«У нас проблеми не з музикою, а з її просуванням», — Марія Тучка
Чому жінок в українській музиці досі значно менше серед композиторок, продюсерок і звукорежисерок? Чи справді сексизму на сцені стало менше — і чому видима рівність артистів не означає рівних можливостей за лаштунками? Як війна, російський культурний вплив і штучний інтелект змінюють музичну індустрію?

Топ 5 за 24 години
У новому випуску «Chicken Kyiv» говоримо з Марією Тучкою, авторкою музичного проєкту ТУЧА, про сексизм і мізогінію в українській музиці, жіночий досвід у творчості та боротьбу за рівність. Згадуємо українську естраду 2000-х, обговорюємо брак жінок у технічних професіях, нерівність у розподілі ресурсів і можливостей, популярність ШІ-музики та конкуренцію з російською сценою. Чи мають жінки реальний вплив на музичну індустрію — і що потрібно змінити?
«Ми переживаємо такий досвід, який не переживає ніхто в світі»
Анастасія Багаліка: Рада бачити, і насправді у нас не така проста тема, як вона звучить. Тому що я хотіла в цілому почати з питання про те, як почувається український музичний світ зараз, на п’ятому році війни.
Марія Тучка: Дякую, що запросили. Я можу говорити за себе, але я впевнена, що багато артистів це теж відчувають. Ми все одно хочемо творити, ми від себе вимагаємо, тому що творчість вона ж така сила, що її важко чимось зупинити, якщо з тебе ця енергія виходить. Але з іншої сторони, в тих умовах, в яких ми зараз живемо, дуже багато мемів про це, що «ммм, щось у мене настрою немає, щось погано почуваються, цікаво чого». Ми живемо під час повномасштабної війни — блекаути, нема води, нема опалення.
У мене буквально вчора ввімкнули, і я розповідала, що у мене було настільки холодно, я хворіла, що в мене просто тіло в судорогах було, і я не могла зупинити цього. Із одного боку, це складно. Я реально захоплююся артистами, які продовжують творити, розвивати культуру.
Але з іншого — я себе теж зловила на думці, що ми переживаємо такий досвід, який не переживає ніхто в світі. І воно має в будь-якому випадку безпосередній чи опосередкований вплив на музику, якщо говорити про музику. Хтось співає більше зрозуміло, прямо про війну, хтось співає знову таки опосередковано, і як він себе почуває в цьому вакуумі.
І тому, мені здається, що потрібно цей досвід нести з більш з піднятою головою, тому що його ні в кого немає, він є тільки в нас. І про це насправді треба більше говорити навіть на закордонний ринок, що я хочу робити постійно, але поки що не можу собі звести тік-ток. І щоб більше говорити на західну аудиторію.
«Зараз ти вже не можеш жити поза контекстом повномасштабної війни»
Анастасія Багаліка: Слухай, ти сказала таке слово, за яке я зачеплюся, що «відчуваєш себе ніби в вакуумі». Тобто ми існуємо в такому становищі, я зараз маю на увазі культурний простір, яке відчувається саме як вакуум, — що оточуючого світу немає. Поясни цю тезу, будь ласка.
Марія Тучка: Ну воно просто настільки сильно на тебе впливає. Ти ж не можеш жити під час повномасштабної війни і не помічати її. Це умовно погана теза, але коли було АТО, багато хто в Україні жили і не помічали цього. Я за себе скажу, для мене це теж не було настільки близько. Тому що я з Хмельницького і тоді ж я і жила в Хмельницькому. А зараз ти вже не можеш жити поза контекстом повномасштабної війни.
І це рано чи пізно мало статися у будь-якому випадку. І тому ти все одно відчуваєш оцей вакуум, ти відчуваєш себе, як і всі в цьому, ти відчуваєш оце поле накалу насправді зараз, яке відбувається на цьому вже скоро п’ятий рік війни. І від нього втекти важко. Я можу якоюсь мірою втікати в себе, в музику, і співати, наприклад, не напряму про війну, тому що раніше мої пісні були більше направлені на оспівування цієї теми.
Але все одно, як би там не було, навіть пісня, де я співаю про секс, вона все одно стосується війни. Бо як би там не було, будь-яке творіння зараз має на собі вплив війни.
Анастасія Багаліка: Колись на українській естраді часто музика сприймалася як якийсь трамплін до сексу, який приносить гроші.
Марія Тучка: Ну, звісно, сексуалізація — це був один із інструментів, який дарував, типу, якісь додаткові можливості, розвиток і так далі. Тому навіть, умовно, коли Бебешко розповідав, що вони створили гурт, «Поющие трусы», як антитезу тому всьому, що відбувалося навколо, цьому сексу, тілу і так далі, це теж така для мене брехня. Такий мейлгейз. Просто мужики сіли зробили гурт, який анти-продає жіноче тіло, через те, що вони продають жіноче тіло. Ну, це смішно.
І тому такі якісь речі зараз, якщо порівнювати, то я не можу пригадати жодного такого прикладу, який є на українській естраді, щоб такі інструментарії досі працювали. Тоді вони працювали, тоді просто не було інших каналів, тоді — телебачення. Оце єдиний варіант прославитись — це радіо і телебачення.
Я з Крихиткою говорила, вона розповідала, скільки вони грошей вкладали в кліпи на телебаченні. Але це був єдиний зрозумілий варіант, як пройти в шоу-бізнес. Зараз таких варіантів дуже багато. Ну, якщо називати це не шоу-бізнесом, а загалом музичну індустрію. Зараз, навіть якщо говоримо про якусь сексуалізацію себе, то мені здається, наприклад, я люблю заграватися із цими темами, але це мій особистий вибір. Це більше вже як емансипація.
Тобто мене ніхто не заставляє підписати контракт, щоб протягом п’яти років від умовного релізу цієї пісні, мені не можна вагітніти. Зараз же таких контрактів, якщо б десь оприлюднили, то це був би скандал, я думаю. А тоді це була нормальна якась річ.
Тому крок чи навіть стрибок, що було тоді, що і зараз, стався величезний, на мою думку.
Анастасія Багаліка: Ти чула про такі контракти особисто?
Марія Тучка: Гурт «Віа Гра», наприклад. Тобто вони не це йшли, я розумію теж чому. Але хіба таки можна було якісь такі вже насправді життєво важливі речі забороняти жінкам? Зараз таких контрактів, я думаю, немає. Не існує, просто в природі.
Анастасія Багаліка: Я не знаю, чи всі можуть до кінця уявити собі той світ. Насправді, коли починаєш порівнювати, якесь таке відчуття. Я не розумію, як в такому можна жити, існувати, писати пісні і зростати комфортно.
Марія Тучка: Я, мабуть, так не задумувалась над цим. Я просто бачила якісь гарні картинки, гарних жінок. Я ніколи насправді не була фанаткою якихось таких конкретних сексуалізованих гуртів. Не знаю, мені це не особливо там подобалось. Але я особливо згадувала інше. Наприклад, що ту музику жіночу, під яку я росла, ніби ту, де оспівувався жіночий досвід, вона була написана не жінкою, а чоловіками.
Це величезна, насправді, проблема, що ми не знаємо, точніше, ми вже не дізнаємося, як би звучала музика саме з жіночого погляду, жіночі об’єктиви, як би вона розвивалася із академічних часів.
Я, наприклад, дізналася, що в XIX столітті сонатна форма мала дві теми — чоловічу і жіночу. Чоловіча була такою сильною, енергійною, потужною, а жіноча була така м’яка і гнучка. І в кінці твору жіноча завжди мала підкоритися чоловічій темі, завжди. Тобто навіть ноти, здавалось би, просто якийсь інструмент, прописання чогось, навіть там ми бачимо сексизм і патріархат. І якщо взяти, знову-таки, академічну музику, навіть людина, яка не знає, не розбирається в класичній музиці, вона називає імена, якісь самі бази, Моцарт, Бах, Бетховен.
Але ми не знаємо жіночих імен. І я одна з таких. Я спеціально досліджую цю тему, бо я така, я хочу знати.
І ти дізнаєшся, що сестра Моцарта була такою ж талановитою. Але батько їй заборонив виступати, тому що їй пора виходити заміж. Ми знаємо сестру Мендельсона, яка писала замість нього партитури, які він видавав за свої.
А потім королева Вікторія каже, «а я хочу познайомитися з людиною, яка написала мій улюблений твір». І тоді вже він такий, ну ладно, це був не я, а моя сестра написала. Ми знаємо там, якщо не помиляюся, Малера, дружина, яка займалася музикою, грала, заробляла, але вона в себе щоденнику написала: «жінка не має хотіти займатися музикою».
І ми по факту втратили, якщо говорити про розвиток еволюції музики, таку величезну просто об’єктиву тільки через те, що жінка «не має хотіти займатися музикою»…
Слухайте інтерв’ю повністю у доданому аудіофайлі або дивіться на Youtube-каналі Громадське радіо NextGen
Цей проєкт реалізується в межах Vidnova Lab 2026 — програми, створеної Commit gGmbH за підтримки Robert Bosch Stiftung та Maria & Kurt Dohle Stiftung

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту



