процедури, а що політичною стратегією? Що затвердила українська влада? Які рішення ще має ухвалити український парламент? Хто і за якими правилами фінансує конкретну програму?

У такій розмові немає одного автора. Є міжнародні зобов’язання, переговорний процес, українські політичні рішення, вибір способів їх реалізації та суперечки про зміст конкретних змін.

Тому «Європа» в проаналізованій анти-ЛГБТІК-риториці може не просто позначати політичного опонента чи бути символом незгоди з євроінтеграцією України.

Коли різні рішення, зобов’язання, переговорні процедури й українські політичні кроки отримують приписаного спільного зовнішнього автора, змінюється розподіл ролей у самій історії. Менш помітними стають питання про те, що саме вирішує Україна в процесі європейського курсу, закріпленого в Конституції, які зобов’язання вона вже взяла на себе і який простір вибору залишається в неї під час їх реалізації.

Тоді суперечка про конкретне право або політичне рішення стає дискусією насамперед про те, кому приписується ініціатива цієї зміни. І саме це приписування авторства може бути важливішим для аргументації, ніж будь-який окремий факт, із якого вона почалася.

---

Матеріал ґрунтується на окремому тематичному корпусі моніторингу ГО «Бюро «Ми — є!». Публічний моніторинг розрізняє внутрішню базу, верифіковані дані та окремі тематичні корпуси (Бюро «Ми — є!»).