Дмитрук, Єфремов, Портнов: як держзрадникам дають тікати за кордон

Справа Дмитрука і подібні

Невдовзі після того, як Дмитрук втік з України, Володимир Зеленський зібрав велику нараду, на яку запросив представників силових структур — ДБР, СБУ, прикордонників та ін. Планувалося, що на нараді обговорять, чому виникають такі ситуації та як запобігти їм у майбутньому.

«Такі наради відбуваються і щодо інших питань, але дуже часто ми не отримуємо жодної комунікації. Тому ми вирішили дізнатися, що змінилося, чи напрацювали силові структури якісь механізми того, як боротися зі зрадниками. Через два тижні після наради все тихо, ніяких зрушень у цьому питанні немає.

Історія з Дмитруком цікава тим, що він разом з нардепом Бужанським побили людину, рік їм не могли оголосити підозру, і зробили це на наступний день після втечі Дмитрука за кордон. Крім того, Зеленський зібрав нараду щодо зрадників, а підозра оголошена через бійку, тож тут не все збігається.

Крім Дмитрука, є й інші випадки, це «перелітні птахи» дуже різного типу. Ми системно моніторимо ситуацію щодо зрадників і бачимо, що є людина, яку можна класифікувати як державного зрадника за певними доказами, а далі людина тікає за кордон і буквально за пару днів з’являється підозра. Тобто або людині дають втекти і після цього оголошують підозру, або є певні домовленості, за якими особа знає про майбутню справу та встигає втекти до підозри».

Наявність чи відсутність політичної волі

За словами Думанської, немає певності, чи є політична воля покарати таких людей. ДБР заявляє, що знало про плани Дмитрука втекти, але не мало підстав його затримати.

«Хоча ми особисто зверталися із заявами до СБУ з проханням перевірити антиукраїнську діяльність цього нардепа. Зверталися також інші активісти і блогери. Але не було реакції перевірити це. Коли журналісти публікували розслідування про те, як Дмитрук тікав, і як йому дозволили просто й безкарно перейти кордон, тут теж мова йде про політичну волю.

Також не чіпають колись важливих людей. Я у своїй колонці згадувала приклад ексрегіонала Олександра Єфремова — дуже близького соратника Януковича, одного з ідейних натхненників «ЛНР». Він перебував під вартою, був суд у Рубіжному, і як виявилось, цю судову справу так і не передали до Дніпетровської області. Вона «загубилася», і ніяких перешкод для виїзду з країни не було. Ми також встановили, що одним з адвокатів Єфремова був колишній заступник Офісу президента Андрій Смирнов.

Такі ж історії з пропагандистами. До прикладу, Діана Панченко, одіозна журналістка, яка працювала на Медеведчуківських каналах, теж дивом вкінці 2022 року виїхала, а на початку 2023-го їй оголосили підозру. Таких прикладів багато. Той же Симоненко втік під час окупації Київщини.

Ситуація з Медведчуком — це якраз приклад політичної волі. Зрозуміли важливість цієї людини, правоохоронці на нього вийшли та не дали втекти. Пам’ятаємо, що його затримали, коли він мав намір втечі. А коли немає політичної волі — Боголюбов, один з невеликих олігархів, катається потягом, ніби ніхто не бачить. Тобто ми бачимо, наскільки вибірково працює система».

Також серед персон, яким не вдалося втекти за кордон, — Олександр Дубінський, народний депутат дев’ятого скликання. Наразі він перебуває в СІЗО за підозрою про державну зраду.

«Можливо, у таких випадках все ж спрацьовує принцип справедливості, а щодо втікачів працює «ручний режим», коли щось загальмували, і людина має можливість виїхати. Не хочу применшувати заслуги НАБУ чи інших правоохоронних органів, які розслідують ці справи, але є певні люди, на яких «заплющують очі».

У нас така історія з Портновим. ЧЕСНО програв першу інстанцію суду в його справі. Портнов утік за кордон, перебуває там разом зі своїм повнолітнім сином. Він «засипає» позовами українські організації та медіа, а правоохоронна система це толерує і навіть цьому сприяє. Тому тут є вибірковий підхід».

Подальші дії

Частина зрадників тікає до Росії, звідки їх неможливо дістати, зазначає Думанська. В той же час, велика частина цих людей оселяється в Європі.

«Тобто їх можна дотискати санкціями, оголошувати в міжнародний розшук, вимагати екстрадиції. Є різні механізми для цього, але наші правоохоронці їх не використовують. Ми намагалися ставити запитання, чому так відбувається, але нам сказали, що це якась складна марудна справа, що є пріоритетніші речі. Ти можеш так казати про умовного коригувальника, який втік, але ти не можеш так говорити про топ-політиків, які суттєво доклалися, щоб трапилась ця війна.

Мої колеги з Центру протиції корупції ставлять на вершину цієї системи Офіс президента і Татарова, який контролює контролює правоохоронний блок, який прекрасно розуміє, хто, де і як планує залишати територію країни, та вирішує, чіпати цю людину чи ні.

Але якщо конкретно повернутися до історії зі зрадниками, то ігнорується доручення президента, і правоохоронні органи саботують доручення про напрацювання механізму. Тому що дуже добре заспокоювати суспільство, якщо казати, що я, президент, зараз усіх зберу, і ми все вирішимо, але факт зібрання не є фактом вирішення».

Довідково

24 серпня стало відомо про втечу народного депутата України Артема Дмитрука, що перетнув кордон з Молдовою. Раніше він активно просував проросійські інтереси, зокрема, ставав на захист Московського патріархату. 25 серпня Дмитруку оголосили підозру.

Після цього Володимир Зеленський скликав нараду за участі представників силових структур, з метою вирішити питання втечі державних зрадників за кордон.