Законопроєкт №10242 може ускладнити журналістські розслідування про майно посадовців, — медіаюрист

Законопроєкт №10242, який передбачає зміни до Кримінального кодексу України щодо кіберзлочинів, може створити додаткові ризики для журналістів. Які працюють із даними з публічних реєстрів. Зокрема, під загрозою може опинитися оприлюднення суспільно важливої інформації про майно посадовців.

Про це в етері Громадського радіо розповів медіаюрист ГО «Інститут масової інформації» Володимир Зеленчук.

За його словами, документ уже розглядали у 2024 році, однак застереження медіаспільноти не були належним чином враховані. Він пояснює, що запропоновані зміни стосуються не лише незаконного втручання в роботу реєстрів, а й передавання та поширення інформації з обмеженим доступом.

«Цей законопроєкт уже досить активно обговорювали у 2024 році, коли його виносили на перше і друге читання. Тоді він викликав значне обурення медіаспільноти. Зараз документ знову з’явився в порядку денному, але суттєвих змін, які б враховували всі застереження журналістів, ми не бачимо. Законопроєкт №10242 фактично змінює сім статей Кримінального кодексу, які стосуються кіберзлочинів», — розповів Володимир Зеленчук.

За словами медіаюриста, для журналістської роботи особливе значення мають запропоновані зміни до статей 361-2 та 362 Кримінального кодексу. Перша стосується, зокрема, незаконного поширення інформації з обмеженим доступом. Відповідальність за таке поширення може загрожувати будь-якій людині, яка оприлюднила відповідні дані, зокрема журналісту.

Зеленчук звертає увагу на те, що під час розгляду законопроєкту подавали правки, які мали розширити перелік дій, що вважатимуться поширенням інформації.

«Коли подавали альтернативні правки до законопроєкту, пропонували, зокрема, розширити перелік дій, які вважатимуться поширенням інформації. У тому числі її публічне оприлюднення. Але водночас була й інша правка, яка мала збалансувати ці зміни: якщо інформація є суспільно необхідною, її поширення не повинно вважатися незаконним. Комітет узяв першу частину — ту, що розширює перелік діянь, — але прибрав запобіжник щодо суспільно необхідної інформації. У результаті стаття стала ще жорсткішою, ніж була в початковій редакції законопроєкту», — пояснив медіаюрист.

Інша важлива для журналістів норма — стаття 362 Кримінального кодексу. Вона стосується несанкціонованих дій з інформацією з боку людини, яка має до неї доступ. Ідеться, наприклад, про реєстраторів, нотаріусів або працівників банків, які можуть копіювати чи передавати відомості з відповідних систем.

За поясненням Зеленчука, журналіст у такій ситуації може опинитися не лише в ролі людини, яка оприлюднила інформацію, а й бути кваліфікованим правоохоронцями як співучасник. Наприклад, пособник або організатор її незаконного отримання чи розголошення.

«Стаття 362 стосується несанкціонованих дій з інформацією людини, яка має до неї доступ. Це може бути копіювання або розголошення даних, наприклад, реєстратором, нотаріусом чи працівником банку. У такій ситуації журналіст може стати співучасником злочину. Якщо він попросив передати певну інформацію, правоохоронці можуть розцінити це як пособництво або навіть організацію відповідних дій. Тобто журналістські запити до джерел можуть стати підставою для кримінально-правової кваліфікації», — зазначив Зеленчук.

На думку медіаюриста, у такому вигляді документ стосується не стільки людей, які зламують реєстри або порушують їхню роботу. Скільки тих, хто передає та публікує дані з них. При цьому в окремих випадках законодавство дозволяє розголошувати інформацію з обмеженим доступом, якщо цього потребує суспільний інтерес.

Однак, за словами юриста, запропоновані зміни не містять достатніх гарантій для таких ситуацій.

«По суті, це закон не стільки про тих, хто зламує реєстри чи порушує їхню роботу, скільки про тих, хто передає і публікує дані з них. Такі відомості можуть належати до інформації з обмеженим доступом, але в деяких випадках їхнє розголошення є правомірним. У статтях, які пропонують змінити, про це фактично нічого не сказано. Саме тому виникає цілий ряд ризиків для журналістики, зокрема для розслідувань», — наголосив медіаюрист.

Зеленчук також звертає увагу на запропоновані санкції.

«За статтею 361-2 санкції залишаються від двох до п’яти років, але за статтею 362 покарання в умовах воєнного стану збільшується до шести-восьми років позбавлення волі. Це вже тяжкий злочин. Якщо правоохоронцям стане відомо, що працівник банку, реєстратор або інша людина передала журналісту інформацію, яку згодом оприлюднили, щодо цієї людини можуть проводити негласні слідчі дії. Можуть записувати її розмови з журналістом і таким чином намагатися встановити джерело інформації. А захист журналістських джерел має бути дуже сильним», — пояснив Зеленчук.

Юрист наголошує, що сама загроза тривалого кримінального провадження може мати стримувальний ефект для журналістської роботи. Обшуки, вилучення техніки, доступ до редакційних архівів, контактів джерел і багаторічне слідство можуть стати фактичним покаранням ще до остаточного рішення суду.

«Проблема не лише в тому, яке покарання може бути призначене наприкінці справи. Сам процес може стати покаранням: обшуки, вилучення техніки, на якій зберігаються редакційні архіви й контакти джерел, допити та роки слідства. Усе це може серйозно зашкодити розслідувальній журналістиці й поставити під загрозу конфіденційність джерел», — сказав медіаюрист.

За словами Зеленчука, захист інформації з реєстрів від передавання ворогу є важливим завданням, однак для протидії таким діям у законодавстві вже передбачено низку кримінальних правопорушень.

«Якщо мета розробників законопроєкту — захистити відомості з реєстрів від можливого розголошення ворогу, для цього вже є цілий ряд статей Кримінального кодексу. Це і державна зрада, і пособництво державі-агресору, і шпигунство, і норми про розголошення державної таємниці або передавання відомостей, що становлять службову інформацію. Не обов’язково для цього посилювати санкції чи розширювати статті про кіберзлочини саме в частині розголошення інформації з обмеженим доступом», — зазначив Зеленчук.

Натомість, як наголошує юрист, законодавство має містити чіткий запобіжник для випадків. Коли журналіст оприлюднює інформацію законно й в інтересах суспільства. Адже іноді шкода від приховування відомостей про можливі зловживання посадовців може бути більшою, ніж шкода від розголошення окремих даних.

«Потрібно передбачити запобіжники, які дозволяли б журналісту правомірно поширювати певну інформацію з обмеженим доступом. Якщо суспільство більше зацікавлене в тому, щоб дізнатися її, ніж у тому, щоб вона залишалася прихованою. Інакше створюється механізм, який може використовуватися проти журналістів, навіть коли вони виконують свою роботу в суспільних інтересах», — пояснив медіаюрист.

Зеленчук навів приклад із розслідуванням можливого незадекларованого майна чиновника.

«Уявімо, що нотаріус або реєстратор передав журналісту інформацію про те, де розташоване майно чиновника, яке не відповідає задекларованим доходам і не було задеклароване взагалі. Журналіст оприлюднив ці відомості, оскільки вони можуть свідчити про корупційне правопорушення. Але за запропонованою логікою відповідальність може загрожувати і реєстратору, і журналісту, хоча таке оприлюднення може бути правомірним з огляду на суспільний інтерес. У цьому випадку ризик для суспільства від приховування інформації може бути більшим, ніж від розголошення адреси чи місця розташування майна», — підсумував Володимир Зеленчук.